Судове рішення 2-а-93/11 від 09.02.2011

Судове рішення #13320498

Жданівський міський суд Донецької області

Справа № 2-а-93/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2011 року Жданівський міський суд Донецької області

в складі:

головуючого судді: Бузанов П.М.

при секретарі: Широкової О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жданівка, цивільну справу за адміністративним позовом в порядку адміністративного судочинства ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської Ради про перерахунок та виплату недоотриманих сум на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської Ради про стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2002-2010 роки у сумі 19 796,60 грн.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 посилається на наступні підстави: так, він перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення України в місті Жданівка, як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи ІІ категорії та згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має право на щорічну допомогу на оздоровлення.

Названим законом передбачена виплата Управлінням праці та соціального захисту населення щорічної компенсаційної виплати на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

Однак, розмір допомоги на оздоровлення на протязі 2002-2010 років УПтСЗН Жданівської міської Ради виплачував значно нижчий встановленого законодавством.

Не зважаючи на його звернення, відповідач в особі УптСЗН Жданівської міської Ради відмовляється від сплати суми щорічної компенсаційної виплати на оздоровлення в повному обсязі. Тому просить суд стягнути з УПтСЗН Жданівської міської Ради на його користь 19 796,60 грн., із розрахунку:

за 2002 рік: (185,00 грн. х 5) = 925,00 грн.,

за 2003 рік: (205,00 грн. х 5) - 26,7 грн.(фактично сплачена сума) = 998,30 грн.,

за 2004 рік: (237,00 грн. х 5) - 26,7 грн.(фактично сплачена сума) = 1 158,30 грн.,

за 2005 рік: (332,00 грн. х 5) - 100,00 грн.(фактично сплачена сума) = 1 560,00 грн.,

за 2006 рік: (400,00 грн. х 5) - 100,00 грн.(фактично сплачена сума) = 1 900,00 грн.,

за 2007 рік: (460,00 грн. х 5) - 100,00 грн.(фактично сплачена сума) = 2 200,00 грн.,

за 2008 рік: (605,00 грн. х 5) - 100,00 грн.(фактично сплачена сума) = 2 925,00 грн.,

за 2009 рік: (744,00 грн. х 5) - 100,00 грн.(фактично сплачена сума) = 3 620,00 грн.,

за 2010 рік: (922,00 грн. х 5) - 100,00 грн.(фактично сплачена сума) = 4 510,00 грн.

А всього: 925,00 грн. + 998,30 грн. + 1 158,30 грн. + 1 560,00 грн. + 1 900,00 грн. + 2 200,00 грн. + 2 925,00 грн. + 3 620,00 грн. + 4 510,00 грн. = 19 796,60 грн., яку і просить стягнути з відповідача на його користь.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, пославшись на вищевказані обставини.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав заяву з проханням розглянути справу в його відсутність, проти позову заперечував повністю, посилаючись на його необґрунтованість, оскільки відповідно до п.3 ст.116 Конституції України Кабінет міністрів забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту населення, його нормативно –правові акти регулюють бюджетні відносини в Україні, а фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»здійснюється за рахунок Державного бюджету.

При виплаті щорічної компенсаційної виплати на оздоровлення, він керується постановою Кабінету міністрів № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та постановою Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких і були сплачені розміри щорічної компенсаційної виплати на оздоровлення ОСОБА_1: за 2002 рік –00,00 грн., за 2003 рік -26,70 грн., 2004 рік - 26,70 грн., 2005 рік -100,00 грн., 2006 рік –100,00 грн., 2007 рік –100,00 грн., 2008- 100,00 грн., 2009 рік –100,00 грн., 2010 рік –100,00 грн..

Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчив матеріали справи встановив наступні фактичні обставини:

Так, позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи ІІ категорії, про що видано відповідне посвідчення (а.с. ).

Перелік пільг учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС передбачені ст..ст. 20, 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 48 якого і регламентована виплата щорічної компенсаційної виплати на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

А Постанови Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року, зобов'язання по виплаті такої щорічної компенсаційної виплати на оздоровлення покладено на органи праці та соціального захисту населення.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішені даної справи, підлягає застосуванню ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з урахуванням мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Крім того, п.1,6 ст.92,22 Конституції України передбачено, що обсяг прав та гарантій громадянина встановлюється законами України. Звуження змісту та обсягу прав громадян шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Правовою гарантією забезпечення державою прав громадян, у тому числі і на отримання передбачених законами України пільг та гарантій, є виконання Державою прийнятних на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст.8 Конституції України так і ст.8 КАС України.

Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997р. зі змінами внесеними Законом України від 09 лютого 2006р. № 3436/IV,

кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У параграфі 22 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Кечко проти України»(заява № 63134/00) від 8 листопада 2005р. визначено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині ст.1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність»в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст. 1 Протоколу №1. В параграфі 23 цього ж рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Тобто невиплатою грошової допомоги в встановленому державою рівні, порушено речове право позивача ОСОБА_1.

Згідно Законів України «Про Державний бюджет України»на момент виплати допомоги позивачу, розмір мінімальної заробітної плати складав: 2002 р. –185,00 грн., 2003 р. –205,00 грн., 2004 р. –237 грн., 2005 р. –332 грн., 2006 р. –400 грн., 2007р. –460 грн., 2008 р. –605,00 грн., 2009 р. –744,00 грн., 2010 р. –922,00 грн..

Приймаючи до уваги, що відповідач в особі УПтСЗН Жданівської міської Ради, виплатив позивачу:за 2002 рік –00,00 грн., за 2003 рік -26,70 грн., за 2004 рік - 26,70 грн., за 2005 рік -100,00 грн., за 2006 рік –100,00 грн., за 2007 рік –100,00 грн., за 2008 рік- 100,00 грн., за 2009 рік –100,00 грн., за 2010 рік –100,00 грн.,

Розмір недоплаченої суми складає: