У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
з участю секретаря Колесової Л.В.
представника позивача Ревуцької А.В.
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду від 15 вересня 2010 року в цивільній справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про стягнення боргу за кредитним договором , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 15 вересня 2010 року з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» солідарно стягнуто 17482 грн. 11 коп. боргу за кредитним договором та 294 грн. 82 коп. судових витрат.
У задоволенні позову до відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»було відмовлено.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вказували на його незаконність через порушення судом норм матеріального та процесуального права .
Стверджували, що суд першої інстанції не врахував , що на забезпечення виконання зобов»язань ОСОБА_3 по кредитному договору , ОСОБА_3 згідно договору застави передав у заставу власний автомобіль ВАЗ 217030 р.н. НОМЕР_1, який згідно умов кредитного договору був застрахований по договору добровільного страхування у ВАТ «Страхове товариство «Гарантія». Вигодонабувачем за цим договором страхування був ВАТ «Державний ощадний банк України».
Оскільки 28 серпня 2008 року застрахований автомобіль потрапив у ДТП і страхова компанія виплатила вигодонабувачу 33 312 грн. 51 коп., а 12 369 грн. 49 коп. відмовляється виплатити , то апелянти вказують , що погашення кредитного договору повинно здійснюватися за рахунок коштів страхової компанії і підстав для покладення зобов’язань на фізичних осіб у суду першої інстанції не було.
З цих підстав просили рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У судове засідання апеляційного суду відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з»явилися без поважних причин , а тому суд розглянув справу без їх участі.__________________________________________________
Справа № 22- 171-11 Головуючий в 1-ій інст.: Куцоконь Ю.П.
Категорія № 19, 27 Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.
Представник ВАТ «Державний ощадний банк України , вказував на безпідставність доводів апеляційної скарги та просив її відхилити , а рішення місцевого суду –залишити без зміни. У той же час зазначав, що після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідачі заборгованість перед банком сплатили.
Представник ВАТ «Страхове товариство «Гарантія»просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та вказував , що страхова компанія свої зобов’язання за договором страхування виконала .
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги , колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові на умовах, встановлених договором , а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї ж глави і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України , яка міститься у параграфі 1 глави 71 ЦК України слідує, що у тому разі , коли договором встановлено обов»язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням) , то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів , належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Судом першої інстанції вірно встановлено , що 23 жовтня 2007 року ОСОБА_3 уклав із позивачем кредитний договір № 540 за яким отримав 52980 грн. кредиту на придбання автомобіля ВАЗ 2170 і зобов’язувався повернути кредит до 22 жовтня 2012 року ( а.с. 15-17)
За користування кредитом позичальник зобов’язався сплачувати 16.70 % річних (п.1.1).
Пунктами 1.4.1 та 1.4.2 договору було передбачено, що придбаний за кредитні кошти автомобіль підлягав передачі в заставу та підлягав страхуванню.
23 жовтня 2007 року ОСОБА_3 за договором застави передав позивачеві придбаний за кредитні кошти автомобіль ВАЗ 217030 р.н. НОМЕР_1 у заставу . ( а.с. 22-23).
24 жовтня 2007 року ОСОБА_3 уклав із ВАТ «Страхове товариство «Гарантія»договір добровільного страхування цього ж автомобіля . При цьому вигодонабувачем було визначено Рівненське регіональне управління ВАТ «Державний ощадний банк України».( а.с. 38-42).
Відповідно до договорів поруки № 540/1, 540/2 та 540/3 від 23 жовтня 2007 року відповідно ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 поручилися перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором. ( а.с. 19-21).
Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі , що і боржник , включаючи сплату основного боргу , процентів , неустойки, відшкодування збитків , якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом першої інстанції вірно встановлено , що ОСОБА_3 порушив взяті на себе зобов’язання і станом на 15 вересня 2010 року не повернув позивачеві 13685 грн. 45 коп. суми кредиту , 3580 грн. 79 коп. відсотків за користування кредитом та 242 грн. 87 коп. пені , а всього 17482 грн. 11 коп.
Із урахуванням зазначеного , суд першої інстанції постановив законне та справедливе рішення про солідарне стягнення цих коштів із ОСОБА_3, як боржника, та з ОСОБА_4, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - як із поручителів.
Доводи апелянта про те, що сплачувати заборгованість по кредитному договору має ВАТ «Страхове товариство «Гарантія»згідно договору страхування , а не відповідачі , колегія суддів вважає безпідставними .
Згідно ч.2 ст. 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.
Пунктом 3 договору стархування № 32/нт-о-2007 від 24 жовтня 2007 року , який ОСОБА_3 уклав із ВАТ «Страхове товариство «Гарантія»на страхування автомобіля, було передбачено , що вигодонабувачем за цим договором є Рівненське регіональне управління ВАТ «Державний ощадний банк України».( а.с. 38-42).
Статтею 581 ЦК України визначено , що в тому разі , якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика. Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов’язання , забезпеченого заставою , заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Зазначене свідчить , що позивач має право вимагати виконання зобов’язання ОСОБА_3 по кредитному договору як шляхом сплати відповідачем та його поручителями коштів на погашення заборгованості , так і право вимагати сплати коштів за рахунок заставленого застрахованого майна. Згідно ст. 15 та ст. 16 ЦК України право вибору способу захисту права цивільного належить позивачеві , а тому суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у спосіб, обраний позивачем. Сплата позивачем заборгованості по кредитному договору , на думку колегії суддів , не є підставою для скасування рішення у справі, оскільки позивач від позову не відмовився. У той же час , сплата цих коштів після ухвалення судом рішення є підставою для відмови від примусового виконання рішення суду. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ст. 308 , ст. 315, 317 ЦПК , колегія суддів УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити , а рішення Рівненського міського суду від 15 вересня 2010 р –залишити без зміни. Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду, проте можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді :