Справа № 2-а-1237/10

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

          17 грудня 2010 року                                                                                             м. Олевськ

         Суддя Олевського районного суду Житомирської області Охрімчук І.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олевську  адміністративну  справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення допомоги та доплати громадянам, які проживають та працюють на території радіоактивного забруднення,

В С Т А Н О В И Л А:

            Позивачка  звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області  неправомірними та стягнути на її користь з відповідача 11 149, 20 грн. допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення та 44 126, 07 грн. доплати до заробітної плати як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення у зв’язку з тим, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на зазначені пільги.

           Позивачка в судове засідання не з’явилася, згідно поданої  письмової заяви,  просить справу розглянути без її  участі, позовну заяву підтримує повністю.

Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області відносно позову заперечують, про що надали відповідне заперечення,  з проханням  про  розгляд справи  без їх участі.

    В судовому засіданні встановлено, що позивачка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії. Територія, на якій проживає позивачка, а саме с. Білокоровичі Олевського району  відповідно до “Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  № 106 від 23 липня 1991 року – відноситься до зони гарантованого добровільного відселення,   що стверджується  копією паспорта позивачки, довідкою з місця проживання, посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

           Позивачка на даний час працює в Білокоровицькій ЗОШ 1-3 ступенів і  отримує  щомісячно допомогу в розмірі 2,10 грн. та доплату в розмірі 10, 50 грн. в Управлінні праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації, тобто отримує  виплати  в розмірах  передбачених  постановою КМ України від 26 липня 1996 року № 836 всупереч нормам Закону України  “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, що стверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації, обставинами, зазначеними у запереченні відповідача.      

 Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст.ст. 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з якої слідує, що громадянам, які проживають  на  територіях радіоактивного забруднення виплачується у зоні гарантованого добровільного відселення щ омісячна грошова допомога на придбання чистих продуктів харчування  у розмірі – 40 %  від мінімальної заробітної плати, а також виплачується  щомісячна грошова доплата до заробітної в розмірі двох мінімальних заробітних плат, які встановлені на час виплати. Допомога та доплата нараховуються та виплачуються за місцем проживання.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 1 13 Конституції України).

             В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри  допомоги та доплати.

Виплата  допомоги та доплати по постанові КМ України від 26 липня 1996 року № 836 є неправомірними, оскільки постанова суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх

утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року № 936 слідує, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивачку у її праві на отримання допомоги  та доплати в розмірах, зазначених в ст. ст. 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, чим порушив її  право на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.    

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, слід керуватися тим, що відповідно до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначена допомога та доплата призначається і виплачується управлінням  праці та соціального захисту населення.

З огляду на те, що  спеціальним Законом,  який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, функції щодо призначення та виплати відповідної доплати  віднесено до компетенції органів соціального забезпечення, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної доплати, а також стягувати вказану  суму.

Крім того, суд вважає  за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача та зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату позивачці  допомоги та доплати до заробітної плати як особі, яка проживає та працює на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  починаючи з 01 лютого 2009   року.

Відповідач є розпорядником  коштів на вказані видатки, проте допустив протиправну бездіяльність і позивачці в добровільному порядку заборгованості  у повному обсязі не виплатив.

Керуючись ст.ст. 37, 39 Закону України  “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “,  ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 159, 162, 163, 167, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИЛА:

            Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення допомоги та доплати громадянам, які проживають та працюють на території радіоактивного забруднення -  задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області  – неправомірними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомогу як  особі, яка разом неповнолітніми дітьми ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до  ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,  встановивши її на рівні 40 % мінімальної заробітної плати визначених законодавством щомісячно, починаючи   з 01 лютого 2009 року.

 Зобов’язати  Управління праці та соціального захисту населення Олевської  районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 доплати до заробітної плати як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до  ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,  встановивши її на рівні однієї мінімальної заробітної плати визначених законодавством щомісячно, починаючи   з 01 лютого 2009 року.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області  6,80  грн . державного мита на користь держави з рахунку № 35213006000584, код 03192610, МФО 811039 УДК в Житомирській області.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.      

            Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд  через Олевський районний суд Житомирської області, протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  

                            Суддя: