ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" січня 2011 р. Справа № 12/235/08-НР(10)
м. Миколаїв
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”,
54002, м. Миколаїв, Каботажний узвіз, 18,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Карат-СВ”,
54001, м. Миколаїв, вул. Петровського, 4,
про стягнення вартості спожитої теплової енергії, -
Суддя Гриньова –Новицька Т.В.
Представнки:
Від позивача: Кузьміна Б.М., дов. № 09/61 від 07.10.2010р.,
Відповідач у судове засідання не з’явився.
СУТЬ СПОРУ: Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) “Миколаївська теплоелектроцентраль” (далі –позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Петрол-трейд” 47701,00 грн. вартості спожитої теплової енергії. ТОВ “Петрол-трейд” звернулося із зустрічним позовом про визнання недійсним договору № 2383 від 29.09.1998р. на відпуск теплової енергії в гарячій воді (№ 2202/1/3) з моменту його укладення.
Справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2009 р. висновок судів щодо недійсності договору № 2383 від 29.09.1998р. на відпуск теплової енергії в гарячій воді (№2202/1/3) визнаний законним та обґрунтованим, судові акти в цій частині залишені без змін; справа в частині стягнення вартості спожитої теплової енергії направлена на новий розгляд. При цьому зроблена вказівка на те, що за спожиту теплову енергію має платити власник кафе - бару “Ескадо”, який споживав теплову енергію.
При новому розгляді до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Карат-СВ” (далі –відповідач), яке було власником вищезгаданого кафе-бару. Судами розглядалася вимога лише щодо оплати вартості спожитої теплової енергії в гарячій воді.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.04.2010р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2010р., позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ТОВ “Карат-СВ” 19931,50 грн. основного боргу; 9063,52 грн. інфляційних витрат; 3615,86 грн. - 3% річних; 326,11 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3089,24 грн. заборгованості відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2010р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2010р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 28.04.2010р. у справі №12/235/08-НР скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою від 06.12.2010р. справу прийнято до свого провадження суддею господарського суду Миколаївської області Гриньовою –Новицькою Т.В. з присвоєнням номеру 12/235/08 –НР(10). Під час розгляду справи господарським судом враховані вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 04.11.2010р.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
З 08.12.1999р. по 26.12.2007р. відповідач був власником приміщення кафе - бару “Ескадо” загальною площею 130,7 кв.м., розташованого на першому поверсі житлового будинку № 12 по вулиці Радянській у місті Миколаєві.
Здійснюючи діяльність, передбачену Статутом та покладену на нього Законом України “Про теплопостачання”, позивач протягом опалювальних сезонів 2004 –2008 років відпускав теплову енергію в гарячій воді споживачам житлового будинку № 12 по вулиці Радянській у місті Миколаєві, що підтверджено нарядами на підключення споживача до тепломереж від 15.10.2004р., 20.10.2005р., 23.10.2006р. та 08.11.2007р.
Оскільки приміщення кафе - бару “Ескадо” знаходилося на першому поверсі вказаного житлового будинку, його (кафе –бару) теплозабезпечення здійснювалося через внутрішньобудинкову систему теплопостачання незважаючи на те, що договір на відпуск теплової енергії в гарячій воді між сторонами був відсутній. Згідно зі ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. При цьому споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Оскільки об’єкт теплоспоживання (кафе –бар) не обладнаний приладом обліку теплової енергії, її облік здійснювався розрахунковим способом.
За розрахунком позивача протягом січня 2005р. –березня 2008р. відповідачу відпущено теплової енергії на 22703 грн. 27 коп., яку він повинен був оплачувати щомісячно відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”.
За неналежне виконання грошового зобов’язання, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 3648 грн. 49 коп. та витрати від інфляції у сумі 9348 грн. 36 коп.
Відповідач позов не визнає, посилається на пропущення строку позовної давності та відсутність договірних відносин між сторонами.
Суд не погоджується з позицією відповідача, виходячи з такого: відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу: із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, зокрема з договорів та інших правочинів.
Відтак, навіть за відсутності договору між сторонами, відповідач зобов’язаний оплатити позивачу отриману теплову енергію. Оскільки строк виконання відповідачем зобов’язання нічим не регламентований, підлягає застосуванню ст. 530 ЦК України, за змістом ч. 2 якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь –який час; боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.
З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату отриманої теплової енергії в порядку, встановленому ст. 530 ЦК України. Відтак, строк виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати спожитої без договору теплової енергії –не настав, тому станом на дату прийняття рішення по справі право на позов у позивача не виникло.
Щодо позовної давності, яку відповідач вважає за необхідне застосувати у даному випадку, суд виходить з такого: згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позов пред’явлений до відповідача передчасно, а підстави застосування позовної давності згідно зі ст. 267 ЦК України –відсутні. Таким чином в позові слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 –85, 111-12 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 31 січня 2011 року.
Суддя Т.В.Гриньова-Новицька