Справа №- 22-ц- 206/11р. Головуючий 1 інст. Цендра Н.В. Категорія – визнання договору застави дійсним. Доповідач – Міненкова Н.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 січня 2011 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
Головуючого судді : Міненкової Н.О.
Суддів – Гальянової І.Г., Ларенка В.І.
При секретарі Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп’янського районного суду Харківської області від 22 квітня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – комунальне підприємство „Куп’янське бюро технічної інвентаризації про визнання дійсним договору застави житлового будинку та визнання права власності, -
в с т а н о в и л а
в квітні 2009 року до суду звернувся позивач і просив визнати дійсним договір застави житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 від 11 травня 2007 року та визнати за ним право власності на цей будинок.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що договір застави вищезазначеного будинку було укладено у забезпечення зобов’язань відповідача за договором позики в сумі 29000 грн., яка була видана відповідачу частками, починаючи з 1999 року по 2007 рік, що підтверджується розписками.
В позовній заяві позивач зазначив, що позивач не заперечує отримання в борг зазначеної суми та укладення у письмовій формі договору застави. Просив визнати договір застави дійсним на підставі п.2 ст. 220 ЦК України.
Рішенням Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 22 квітня 2009 року позовні вимоги задоволенні.
Не погодилась з рішенням ОСОБА_1 й у апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального права та процесуального закону.
Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2010 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати та постановити нове рішення, посилаючись на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 був придбаний в період спільного проживання з відповідачем по справі ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім’єю багато років, мають спільних дітей. На час укладення договору застави у письмовій формі між ОСОБА_3 та його батьком ОСОБА_2 вона з дітьми була зареєстрована в будинку і проживала разом з дітьми та ОСОБА_3 Про боргові зобов’язання ОСОБА_3 їй нічого невідомо. Будинок придбавався на спільні кошти її та ОСОБА_3, з яким вона проживала з 1999 року по 2006 рік, разом працювали на Півночі Росії і за зароблені гроші придбали будинок.
В суді апеляційної інстанції апелянт підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що його довіритель дійсно за договором позики отримував у свого батька ОСОБА_2 частками гроші на придбання спірного будинку, про що свідчать розписки від 17.08.99р. на суму 6 тис. грн., 13.03. 2000р. на суму 3 тис. грн., 01.03.2003 року на суму 9тис. грн. та від 10.05.2007 року на суму 20 тис. грн. У зв’язку з чим вони у письмовій формі уклали договір застави.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі – продажу від 10 серпня 1999 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, останній придбав будинок АДРЕСА_1, розташований на приватизованій земельній ділянці пл. 1895га.
Як вбачається з апеляційної скарги, та з пояснень ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції спірний будинок був придбаний під час шлюбу з ОСОБА_3 за спільні кошти. Дійсно, відповідно до рішення Куп’янського районного суду від 09.03.1998 року їх шлюб було розірвано, але ніхто з подружжя не оформив реєстрацію розірвання шлюбу в органах Загсу, так як вони продовжували проживати однією сім’єю, вели спільне господарство, у них народжувались діти. Про боргові зобов’язання її чоловіка їй на час придбання будинку нічого не було відомо.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 виходив з того, що даний будинок було придбано за кошті, які були отримані у борг від ОСОБА_2 за період з 1999 по 2007 рік.
Між тим, відповідно до п. 4 договору купівля – продаж спірного будинку здійснена 10 серпня 1999 року за 9 тис. гр., з яких 6 тис.гр. продавець отримала від покупця до підписання договору, тобто до 10 серпня 1999 року, а решту покупець зобов’язався сплатити в 6- ти місячний строк. ( а.с.14). Боргова розписка на суму 6 тис. грн. оформлена 17 серпня 1999 року, після укладання договору купівлі – продажу, що не підтверджує факт купівлі – продажу спірного будинку за гроші, які були отримані ОСОБА_2 у борг. І дані обставини в судовому засіданні не були належним чином підтверджені позивачем.
Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та з пояснень апелянта в судовому засіданні по вказаному у договорі застави домоволодінню йде спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, придбане в період спільного проживання.
Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання дійсним договору застави, укладеного у письмовій формі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з норми ч. 2 статті 220 ЦК України.
Між тим, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статі 220 ЦК не застосовується щодо правочинів , які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Відповідно до ст. 577 ЦК, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Згідно до ст. 14 Закону України „Про заставу” недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору, з наслідками, встановленими законодавством.
Судовим розглядом було встановлено, що договір застави був оформлений у простій письмовій формі, тобто з порушеннями ст. 14 Закону України „Про заставу” та ст. 577 ЦК, а тому даний договір є нікчемним.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд визнав дійсним договір застави на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК незаконно.
Крім того, визнаючи за позивачем право на стягнення суми боргу за розписками за рахунок предмету застави шляхом визнання права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 суд порушив також ст. 20 Закону України „Про заставу”.
При таких обставинах, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України судова колегія,
В И Р І Ш И Л А
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 22 квітня 2009 року.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя –
Судді -