ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників сторін:

ВСТАНОВИВ:

У березні 2005р. Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерліс" про стягнення суми у розмірі 12969278,47грн., з яких 10052676грн. основний борг, 1464473,84грн. пені, 1180706,38грн. збільшення суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, 271422,25грн. трьох відсотків річних.

У червні 2006р. позивач згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь 14689448,01грн., з яких 10052676грн. основного боргу, 1464473,84грн. пені, 2528926,91грн. збільшення суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, 643371,26грн. три проценти річних, а також усі судові витрати, понесені позивачем.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.05.2007р. у справі №6/259 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007р. (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Рєпіної Л.О., Синиці О.Ф.), позов задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерліс” на користь відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” 13810574,25грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1464473,84грн. пені, три проценти річних в розмірі 868551,2грн., 1700грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерліс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 17.05.2007р. скасувати.

Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 15.12.2003р. між позивачем і відповідачем був укладений договір комісії №290/935-Г, за яким позивач, як комітент, доручив, а відповідач, як комісіонер, зобов’язався від свого імені та за рахунок комітента укласти договори на поставку природного газу споживачам України.

Також судами встановлено, що позивач на виконання умов спірного договору у січні-березні 2004р. передав відповідачу на комісію природний газ в кількості 90000000м3 на загальну суму 31876200грн., зокрема: у січні 2004р. на підставі акту прийому-передачі №1 від 31.01.2004р. - 30000000м3 на суму 10243800грн.; в лютому 2004р. на підставі акту прийому-передачі природного газу №2-04 від 29.02.2004р. - 30000000м3 на суму 10551600грн.; в березні 2004р. на підставі акту прийому-передачі №3-Г від 31.03.2004р. - 30000000м3 на суму 11080800грн., а відповідач, як комісіонер, в січні-березні 2004 року реалізував природний газ в кількості 90000000м3 згідно звітів про виконані роботи №1 від 31.01.2004р., №2 від 29.02.2004р. та №3 від 31.03.2004р.

Згідно з ч.3 ст.1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

Відповідно до п.8.3 цього договору відповідач, як комісіонер прийняв на себе поруку за виконання споживачами природного газу договорів, укладених комісіонером, відповідно до умов договору за принципом делькредере, в тому числі поручився за своєчасну оплату споживачами вартості природного газу. Винагороду за делькредере комітент не виплачує.

Згідно з ч.2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з місцевим та апеляційним господарськими судами в тому, що відповідач, як комісіонер, який прийняв на себе поруку за принципом делькредере, несе повну солідарну відповідальність за виконання зобов’язання щодо оплати грошових коштів позивачу, як комітенту.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем частково здійснено розрахунки з позивачем за отриманий на комісію природний газ на суму 19643085грн. згідно платіжних доручень №36 від 30.12.2003р. на суму 300000грн., №34 від 29.01.2004р. на суму 1600000грн., №35 від 29.01.2004р. на суму 400000грн., №38 від 29.01.2004р. на суму 3500000грн., №39 від 30.01.2004р. на суму 1000000грн., №61 від 10.02.2004р. на суму 1600581,4грн., №69 від 17.02.2004р. на суму 1200000грн., №84 від 26.02.2004р. на суму 1800000грн., №128 від 15.03.2004р. на суму 140000грн., №129 від 15.03.2004р. на суму 476000грн., №48 від 16.03.2004р. на суму 860000грн., №132 від 17.03.2004р. на суму 573198грн., №49 від 19.03.2004р. на суму 1500000грн., №142 від 23.03.2004р. на суму 337000грн., №54 від 23.03.2004р. на суму 663000грн., №56 від 26.03.2004р. на суму 510000грн., №146 від 26.03.2004р. на суму 924000грн., №147 від 26.03.2004р. на суму 566000грн., №148 від 26.03.2004р. на суму 1028124грн., №1078 від 30.12.2003р. на суму 665181,6грн., а також, що заборгованість відповідача перед позивачем зменшена на суму 2180439грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог внаслідок утримання відповідачем винагороди комісіонера відповідно до п.7.3 цього Договору за актом виконаних робіт від 10.02.2004р.та протоколом про залік взаємних вимог від 10.02.2004р., актом виконаних робіт від 26.03.2004р. та протоколом про залік взаємних вимог від 26.03.2004р.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з місцевим та апеляційним господарськими судами, що відповідач всупереч зазначених приписів норм матеріального права вчасно та повністю не виконав свої зобов’язання, встановлені п.7.2 спірного договору, щодо оплати отриманого на комісію природного газу у визначений строк (за 5 днів до початку місяця споживання природного газу), чим порушив чинне законодавство України та охоронювані законом права позивача, а відтак сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 10052676грн.

Разом з тим, суди з урахуванням приписів ст.ст.550, 625 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" дійшли вірного висновку, що позивачем вірно розрахована сума боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13810574,25грн., трьох процентів річних у розмірі 868551,2грн.; пені у розмірі 1464473,84грн.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про правомірність задоволення заявлених Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" позовних вимог.

Твердження скаржника щодо порушення судом п.1 ст.79 ГПК України при прийнятті рішення по суті не заслуговують на увагу, оскільки неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом, що зумовлює зупинення провадження у справі, полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 17.05.2007р. відсутні, а тому касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерліс" задоволенню не підлягає.

Інші доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерліс" в касаційній скарзі, не приймаються Вищим господарським судом України, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а також ґрунтуються на невірному тлумаченні норм законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерліс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 17.05.2007р. у справі №6/259 залишити без змін.