Судове рішення #13311375

                                                                                                          

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

    26 січня 2011 року                                                                                  м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних  справ апеляційного суду  Рівненської області в складі :

головуючого - судді                    Мельника Ю.М.

               суддів:                                                        Малько О.С., Буцяка З.І.

               з участю секретаря                          Колесової Л.В.,            

позивача                                           ОСОБА_1,

               представника позивача                   ОСОБА_2,

          представника відповідача               Євгеюка О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед» на рішення Костопільського районного суду від 1 грудня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Свиспан Лімітед» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

                                                               в с т а н о в и л а :

          У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом в якому просив  визнати протиправним та скасувати наказ адміністрації ТЗОВ «Свиспан Лімітед»від 18 листопада 2009 року про звільнення позивача з роботи ,  просив поновити його на роботі на посаді  машиніста крану (кранівника цеху переробки техсировини ) ТЗОВ  «Свиспан Лімітед», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу ,  відшкодувати моральну шкоду шляхом стягнення з відповідача 10 000 грн. та  стягнути судові витрати по справі.

          Вимоги обґрунтовував тим, що  він із 6 листопада по 19 листопада 2009 року перебував у черговій відпустці , після виходу із якої відповідач повідомив  про звільнення його з роботи за  п.2 ст. 40 КЗпП України з 19 листопада 2009 року.

Вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач звільнив його з роботи під час перебування у відпустці , а також через те, що відповідач не запропонував йому іншої роботи.

          Рішенням Костопільського районного суду від 1 грудня 2010 року позов ОСОБА_1   задоволено частково.

 Визнано протиправним та скасовано наказ директора ТзОВ «Свиспан Лімітед»   № 477 від 18 листопада 2009 року про звільнення ОСОБА_1  з роботи й поновлено його на посаді машиніста крану (кранівника цеху переробки техсировини) цього товариства.

  Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 16554 грн.  середнього заробітку за час вимушеного прогулу  за вирахуванням вихідної допомоги при звільненні , податку та інших обов»язкових платежів та 10 000 грн.  на відшкодування моральної шкоди.

  Цим же рішенням було вирішено питання розподілу судових витрат.

  Рішення суду  в частині  поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

  У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив за їх  необґрунтованістю.

          В апеляційній скарзі ТзОВ «Свиспан Лімітед»вказував на незаконність рішення місцевого суду  та зазначав , що відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи  в останній день відпустки ,  оскільки відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки»датою звільнення у разі звільнення працівника з роботи після відпустки є останній день відпустки працівника.

          Вказував також на те, що висновки місцевого суду про відсутність медичних показників для звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України не  ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки медична довідка проходження попереднього (періодичного) медичного огляду  від 9 листопада 2011 року свідчить  про непридатність позивача до виконання роботи на посаді машиніста баштового крану.

Не відповідають обставинам справи ,  на  думку відповідача , і висновки суду про те, що  відповідач не пропонував позивачеві іншої роботи , оскільки  акт комісії  свідчить , що позивачеві

          Справа № 22-209/11                                         Головуючий в 1-ій інст.: Олійник П.В.

  Категорія № 51, 52                                          Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.

пропонувалася інша робота на цьому ж підприємстві, але він від неї відмовився.

Також вважає необґрунтованим рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. та в частині стягнення середнього заробітку без вирахування пенсії, яку позивач отримує.

Із цих підстав просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачеві в позові.

У судовому засіданні апеляційного суду  представник  відповідача , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просив скаргу задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 та його представник  вказували на безпідставність доводів апеляційної скарги і просили скаргу відхилити , а рішення суду –залишити без зміни.  

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково з таких підстав.

          Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив із того , що звільнення ОСОБА_1 з роботи було здійснено з порушенням  вимог законодавства .

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду і вважає, що вони ґрунтуються на досліджених судом доказах та відповідають вимогам закону.

Судом першої інстанції вірно встановлено ,  що позивач із 1 березня 2003 року перебував із відповідачем у трудових стосунках. Із 2006 року він працював на посаді машиніста крану (кранівником) четвертого розряду цеху переробки техсировини . ( а.с. 8-9).

Внаслідок трудового каліцтва , що мало місце 14 лютого 2009 року  ОСОБА_1 втратив 30 відсотків працездатності  і йому було встановлено 3 групу інвалідності ( а.с.16)

Сторони визнають , що позивач із 14 лютого по 12 жовтня 2009 року перебував на лікуванні.

Наказом № 441 від 21 жовтня 2009 року ОСОБА_1  надана щорічна відпустка з 13 жовтня по 5 листопада 2009 року  , а наказом № 496 від 10 листопада 2009 року –частина щорічної відпустки з 6 по 19 листопада 2009 року.

18 листопада 2009 року відповідач  видав наказ № 477  про звільнення  ОСОБА_1 з 19   листопада 2009 року з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Зазначене свідчить , що  ОСОБА_1 був звільнений з роботи під час перебування у відпустці.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку , що звільнення позивача  з роботи було здійснене  з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України , яка забороняє звільняти працівників з роботи у період перебування працівника у відпустці.

Посилання відповідача в  апеляційній скарзі на  ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» , як норму права , яка давала йому право звільняти ОСОБА_1  з роботи в останній день відпустки, колегія суддів вважає безпідставною , оскільки   ця норма права   декларує право працівника на отримання відпустки в разі звільнення з роботи, а  відповідач надавав позивачеві відпустку не у зв’язку зі звільненням його з роботи.                                                                                                              Колегія суддів також  вважає правильним висновок  місцевого суду , що звільнення ОСОБА_1 з роботи було проведене з порушенням вимог  п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні».                                                                      Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір , укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим  ним органом у разі виявленої невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи.                                                                                Згідно ч. 3 ст. 17  Закону України «Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні»звільнення за ініціативою адміністрації , переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається , за винятком випадків , коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров»я перешкоджає виконання професійних обов’язків , загрожує здоров»ю і безпеці праці інших осіб , або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров»я інвалідів.                                                                                                    За змістом вказаних норм закону невідповідність працівника займаній посаді , незалежно від причин, проявляється у  систематичному  або неналежному виконанні  працівником покладених на  нього трудових обов’язків.                                                                                                                        Роботодавець повинен  довести суду належними та допустимими доказами факти невиконання або неналежного виконання працівником покладених на нього трудовим договором обов’язків , а також , що це невиконання було викликано станом здоров»я працівника .                                                            Нездатність працівника виконувати трудові обов’язки визначається лікарською комісією.                              Статтею 8 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»визначено , що експертиза професійної придатності повнолітніх  інвалідів здійснюється медико-соціальними експертними                                                                                                                                                                 комісіями.                                                                                                                                            Відповідач у справі не навів доказів та не обґрунтував  наявність випадків  невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 покладених на нього трудовим договором обов’язків.

          Наявна у матеріалах справи довідка МСЕК  від 27 жовтня 2009 року № НОМЕР_1 не містить висновків  про неможливість виконання позивачем трудових обов’язків  машиніста крана. (  а.с. 12)

         Висновок комісії лікарів Костопільської  районної лікарні  від 9 листопада 2009 року про непридатність ОСОБА_1 для роботи за професією машиніста баштового крану не є висновком  МСЕК , як того вимагає  ч. 3 ст. 17 Закону України «Про  основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні», а тому цей висновок не може бути належним та допустимим доказом  у даній справі.

          Оскільки  відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи з порушенням визначеного законом порядку , то суд першої інстанції відповідно до  ст. 235 КЗпП України ухвалив законне і справедливе рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

          Доводи  апеляційної скарги , що судом неправильно визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу    необґрунтовані , оскільки відповідач в апеляційній скарзі та суду не навів свого , правильного на його думку, розрахунку та не зазначив в чому саме суд припустився помилки, визначаючи розмір середнього заробітку.

          Відповідно до роз’яснень  п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від  6 листопада 1992 року № 9  при присудженні оплати  за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи ( одержана допомогу по тимчасовій непрацездатності , вихідна допомога ,  середній заробіток на період працевлаштування , допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

          Із зазначеного слідує, що пенсія , яку отримує ОСОБА_1, не підлягає зарахуванню  до середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

          У той же час , колегія суддів прийшла до висновку , що  рішення місцевого суду в частині  відшкодування моральної шкоди   підлягає зміні шляхом зменшення  розміру відшкодування.

          Правильно  встановивши , що протиправними діями відповідача ОСОБА_1 було завдано           моральної шкоди , суд першої інстанції  в рішенні не зазначив обставин , врахованих ним при стягненні 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

          За таких обставин рішення місцевого суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди залишатися чинним не може і підлягає зміні.

          Враховуючи те, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи з порушенням порядку , визначеного законом , приймаючи до уваги , що внаслідок порушення його трудових прав він був змушений  докладати додаткових зусиль  для організації свого життя, та зважаючи на тривалість моральних страждань позивача , колегія суддів прийшла до висновку , що для відшкодування моральної шкоди із відповідача на користь позивача слід стягнути  3000 ( три тисячі) гривень.

          На підставі наведеного,  колегія суддів прийшла  до висновку що рішення місцевого суду в частині   розміру відшкодування моральної шкоди було ухвалене з порушенням норм матеріального права , а тому воно підлягає зміні шляхом зменшення розміру відшкодування з 10000 грн. до 3 000 грн.

          В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим   і підстав для  його скасування колегія суддів не вбачає.

          Керуючись  п.3 ч.1 ст. 307 ,  п.4 ч.1 ст. 309 , 316, 317 ЦПК України , колегія суддів

                                                            ВИРІШИЛА :

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальність «Стиспан Лімітед»задовольнити частков.

          Рішення Костопільського районного суду від  1 грудня 2010 року в частині відшкодування моральної шкоди змінити , зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн. до 3000 ( трьох тисяч) гривень.

          В решті рішення суду першої інстанції  –залишити без зміни.

          Рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення рішення апеляційного суду , проте можуть бути оскаржені до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.

          Головуючий

          Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація