Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Демянчук С.В.
суддів: Василевича В.С., Собіни І.М.
при секретарі: Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння та поділ спільного сумісного майна подружжя в натурі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинковолодіння по вулиці АДРЕСА_1
Виділено у власність ОСОБА_2: коридор 1-1, кухню 1-2, сан вузол 1-6, вхідний тамбур 1-7, жилі кімнати 1-3, 1-4, 1-5, 1/2 господарської будівлі з бетонних блоків, дерев'яний сарай згідно варіанту поділу №1 судової будівельно - технічної експертизи від 20.04.2010 року. Всього на суму 64112 (шістдесят чотири тисячі сто дванадцять) грн., що становить 45,9/100 частини всього домоволодіння.
Виділено у власність ОСОБА_1: коридор 2-1, кухню 2-2, підсобні приміщення 2-3, 2-4, 2-5, жилі кімнати 2-6, 2-7, 1/2 господарської будівлі з бетонних блоків, погріб, свердловину, вбиральню згідно варіанту поділу №1 судової будівельно - технічної експертизи від 20.04.2010 року. Всього на суму 75688 (сімдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн., що становить 54,1/100 частини всього домоволодіння.
Виділено у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 500,0 м.кв., що складається з двох окремих ділянок з площами 246,7 м.кв. та 253,3 м.кв. загальною вартістю 13950 (тринадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. згідно варіанту розподілу земельної ділянки №1 судової будівельно - технічної експертизи від 20.04.2010 року.
Виділено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 500,0 м.кв. вартістю 13950 (тринадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн..
Зобов'язано ОСОБА_2 влаштувати вхідний тамбур 1-7, приміщення кухні 1-2, санвузол 1-6, замурувати дверні прорізи між приміщеннями 2-6 та 1-3, 2-6 та 1-5, влаштувати дверні прорізи між приміщеннями 1-7, 1-1, 1-4, 1-5.
В надвірній господарській будівлі з бетонних блоків влаштувати внутрішню перегородку
Витрати по переплануванню, які пов'язані з розподілом домоволодіння покладено на ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов'язані з проведен-
Справа № 22-213/2011 Головуючий в 1 інстанції: Брук В.О.
Категорія: 46 Доповідач: Демянчук С.В.
ням експертизи в розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот) грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 561 (п'ятсот шістдесят одну) грн. 77 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 896 (вісімсот дев'яносто шість) грн. 38 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_2 залишив сім’ю і не проживав в спірному будинку з травня 2005 року і з того часу були припинені подружні стосунки та спільне будівництво.
Зазначає, що вона за свої кошти проводила будівництво господарської будівлі та погреба в кінці серпня та вересні 2005 року, ремонтні роботи по облаштуванню ванної кімнати та купівлю сантехнічного обладнання до неї, косметичний ремонт трьох кімнат та перештукатурення стелі прихожої.
Крім того вказує, що твердження позивача про те, що ним були придбані матеріали на будівництво господарських будівель є голослівними і не підтверджуються документально чи показами свідків. Однак суд першої інстанції саме цим свідченням позивача надав перевагу всупереч п. 3 ст. 212 ЦПК України.
Також звертає увагу на те, що вартість збудованих нею господарської будівлі з бетонних блоків згідно судової будівельно-технічної експертизи складає 97 154 грн. 60 коп., а погреба –15 100 грн. 53 коп., що разом становить 112 255 грн. 13 коп.. Тому суд першої інстанції неповинен був включати дані споруди до складу спільного сумісного майна подружжя, а визнати, що вони є її особистою власністю.
Тому просила скасувати рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року та ухвалити нове рішення.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу в повному обсязі.
ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, вважає висновки суду першої інстанції правильними. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що згідно рішення виконкому Крупецької сільської ради № 16 від 21 вересня 2001 року позивачу було надано дозвіл на будівництво нового одноповерхового будинку з господарськими приміщеннями в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,10 га у відповідності з державним актом на право приватної власності на землю.
Із технічного паспорта на садибний житловий будинок виданого 09 вересня 2004 року Радивилівським районним БТІ вбачається, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано, а лише виготовлено на ім"я ОСОБА_2 технічні документи.
За вказаних обстанин, колегія суддів , частково погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним в частині визнання за сторонами права власності на незавершений будівництвом будинок з господарськими спорудами, оскільки такий висновок суду прийнятий з порушенням норм матеріального права.
При цьому колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду щодо визначеного судом порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, оскільки такий висновок узгоджується з наявними доказими по справі.
Встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1991 року по 2007 рік. Спірний житловий будинок побудований ними в період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надала суду належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що поліпшення спільного майна нею були зроблені після розірвання шлюбу подружжя і на яку конкретно суму. Проведення благоустрою будинку, ремонтних робіт, його переобладнання не є підставою до зменшення реальної частини одного із подружжя у спільній сумісній власності.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону, зокрема положень ст.ст.60, 69, 70, 71 СК України.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/, покладено на сторони.
Однак будь-яких належних, та, заслуговуючих на увагу, допустимих і спростовуючих висновки суду доказів, ОСОБА_1 щодо зазначених обставин не надала. Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині поділу спільного сумісного майна подружжя, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, як зазначалося, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання за сторонами права власності на незавершений будівництвом спірний будинок з господарськими будівлями підлягає скасуванню на підставі статті 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення, оскільки оскаржуване рішення в цій частині ухвалене не на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, їх не можна визнати законними та обґрунтованими, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. ст. 11, 328 ЦК України право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
На підставі ст. 392 ЦК України власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Разом з тим, частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 цієї ж статті.
У справі, що розглядається, ОСОБА_2 позов подано про визнання права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 на підставі документів про дозвіл на будівництво та технічного паспорта.
При розгляді цього позову суд, у порушення вимог ст. ст. 10, 212-215 ЦПК України, не встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема, не врахував, що реєстрацію прав власності, згідно з п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 615, здійснюють комунальні підприємства БТІ, яким на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов’язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до положень ст.331 ЦК України передбачається обставини набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва .
Так, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
За зазначених обставин вимоги позивача про визнання права власності на новостворене майно є передчасними, оскільки не дотримано позивачем встановлений законом порядок звернення в відповідні органи для прийняття будинковолодіння в експлуатацію, після чого проводиться реєстрація права власності.
Враховуючи викладене, постановлене у справі судове рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на новостворене майно підлягає скасуванню, а в задоволенні зазначених вимог слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-316, ЦПК України , ст.ст.11, 16, 328, 331, ЦК України ,колегія суддів -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року в частині визнання права власності на будинковолодіння по вулиці АДРЕСА_1 скасувати.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на будинковолодіння .
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя в натурі задавольнити.
Виділити частку у незавершеному будівництві будинковолодіння по вулиці АДРЕСА_1 :
-ОСОБА_2 : коридор 1-1, кухню 1-2, сан вузол 1-6, вхідний тамбур 1-7, жилі кімнати 1-3, 1-4, 1-5, 1/2 господарської будівлі з бетонних блоків, дерев'яний сарай згідно варіанту поділу №1 судової будівельно - технічної експертизи від 20.04.2010 року. Всього на суму 64112 (шістдесят чотири тисячі сто дванадцять) грн., що становить 45,9/100 частини всього домоволодіння;
-ОСОБА_1 : коридор 2-1, кухню 2-2, підсобні приміщення 2-3, 2-4, 2-5, жилі кімнати 2-6, 2-7, 1/2 господарської будівлі з бетонних блоків, погріб, свердловину, вбиральню згідно варіанту поділу №1 судової будівельно - технічної експертизи від 20.04.2010 року. Всього на суму 75688 (сімдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн., що становить 54,1/100 частини всього домоволодіння.
В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий суддя: Демянчук С.В.
Судді : Василевич В.С.
Собіна І.М.