2-211/11 .

РІШЕННЯ

Іменем України

                                                           Справа № 2-211/11

                                                                           РІШЕННЯ  

                                                         ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

     31 січня   2011року  Франківський районний суд м. Львова    в  складі:

головуючого-судді                Кузь  В.Я.

при секретарі                         Порозовій  К.О.

за  участю  адвоката             ОСОБА_1

    розглянувши у відкритому судовому засіданні,  в  залі  суду, в  м. Львові цивільну справу за  позовом ОСОБА_2   до  ОСОБА_3, ОСОБА_4,  третя особа  без  самостійних  вимог  –орган  опіки  і піклування  відділу  у справах дітей  Франківської районної  адміністрації Львівської міської ради   про  визнання  недійсними свідоцтва на   право  власності на  квартиру, витягу про  реєстрацію  права  власності  на нерухоме  майно -    квартиру АДРЕСА_8, стягнення  з  ОСОБА_3   матеріальної  та  моральної  шкоди, зобов’язання    виселити  з квартири квартирантів, визнання такою, що  втратила  право  користування квартирою  з визнанням  такого  права  за  позивачем  ОСОБА_2 , -  

                                                                 В С Т А Н О В И В:

      Позивач  ОСОБА_2 звернулася  в суд з позовною заявою до ОСОБА_3  про  стягнення  на її , позивача,  користь  матеріальної шкоди в сумі 7500 (сім тисяч п’ятсот) гривень  за  майно, що їй  належало,  50000 (п’ятдесят тисяч)  гривень   витрат  понесених на  утримання, догляд,  лікування  та  поховання сина - ОСОБА_5, моральної  шкоди  завданої їй діями та  поведінкою  відповідача  в с умі  10000 (десять) тисяч  гривень, зобов’язання   ОСОБА_3   висилити  із квартири  АДРЕСА_1  квартирантів , вселити  в квартиру  ОСОБА_4 та  стягнути   на її, позивача, користь   судові  витрати,   пов’язані  з розглядом  даної  справи.

    У процесі  судових  засідань, позивач  та її  представник, що діяла  на  підставі  доручення, позовні  вимоги  неодноразово  змінювали  та   уточнювали (ас. 29-33; 131-135),   остаточно  визначившись  в судовому засіданні  від 04 серпня  2010 року,   де  в порядку  ст. 31 ЦПК  України подали  письмово  оформлені   вимоги (ас. 152-159).

  Згідно  уточнених  позовних  вимог від 04 серпня  2010 року, заявлених  уже  до  відповідачів  ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , позивач  та її  представник  просять  стягнути  з останньої  матеріальну  шкоду   в розмірі  5000 (п’ять  тисяч)  гривень витрат,  понесених  по квартирній оплаті  та  оплаті  комунальних  послуг квартири АДРЕСА_1, які  нараховувалися  на  відповідача, а вона, позивач, змушена  була   оплачувати,    7500 (сім тисяч п’ятсот) гривень  за  майно, що знаходилося у квартирі  їй  належало та  було  викинено  і знищено відповідачами,  50000 (п’ятдесят тисяч)  гривень   витрат  понесених на  утримання, догляд,  лікування  та  поховання сина - ОСОБА_5,  а також  моральної  шкоди,  завданої їй діями та  поведінкою  відповідача ОСОБА_6  в с умі  10000 (десять тисяч)  гривень.

   Крім  цього, просять  визнати  недійсними   свідоцтво  про  право  власності №234846 від 05 вересня 2008 року,   виданого  Управлінням комунальної  власності  Департаменту економічної  політики Львівської  міської ради  та  витяг  про  реєстрацію  права  власності  на  нерухоме  майно № 20398653 від  29 вересня 2008 року на  квартиру АДРЕСА_1,   виданих  на імя  відповідачів ОСОБА_3 та  ОСОБА_4, і згідно  яких,  вказана  квартира  належить  тим   на  праві  спільної  сумісної  власності.  

      Також  просять визнати  право  позивача –ОСОБА_2 на  користування 2-х кімнатною  квартирою  АДРЕСА_1  відповідно до ст. 64, 65 Житлового   Кодексу  України,  а відповідача  ОСОБА_3  такою, що  втратила  право   користування  вказаною квартирою відповідно до вимог  ст. 71 Вказаного   Кодексу,  оскільки  та  не проживає в ній  більше  п’яти  років та  зобов’язати   останню   виселити з  цієї  квартири  квартирантів.

     В  обгрунтування  своїх  позовних  вимог, позивач   покликається  на  те, що  вона   проживала  у спірній  квартирі,  яку  разом  з чоловіком  заробили  тяжкою  працею у Львівському  заводоуправлінні будматеріалів, де  пропрацювали з молодих років до пенсії. В  даній  квартирі  вона  проживала  з  08 лютого 1973 року, що підтверджується  випискою із протоколу №2  від 12.02.1992 року.

     В  1992  році   її син  ОСОБА_5, одружився, і вона  з надією на  те, що буде  добра сімя, зареєструвала   у 1993 році в квартиру  його дружину –ОСОБА_3 та їхнього  сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, хоча  не  хотіла реєструвати, що підтверджується  заявою ОСОБА_3 від 12.05. 1993 року про перегляд її заяви відносно  прописки.   У 2000 році  відповідач  поїхала  на  заробітки  в Італію, обіцяючи, що як  тільки  влаштується  то забере  чоловіка  та  сина до себе.   Внук  залишився  проживати  з  сином ОСОБА_5.

  У 2003  році, ОСОБА_3, повернувшись  в Україну, переконувала  сина, що  в Італію не  поїде, а буде  жити   в Україні. Щоб не  мішати  молодій  сімї,  вона,  позивач, переїхала  жити  із другим  сином у квартиру АДРЕСА_3.

   Однак,  після оформлення   ордера  на  її  сина   - ОСОБА_5,  вписання  в нього   ОСОБА_4  та  ОСОБА_3,  остання  свого  слова  не дотрималася  та  поїхала  знову  в Італію. Більше  до  сина  не  повернулася, залишивши  не  тільки його, але й свого неповнолітнього  сина ОСОБА_4,  якого  у  подальшому   забрала  мама  відповідача   у село   Ліщин  Жидачівського  району Львівської області, а  ОСОБА_3  в  Італії  вийшла заміж, народила  дитину  і  повертатися  в Україну не  мала  наміру.

 Оскільки  вона  та  внук  ОСОБА_4  залишалися  зареєстрованими   у вказаній  квартирі, то на  них    поступали  нарахування   за  квартплату,  комунальні  послуги.  У зв’язку  з цим,  створювався  борг, зіпсувалася  каналізація,  яку  вона змушена  була   ремонтувала, за не оплату   відключили світло, підключення  якого вона  теж змушена   була  оплатити.   За  борги хотіли забрати квартиру і вона, позивач, знову ж  таки  вимушено оплачувала  їх    власними   коштами, витративши   на  це   5000 (п’ять  тисяч) гривень.

Приїжджаючи   в  Україну, ОСОБА_6 настроювала  внука проти неї  ,  а  згодом  і  взагалі  перевезла  дитину  до своєї  мами ,  завдавши  їй  моральних  страждань,  оскільки  вона  дуже  любила  внука  та    змалку   піклувалася  про  нього. Останніх  три  роки  відповідач відкрито  стала  їздити  до Львова  з мужчиною, якого  називала  своїм  чоловіком.

  Син  ОСОБА_5  тяжко  переніс  її  зраду   та  захворів. У  зв’язку  з  цим,   вона, позивач,  змушена  була  переїхати  до  нього у квартиру АДРЕСА_1   щоб  доглядати  за  ним, витрачала  кошти на  його  утримання,  придбання  продуктів та лікарства.

        ІНФОРМАЦІЯ_2   її  син  ОСОБА_5   помер. На  похорон  відповідач не  приїхала, матеріальної  допомоги на  поховання  не  надала. Перед  смертю ОСОБА_5  просив   щоб вона, позивач, приватизувала  квартиру на  себе  та   внука ОСОБА_4,  інакше  відповідач  продасть  квартиру. Також  просив, що  не дозволити  вивезти  внука   в Італію бо   та  поступить  з ним  так, як  поступила  з ним.

        Приїхавши    із –за  кордону після  смерті  ОСОБА_5,  відповідач маючи  грошові  кошти, швидко приватизувала  квартиру, оформила  право  власності і  скориставшись  її, позивача,   відсутністю, викинула  з квартири  частину  її речей,  поміняла   у   квартирі  вхідні   двері  на  металеві,  засилила   квартирантів,   наказавши  тим   не впускати її   та знову  поїхала  в  Італію. Вважає, що  квартира  приватизована  незаконно, як на її думку, право  приватизувати квартиру  в Україні має тільки  та  особа, яка  постійно  проживає в Україні. Зазначає, що  чинне  законодавство  передбачає не  тільки  права  спадкоємця, але й обов’язки. Оформивши  квартиру  на  себе, відповідач забула про обов’язки  спадкоємця відшкодувати витрати  на  утримання на утримання, догляд, лікування та  поховання спадкодавця. На її  позивача  думку, відповідач  відповідно до вимог ст. 1232 ЦК  України, зобов’язана  відшкодувати  їй  ці витрати.

           Стверджує, що  такими  своїми  діями  і поведінкою,  відповідач   спричинила  їй   значну  матеріальну  шкоду   оскільки  в  квартирі по сьогоднішній день   знаходиться придбане  нею майно   та  майно її сина, яким  відповідач заволоділа і його  не  можливо  забрати. Зокрема  їй  належать   килими настінні  розміром 3 * 3 м. та 2,5 * 2,5 м.,    шафа  трьох дверна, дві  тумбочки ,  два  ліжка,   швейна  машинка,  телевізор,  тумбочка  під  телевізор,  два  м’яких крісла, спальний  гарнітур, стіл, чотири крісла, вішалка,  пральна  машина, доріжка  на  підлогу, кухонна  стінка та  стіл,  чотири  табуретки, холодильник,  багато посуду, великі  миски  та  виварки  для  прання,   газова  плита. За її  кошти до квартири  проведено світло для чого придбано все необхідне  та люстра. Також за її  кошти  придбано газову  колонку і  ванну.

             В судовому  засіданні  позивач  та її  представник  уточнені  позовні  вимоги  підтримали  в повному  обсязі, пояснення  дали  аналогічні  викладеним   у змісті  позовної  заяви та  уточненнях до неї. В підтвердження  матеріальної  шкоди   долучили  до матеріалів  справи  копії  квитанцій  по оплаті  комунальних  послуг  та  електроенергії  за 1993- 2007  роки, а також   перелік  та  вартість послуг, передбачених  на  поховання ( ас. 52-118).

            Представник  позивача  виступаючи  в дебатах ,  зазначила, що  син  позивача  ОСОБА_5,   11 вересня 2006 року звернувся  до неї  з проханням  щоб допомогти   йому  позбавити   ОСОБА_3   права  користування  житлом, зняти з реєстрації та  зареєструвати  маму –ОСОБА_2, яка за ним доглядає. Для цього  надав їй   нотаріально  завірену  довіреність   строком на  три  роки. Однак   остання   просила  почекати, відтак  здійснити  реєстрацію  позивача  без дозволу  відповідача   виявилося неможливим, її адреса  відомою не  була, а тому   прохання    довірителя   залишилося  невиконаним. На її  думку   ні  юридичний  , ні  моральний  статус ОСОБА_3 не давав їй право поміняти  вхідні двері у квартиру скориставшись  тим, що  позивач  перебувала у важкому  стані  після  смерті  сина і не впускати  у  квартиру,  яку  та  заробила  важкою  працею. Також  вважає, що  оскільки  відповідачі   не  проживають  у  квартирі то згідно  ст. 71  ЖК  України   втратили  право на  користування нею, а  позивач відповідно до  вимог  ст.ст.  64, 65 ЖК  України, як  член  сімї наймача,    набула  рівного з сином ОСОБА_5  права  користування квартирою,  якого  відповідач  позбавила її.

           Як  позивач  так  і її  представник зазначили, що  діями та  поведінкою  відповідача  - ОСОБА_3, їй  завдано  моральної  шкоди,  яка  оцінюється  в розмірі  10000 (десять тисяч) гривень. Моральна  шкода  полягає   в   тяжкості  пережитих,    описаних  вище  подій  та  смерті  сина. У переживаннях   і на  даний  час  тим,  що заробленою  тяжкою  працею квартирою, заволоділа  відповідач. Просять задоволити  позовні  вимоги.

      Відповідач  ОСОБА_4, представник що діє на  підставі довіреності  виданої  відповідачем  ОСОБА_3 - мама  останньої  та їх  адвокат, позовних  вимог  не  визнали  і кожен  окремо  пояснили, що спірною  квартирою  володіють  на  законних  підставах, правовстановлюючі  документи  оформлені  відповідно  до  вимог  чинного  законодавства.                  

     Спірна  квартира  отримувалася на  трьох  чоловік , а саме  на  відповідачів  ОСОБА_3, ОСОБА_4   та  ОСОБА_5, що підтверджується  відповідним  ордером на  підставі  якого,  оформлено  право  власності.   

     Відповідач  ОСОБА_4 –внук позивача, додатково  пояснив, що  відносини   в нього з мамою  завжди  були  добрими. Батько -  ОСОБА_5  зловживав  спиртними напоями, в сімї   склалося скрутне  матеріальне  становище  і мама –ОСОБА_3   змушена  була  виїхати  на  заробітки. Підтвердив, що  після  смерті   батька,  мама  - ОСОБА_3, поміняла  вхідні  двері на  металеві, оскільки  в старих  був  зламаний  замок і  вони не закривалися, також  викинули  старі  речі, можливо і позивача. Коли  мама  поїхала  на  заробітки,  то він на  перших  порах залишався  проживати  з батьком, але батько  пив  і його забрала  бабця –представник  відповідача,  з якою він і проживає.   На даний  час   навчається   в коледжі і оплату  за навчання   здійснює  мама. Тато  ніколи  не  мав  наміру  позбавляти  їх житла. Мама  висилала  грошові  кошти, і як  йому  відомо  передала  бабці –позивачу   триста   євро на похорон  батька.  Проживати   у  спірній  квартирі  на  даний  час  не  бажає  і не  заперечує, щоб  там  проживали їх  родичі,  яких впустила  мама.

      Дані  пояснення  в  судовому  засіданні у  повній  мірі  підтвердила  представник  відповідача  та  пояснила,    що  довіритель  є  її  дочкою.  В  2003  році   дочка  змушена  була  виїхати  на   заробітки  в  Італію  в  зв’язку   з  важким  матеріальним становищем.  Однак,  вона   часто  приїзджала  до  дому  до чоловіка  з  яким  вони  були  в  добрих  відносинах.  Щоб  бути  спокійною  та  впевненою,   що  дитина  доглянута ,  донька   привезла  сина  ОСОБА_4  на  виховання  до  неї в село.  Зять ОСОБА_5  не заперечував цьому.

     У  2008 році  після  смерті   чоловіка  дочки - ОСОБА_5, вона  приїхала   в Україну , оформила  свідоцтво  про  право  власності  квартири   на  себе  та   сина ОСОБА_4.       

     Оскільки ОСОБА_4  на той  час  був  неповнолітній  і  самого  в  квартирі  без  нагляду  вона  не  могла  залишити, то  дитина  залишилась  і  надалі  проживати  та  навчатися  у  неї.     

     У  спірній  квартирі дочка   поміняла  двері,  привела  квартиру  для  належного  стану  та  впустила  квартирантів.  Сама  поїхала   в  Італію  де  перебуває і зараз, оскільки  на даний  час,   в  неї  нова  сім’я  та  маленька  дитина. Просить  в  позові  відмовити  за  безпідставністю, вважаючи, що  позивач  немає  жодного  відношення  до  даної  квартири.

     Вказані  вище  пояснення  відповідачів  не суперечать  допитаним  в судовому  засіданні  свідків  ОСОБА_13,  синів  позивача  -  ОСОБА_14 , ОСОБА_15(ас. 169,  209, 201), які  підтвердили, обставини  отримання  квартир, переселення  на  нову  квартиру,  що відповідач  ОСОБА_3  виїзжала закордон, ОСОБА_5   зловживав  спиртним, замок  у дверях був зламаний, ОСОБА_4  дійсно  проживав  у матері  відповідача, але час від часу  приїзжав до батька.

     Суд  відхиляє  покази  свідка  ОСОБА_16 (ас.161)  щодо  обставин  повідомлених  нею  суду   про  сімейні  відносини  відповідача  ОСОБА_3 та  ОСОБА_5, оскільки  вона,   давши  згоду  на  допит в судовому  засіданні,  будучи  попередженою  про  кримінальну  відповідальність та  приведеною до присяги, відмовилася  давати  покази, у заявку з чим, матеріали   по даному  факту  скеровані   прокурору  Франківського  району  м. Львова для прийняття  рішення  в порядку  ст. 997 КК  України (ас.201-202).

     Заслухавши  пояснення   сторін, покази  свідків, думку адвоката, що  вважає  правомірним,   володіння  спірною  квартирою  відповідачами   в силу  оформлення  права  власності  у порядку  встановленим  законом  та безпідставними  покликання   позивача  і її  представника  на вимоги  ст. 64,65,71 Житлового  Кодексу  ст. 1232 ЦК України  і обов’язки  спадкоємця,   дослідивши матеріали справи  у їх  сукупності,  суд вважає, що позов задоволенню  не  підлягає.      

     Так, судом встановлено, що  відповідно до  протоколу № 2  спільного  засідання адміністрації і профкому Львівського заводоуправління будматеріалів  від 12 лютого 1992 року «про  розподіл  житла,  виділеного  міськвиконкомом для  працівників цегляних  заводів»,   сімя  ОСОБА_17  перебувала  на  квартирному  обліку  з 1969 року   в кількості 8 (восьми)   чоловік, а саме: він, жінка, три  сини, невістка , внучка і внук (ас.34).  

     Як зазначено   у   дослідженому   в  судовому  засіданні  протоколі,  житлове  питання   сімї  ОСОБА_17  вирішено  згідно їх заяви:  «…виділити  ОСОБА_17 на  сімю із трьох чоловік двокімнатну  квартиру АДРЕСА_4  у м. Львові.  З квартирного  обліку  всіх  членів  сімї –зняти;  в квартирі, яку звільняє ОСОБА_17 із  сімєю   залишається проживати син ОСОБА_5  з дружиною.»

      Відповідно  до  ордера  № 0127  від 13 травня  2003 року, виданого   ВАТ  «Львівське заводоуправління  будматеріалів», ордер   видано  ОСОБА_5 на  сімю з трьох  чоловік, а саме: на ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ( ас.44).

      Отже  судом встановлено, що у 1992, 2003 роках,  житлове  питання  сімї  позивача  вирішувалося з урахуванням  як членів сімї  ОСОБА_3  та  ОСОБА_4  і житлова  площа  отримувалася  на  них.

       12 вересня  2007 року,   ОСОБА_5   помер, що підтверджується  свідоцтвом  про смерть (ас.45),   визнається  сторонами, а тому  дослідженню не  підлягає.

        Згідно  із свідоцтвом  № 234846  «про  право   власності   на  квартиру»,    виданого  Управлінням  комунальної власності  Департаменту  економічної  політики Львівської  міської  ради 05  вересня  2008 року, квартира АДРЕСА_1  належить  на  праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4. Квартира   приватизована  згідно із Законом України «Про  приватизацію державного  житлового   фонду»згідно  із  наказом від 05  вересня  2008 року  № 1729-Ж-Ф.  

         Відтак,  судом  встановлено, що  до здійснення  приватизації (05вересня 2008 року)   спірна  квартира  належала  до державного  житлового  фонду,  її  приватизація  відбулася  відповідно до вимог  чинного законодавства, а  тому  у  позивача  відсутні  будь –які  підстави  оспорювати  право  власності  на  вказану  квартиру.  

        Відповідно  до  витягу  № 2039653 від  29 вересня 2008 року,  квартира    зареєстрована   в  ЛОДКМБТІ  та  ЕО  як  спільна сумісна  власність  ОСОБА_3 та  ОСОБА_4.

        Згідно  з довідкою  № 293    від 17 лютого2010 року,   виданою ЛКП «Вулецьке» у  квартирі АДРЕСА_1  значаться    зареєстрованими  ОСОБА_3  та  ОСОБА_4, а  відповідно   до  акту   від   23.02.2010 року   цього ж ЛКП,   станом  на час  складання  акту   заборгованості  за  даною  квартирою  немає.

    З урахуванням  викладеного, суд  оцінивши  матеріали  справи  у їх  сукупності, співставивши  з доводами та  поясненнями свідків  і   сторін,   відхиляє  позовні  вимоги   позивача ОСОБА_2  щодо  визнання  недійсними свідоцтва   № 234846  «про  право   власності   на  квартиру»,  виданого  Управлінням  комунальної власності  Департаменту  економічної  політики Львівської  міської  ради 05  вересня  2008 року та   витягу  № 2039653 від  29 вересня 2008 року  виданого  ЛОДКМБТІ  та  ЕО  на  імя  ОСОБА_3 і  ОСОБА_4,  як  спільникам  сумісної   власності   на  квартиру  АДРЕСА_1, за  безпідставністю таких збоку  позивача.

З цих же  підстав, суд  відхиляє  вимоги  позивача, щодо   визнання  її права  на  користування , а відповідача - ОСОБА_3  такою,  що  втратила  право на  користування   двохкімнатною  квартирою   АДРЕСА_1 та зобов’язання  її   висилити   із спірної  квартири  квартирантів.  

Суд відхиляє доводи  позивача  та її  представника   щодо  стягнення  з відповідача  ОСОБА_3  на її  користь  матеріальної  шкоди  у вигляді  5000 ( пять  тисяч) гривань оплати  комунальних   послуг за  квартиру  АДРЕСА_1, оскільки відповідач не довела, що її  хтось зобов’язував  оплачувати, у тому  числі й власники  квартири.  

      Суд  відхиляє доводи позивача   та її  представника  про завдання   першій матеріальної  шкоди   у вигляді  7500 (сім тисяч  п’ятсот ) гривень та 50000 (п’ятдесят тисяч)  гривень у вигляді  витрат  на  утримання, догляд, лікування  та поховання  ОСОБА_5, у зв’язку з недоведеністю та  безпідставністю позовних  вимог. Покликання  позивача  та її  представника  на довідку видану   «Виробничо –реставраційним комбінатом обрядових послуг» від 29.01.2009 року  про вартість  послуг на  поховання  (ас.54) без квитанцій на  підтвердження цих  витрат,  суд  вважає припущенням  позивача  та її  представника  і  вислу  вимог ст. 60 ЦПК  України  відхиляє їх.

      Приймаючи  таке  рішення,   суд  виходить з вимог  ст. ст. 21, 24 Конституції  України, відповідно  до  яких,  усі люди є вільні  і рівні  у своїй гідності  та  правах. Права і свободи людини є невідчужуваними  та непорушними. Громадяни  мають рівні конституційні  права  і свободи та є рівними  перед законом.

       Згідно  з вимогами ст.. 41  Конституції  України, кожен  має  право  володіти, користуватися і розпоряджатися своєю  власністю.

       Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК  України, Правом  власності є право особи на річ (майно), яке  вона  здійснює  відповідно до закону за  своєю  волею, не залежно  від волі інших осіб, зокрема  у спосіб, передбачений  ст.. 319 ЦК  України.

       Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦК  України,  на  зміст права  власності не  впливають місце проживання власника та  місцезнаходження  майна.         

       Згідно із ст.33 Конституції  України, кожному, хто на законних підставах перебуває на  території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця  проживання.

       Відповідно до ст.. 64 Конституції  України, конституційні  права і свободи людини і громадянина не  можуть бути  обмежені, крім  випадків , передбачених Конституцією України.

       Дані  норми  законів,   спростовують  твердження відповідача  та її представника  , щодо впливу  на  спірні  відносини і  факту   проживання чи  не проживання  відповідачів   у  квартирі  АДРЕСА_1 до її придбання  у власність та  при  перебуванні  у власності.

       Суд  також  відхиляє   покликання  позивача  та її  представника   на  ст. ст. 64,65, 71  Житлового  Кодексу  України,    ст. 1232 ЦК  України та  положення  закону  про спадкування,   оскільки  дані  норми   регулюють   зовсім  інші  цивільно –правові  відносини і такі  не  пов’язані  з  підставами та предметом   розглядуваного  спору.

       При  цьому, суд виходить із загальних  принципів, що права членів сімї колишнього  власника  є похідними  від  прав власника, а тому  із  припиненням  для власника  права  власності на жиле приміщення члени його сімї також  втрачають право  користування  цим  приміщенням, що спростовує   вимоги  позивача , як   на  її  думку ,  члена  сімії.       

      Відповідно до  ст..1167  ЦК  України  моральна  шкода  завдана  фізичній  або  юридичній  особі  неправомірними  рішеннями,   діями  чи  бездіяльністю,  відшкодовується  особою,  яка  її  завдала, за  наявності  її  вини. Позивач  та  її  представник  не   довели   підстав  вини  відповідача, щодо  моральних  страждань позивача  на  які  та покликається,  не  навели   в чому виразилися ці страждання,  за  виключенням  тяжкого  перенесення  смерті  сина, що суд не  повязує з виною відповідача, а тому  вважає недоведеними  і  безпідставними  позовні  вимоги  щодо   відшкодування  моральної шкоди.

      На  підставі  викладеного, керуючись ст. ст. 21, 24, 33, 41, 64 Конституції України, ст. 48 Закону  України  «Про  власність»,  ст. 168 ЖК України,  ст.ст. 16, 319, 391 ЦК  України,  ст.ст.2, 4, 8, 10, 27, 31, 36, 60, 61, 119, 120, 123, 169,  208 –210,212-215 ЦПК України,  , суд , -                                         

                                                                     В И Р І Ш И В:

Відмовити  позивачу ОСОБА_2  у визнанні  недійсними   свідоцтва про  право  власності №234846 від 05 вересня 2008 року  та  витягу  про  реєстрацію  права  власності  на  нерухоме  майно № 20398653 від  29 вересня 2008 року на  квартиру АДРЕСА_1  виданих  на імя  відповідачів ОСОБА_3 та  ОСОБА_4, у зв’язку з безпідставністю  позовних вимог.

     Відмовити  позивачу ОСОБА_2  у визнанні її права  на  користування , а відповідача - ОСОБА_3  такою,  що  втратила  право на  користування   двохкімнатною  квартирою   АДРЕСА_1, у зв’язку  з безпідставністю  позовних  вимог.  

    Відмовити   позивачу  ОСОБА_2  у задоволенні  позовних  вимог  про зобов’язання  відповідача  ОСОБА_3   виселити з  квартири АДРЕСА_1  квартирантів, у зв’язку  з безпідставністю  позовних вимог.

    Відмовити позивачу  ОСОБА_2  у задоволенні  позовних  вимог  щодо  стягнення  з відповідача  ОСОБА_3  матеріальної  шкоди  у вигляді  5000 ( пять  тисяч) гривань оплати  за  комунальні  послуги  по квартирі АДРЕСА_1,  7500 (сім тисяч  п’ятсот ) гривень та 50000 (п’ятдесят тисяч)  гривень у вигляді  витрат  на  утримання, догляд, лікування  та поховання  ОСОБА_5, у зв’язку з недоведеністю та  безпідставністю позовних  вимог.

   Відмовити позивачу  ОСОБА_2  у задоволенні  позовних  вимог  щодо  стягнення  з відповідача  ОСОБА_3  моральної  шкоди  у вигляді  10000 (десять тисяч) гривень,  у зв’язку з недоведеністю та  безпідставністю позовних  вимог.

   Стягнути з   позивача  ОСОБА_2  30 (тридцять) гривень  за  інформаційно  технічне  забезпечення  розгляду  даної  справи, від   оплати  державного  мита  звільнити  на  підставі Декрету Кабінету Міністрів  України «Про  державне  мито», як  інваліда другої групи.       

    Апеляційна  скарга  на  рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, через  суд  першої  інстанції.

              Суддя                                                                                   В. Кузь