Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
з участю секретаря Колесової Л.В.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідачів ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 6 грудня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди ,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення 21 934 грн. 81 коп. на відшкодування матеріальної та 10 000 грн. –моральної шкоди.
Вимоги обґрунтовував тим, що відповідачі 23 квітня 2010 року подарували йому квартиру АДРЕСА_1 .
15 червня 2010 року відповідачі, маючи вільний доступ до квартири , демонтували в цій квартирі шість міжкімнатних дверей.
Позивач стверджує, що такими діями відповідачі завдали йому матеріальної та моральної шкоди.
Рішенням Рівненського міського суду від 6 грудня 2010 року ОСОБА_4 у задоволенні вказаного позову було відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказував на незаконність рішення місцевого суду та зазначав, що місцевий суд не врахував вимоги ст. 187 ЦК України з якої слідує, що подарувавши квартиру , відповідачі подарували йому і міжкімнатні двері , які є складовою частиною квартири, а тому висновки суду , що позивачі мали право демонтувати ці двері , як такі, що належали їм на праві власності , не відповідають вимогам закону.
З цих підстав просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні апеляційної суду представник позивача , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просив скаргу задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_3 вважають доводи апеляційної скарги безпідставними і просили скаргу відхилити , а рішення суду першої інстанції –залишити без зміни.
За результатами апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову , суд першої інстанції виходив із того , що під час Справа № 22-196-11 Головуючий в суді 1 інст. Сидорук Є.І.
Категорія № 19, 21 суддя-доповідач Мельник Ю.М.
дарування квартири , міжкімнатні двері квартири залишилися у власності відповідачів , а ОСОБА_4 право власності на ці двері не набув і демонтажем дверей відповідачі позивачеві матеріальної та моральної шкоди не завдали.
Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погодитися не може.
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи , 23 квітня 2010 року ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 подарували ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 Вказаний правочин був зареєстрований 26 квітня 2010 року. ( а.с.5)
Згідно ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона ( дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно ( дарунок ) у власність.
23 квітня 2010 року сторони передавальним актом до договору дарування засвідчили , що дарувальники передали обдарованому вказану квартиру. ( а.с. 6).
Сторони в судовому засіданні визнали , що на час укладання договору дарування та на час передачі квартири обдарованому в квартирі було встановлено 6 міжкімнатних дверей.
Виходячи із змісту ст. 187 ЦК України слідує, що двері квартири є складовою частиною квартири.
Відповідно до ч.2 ст. 187 ЦК України при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Договором дарування не було передбачено, що міжкімнатні двері квартири по договору дарування не переходять у власність ОСОБА_4
Не містилось таких застережень і в передавальному акті.
Згідно ч.1 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на подарунок виникає з моменту його прийняття.
Оскільки двері відокремити від квартири можливо , але це призводить до істотного знецінення квартири , то колегія суддів прийшла до висновку , що двері є складовою частиною квартири.
Враховуючи те, що на час укладення договору дарування міжкімнатні двері від квартири не були відокремлені , а в договорі дарування не було вказано , що квартира дарується без дверей, тому колегія суддів прийшла до висновку , що за договором дарування разом із квартирою у власність ОСОБА_4 перейшли шість міжкімнатних дверей.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку, що двері за договором дарування у власність ОСОБА_4 не перейшли.
Відповідачі в суді 1 інстанції та апеляційному суді визнали , що після укладення договору дарування вони демонтували 6 міжкімнатних дверей.
Колегія суддів прийшла до висновку , що вилучивши із квартири , яка належала на праві власності ОСОБА_4, міжкімнатні двері , вони завдали йому майнової шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Із матеріалів справи вбачається, що підприємець ОСОБА_9 здійснював установку дверей у квартирі ОСОБА_4
Допитаний в судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_9 ствердив , що він здійснював ремонт у квартирі ОСОБА_4 і встановлював у ній 6 міжкімнатних дверей.
Квитанція до прибуткового касового ордера від 10 липня 2010 року свідчить про те, що ОСОБА_9 придбав 6 міжкімнатних дверей на суму 14224 грн. ( а.с. 14).
Для придбання витратних матеріалів на установку дверей було потрачено 2531 грн. 69 коп. ( 16755 грн. 69 коп. - 14224 грн.) ( а.с. 12)
Виписка з акту виконання робіт вказує на те, що у зв’язку з установкою нових дверей квартири ОСОБА_9 виконав ряд робіт на суму 3255 грн. ( а.с. 11 ) .
У той же час колегія суддів вважає, що вказані в цьому акті витрати на монтаж та демонтаж ламінату на суму 1924 грн. 12 коп. не може бути врахований до складу коштів, які підлягають відшкодуванню, оскільки виконання цих робіт не перебуває у причинному зв’язку із діями відповідачів. Відповідачі не спростували таких доказів, хоча відповідно до ст. 60 ЦПК України обов’язок доказування заперечень на позов лежить саме на них.
Враховуючи зазначене , колегія суддів прийшла до висновку , що позовні вимоги ОСОБА_4 в частині відшкодування майнової шкоди підлягають задоволенню на суму 20010 грн. 69 коп. ( 14224 грн. + 2531 грн. 69 коп. + 3255 грн. )
Колегія суддів також не може погодитися із мотивами суду першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода , яка випливає із договірних правовідносин , відшкодовується у випадках, коли це передбачено договором чи законом.
Оскільки ні договором дарування , ні Главою 55 ЦК України , яка регулює спірні правовідносини , не передбачено право сторін на відшкодування моральної шкоди , то колегія суддів прийшла до висновку , що підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 немає.
Окрім того , ОСОБА_4 не надав суду доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди.
Враховуючи вказане , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права , а тому це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову про відшкодування майнової шкоди та про відмову в позові про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309 , ст. 316, 317 ЦПК України , колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 6 грудня 2010 року скасувати та постановити в цій частині нове рішення.
Стягнути із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_4 для відшкодування майнової шкоди 20010 грн. 69 коп. та 720 грн. - судових витрат.
У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення рішення апеляційного суду , проте можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді: