Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Малько О.С., Буцяка З.І.
з участю секретаря Колесової Л.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Євгеюка О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед» на рішення Костопільського районного суду від 1 грудня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ адміністрації ТЗОВ «Свиспан Лімітед»від 18 листопада 2009 року про звільнення позивача з роботи , просив поновити його на роботі на посаді машиніста крану (кранівника цеху переробки техсировини ) ТЗОВ «Свиспан Лімітед», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу , відшкодувати моральну шкоду шляхом стягнення з відповідача 10 000 грн. та стягнути судові витрати по справі.
Вимоги обґрунтовував тим, що він із 6 листопада по 19 листопада 2009 року перебував у черговій відпустці , після виходу із якої відповідач повідомив про звільнення його з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України з 19 листопада 2009 року.
Вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач звільнив його з роботи під час перебування у відпустці , а також через те, що відповідач не запропонував йому іншої роботи.
Рішенням Костопільського районного суду від 1 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ директора ТзОВ «Свиспан Лімітед» № 477 від 18 листопада 2009 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи й поновлено його на посаді машиніста крану (кранівника цеху переробки техсировини) цього товариства.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 16554 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням вихідної допомоги при звільненні , податку та інших обов»язкових платежів та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Цим же рішенням було вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив за їх необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ТзОВ «Свиспан Лімітед»вказував на незаконність рішення місцевого суду та зазначав , що відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи в останній день відпустки , оскільки відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки»датою звільнення у разі звільнення працівника з роботи після відпустки є останній день відпустки працівника.
Вказував також на те, що висновки місцевого суду про відсутність медичних показників для звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки медична довідка проходження попереднього (періодичного) медичного огляду від 9 листопада 2011 року свідчить про непридатність позивача до виконання роботи на посаді машиніста баштового крану.
Не відповідають обставинам справи , на думку відповідача , і висновки суду про те, що відповідач не пропонував позивачеві іншої роботи , оскільки акт комісії свідчить , що позивачеві
Справа № 22-209/11 Головуючий в 1-ій інст.: Олійник П.В.
Категорія № 51, 52 Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.
пропонувалася інша робота на цьому ж підприємстві, але він від неї відмовився.
Також вважає необґрунтованим рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. та в частині стягнення середнього заробітку без вирахування пенсії, яку позивач отримує.
Із цих підстав просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачеві в позові.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просив скаргу задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_1 та його представник вказували на безпідставність доводів апеляційної скарги і просили скаргу відхилити , а рішення суду –залишити без зміни.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив із того , що звільнення ОСОБА_1 з роботи було здійснено з порушенням вимог законодавства .
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду і вважає, що вони ґрунтуються на досліджених судом доказах та відповідають вимогам закону.
Судом першої інстанції вірно встановлено , що позивач із 1 березня 2003 року перебував із відповідачем у трудових стосунках. Із 2006 року він працював на посаді машиніста крану (кранівником) четвертого розряду цеху переробки техсировини . ( а.с. 8-9).
Внаслідок трудового каліцтва , що мало місце 14 лютого 2009 року ОСОБА_1 втратив 30 відсотків працездатності і йому було встановлено 3 групу інвалідності ( а.с.16)
Сторони визнають , що позивач із 14 лютого по 12 жовтня 2009 року перебував на лікуванні.
Наказом № 441 від 21 жовтня 2009 року ОСОБА_1 надана щорічна відпустка з 13 жовтня по 5 листопада 2009 року , а наказом № 496 від 10 листопада 2009 року –частина щорічної відпустки з 6 по 19 листопада 2009 року.
18 листопада 2009 року відповідач видав наказ № 477 про звільнення ОСОБА_1 з 19 листопада 2009 року з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Зазначене свідчить , що ОСОБА_1 був звільнений з роботи під час перебування у відпустці.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку , що звільнення позивача з роботи було здійснене з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України , яка забороняє звільняти працівників з роботи у період перебування працівника у відпустці.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» , як норму права , яка давала йому право звільняти ОСОБА_1 з роботи в останній день відпустки, колегія суддів вважає безпідставною , оскільки ця норма права декларує право працівника на отримання відпустки в разі звільнення з роботи, а відповідач надавав позивачеві відпустку не у зв’язку зі звільненням його з роботи. Колегія суддів також вважає правильним висновок місцевого суду , що звільнення ОСОБА_1 з роботи було проведене з порушенням вимог п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір , укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі виявленої невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Згідно ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»звільнення за ініціативою адміністрації , переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається , за винятком випадків , коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров»я перешкоджає виконання професійних обов’язків , загрожує здоров»ю і безпеці праці інших осіб , або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров»я інвалідів. За змістом вказаних норм закону невідповідність працівника займаній посаді , незалежно від причин, проявляється у систематичному або неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових обов’язків. Роботодавець повинен довести суду належними та допустимими доказами факти невиконання або неналежного виконання працівником покладених на нього трудовим договором обов’язків , а також , що це невиконання було викликано станом здоров»я працівника . Нездатність працівника виконувати трудові обов’язки визначається лікарською комісією. Статтею 8 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»визначено , що експертиза професійної придатності повнолітніх інвалідів здійснюється медико-соціальними експертними комісіями. Відповідач у справі не навів доказів та не обґрунтував наявність випадків невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 покладених на нього трудовим договором обов’язків.
Наявна у матеріалах справи довідка МСЕК від 27 жовтня 2009 року № НОМЕР_1 не містить висновків про неможливість виконання позивачем трудових обов’язків машиніста крана. ( а.с. 12)
Висновок комісії лікарів Костопільської районної лікарні від 9 листопада 2009 року про непридатність ОСОБА_1 для роботи за професією машиніста баштового крану не є висновком МСЕК , як того вимагає ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому цей висновок не може бути належним та допустимим доказом у даній справі.
Оскільки відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи з порушенням визначеного законом порядку , то суд першої інстанції відповідно до ст. 235 КЗпП України ухвалив законне і справедливе рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги , що судом неправильно визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу необґрунтовані , оскільки відповідач в апеляційній скарзі та суду не навів свого , правильного на його думку, розрахунку та не зазначив в чому саме суд припустився помилки, визначаючи розмір середнього заробітку.
Відповідно до роз’яснень п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 6 листопада 1992 року № 9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи ( одержана допомогу по тимчасовій непрацездатності , вихідна допомога , середній заробіток на період працевлаштування , допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Із зазначеного слідує, що пенсія , яку отримує ОСОБА_1, не підлягає зарахуванню до середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У той же час , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом зменшення розміру відшкодування.
Правильно встановивши , що протиправними діями відповідача ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди , суд першої інстанції в рішенні не зазначив обставин , врахованих ним при стягненні 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин рішення місцевого суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди залишатися чинним не може і підлягає зміні.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи з порушенням порядку , визначеного законом , приймаючи до уваги , що внаслідок порушення його трудових прав він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, та зважаючи на тривалість моральних страждань позивача , колегія суддів прийшла до висновку , що для відшкодування моральної шкоди із відповідача на користь позивача слід стягнути 3000 ( три тисячі) гривень.
На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до висновку що рішення місцевого суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди було ухвалене з порушенням норм матеріального права , а тому воно підлягає зміні шляхом зменшення розміру відшкодування з 10000 грн. до 3 000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись п.3 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309 , 316, 317 ЦПК України , колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальність «Стиспан Лімітед»задовольнити частков.
Рішення Костопільського районного суду від 1 грудня 2010 року в частині відшкодування моральної шкоди змінити , зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн. до 3000 ( трьох тисяч) гривень.
В решті рішення суду першої інстанції –залишити без зміни.
Рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення рішення апеляційного суду , проте можуть бути оскаржені до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.
Головуючий
Судді: