Справа № 426/2707/21

РІШЕННЯ

іменем України

( заочне)

13 грудня 2021 року м. Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі :

головуючого судді Половинки В.О.

за участю секретаря судового засідання Гашинської В.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Пономаренко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сватове в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 просить суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.2005 року є власницею житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . В належному їй будинку зареєстрований, але фактично не проживає, її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Речей відповідача у належному позивачеві будинку немає, він не цікавиться його станом, не сплачує комунальні платежі та не бере участь у ремонті будинку та його утриманні. Врегулювати питання щодо зняття з реєстрації ОСОБА_3 позивач не має можливості, оскільки відповідач з 2014 року в місті Сватове не проживає, місце знаходження його ОСОБА_1 не відоме. Виїхав він добровільно, самостійно і жодним чином з того часу не вчиняв дій, які б свідчили про інтерес до житла. Позивачка самостійно за власні кошти проводить утримання будинку, сплачує комунальні послуги. У зв`язку з високою вартістю комунальних послуг вона опинилася у скрутному матеріальному становищі. При зверненні до управління соціального захисту Сватівської районної державної адміністрації щодо призначення житлової субсидії, позивачці було роз`яснено, що відповідно до п.14 Положення про порядок призначення житлових субсидій ,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 р. № 807), субсидія не призначається, якщо у складі домогосподарства або сім`ї члена домогосподарства є особи, що досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії, і в цьому періоді, за інформацією ДФС, Пенсійного фонду України, у них відсутні доходи, які враховуються під час призначення житлової субсидії, вони отримували середньомісячний сукупний дохід менший за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії, вони не сплатили єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому ніж мінімальний, сумарно протягом трьох місяців у періоді, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії. Таким чином, позивач позбавлена права на отримання соціальних послуг від держави через реєстрацію у належному їй будинку відповідача, що призводить до порушення її прав. З метою належного збирання доказів у справі та підтвердження того факту, що відповідач добровільно виїхав з місця реєстрації, жодних перешкод у проживанні не чинилось і не чиниться, позивачка 06 липня 2021 року звернулась з заявою до Сватівського Р ВП ГУНП в Луганській області щодо надання їй інформації, чи звертався відповідач з заявою до Сватівського районного відділу ВП ГУНП в Луганській області щодо захисту своїх прав чи інтересів усунення перешкод у користуванні (вселення) житловим приміщенням-будинком, що розташований за адресою АДРЕСА_1 в період з 2020 року до сьогоднішнього часу. Листом від 12.07.2021 №15651/111/42-2021 позивачку було повідомлено, що відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а саме ст. 10 не допускається розголошення одержаних зі звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, а також відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ст. 274 ч. 1 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 15 вересня 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засідання позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили той факт, що ОСОБА_3 не проживає в АДРЕСА_1 з 2014 року.

Відповідач ОСОБА_3 повторно у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки до суду відомостей не надходило, відзиву на позовну заяву не подав. Заяви про розгляд справи за його відсутності не надходило, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявності згоди позивача при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів, відповідно до положень ст.280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, свідків, дослідивши в судовому засіданні надані докази, оцінивши їх у сукупності, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 13.05.2005 є власницею житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 8).

В належному позивачу будинку зареєстрований її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними домової книги (а.с. 9-13).

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб №3008 від 01.07.2021 виданої Сватівською міською радою Луганської області вбачається, що в даному будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 14).

Як вбачається з позовної заяви, відповідач в належному позивачу будинку фактично не проживає з 2014 року. Відповідач речей у належному позивачу будинку немає, він не цікавиться його станом, не сплачує комунальні платежі та не бере участі у ремонті будинку та його утриманні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 визначено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Оскільки власник житла має право на реалізацію передбаченого ст. ст. 317, 319 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування своїм майном.

У правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-709цс16 зазначено, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 , по цей час зареєстрований у будинку позивача, який належить їй на праві приватної власності, добровільно не знявся з реєстраційного обліку, чим перешкоджає позивачу користуватись та розпоряджатись своїм майном, то суд вважає, що є всі підстави для усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження житлом, належним їй на праві власності, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки перебування відповідача на реєстрації за вищевказаною адресою перешкоджає здійсненню позивачем своїх законних прав щодо користування та розпорядження належним їй на праві приватної власності майном.

На підставі ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» позбавлення особи права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Оскільки власник житла має право на реалізацію передбаченого ст. ст. 317, 319 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування своїм майном.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки між позивачем та відповідачем відсутні інші домовленості щодо користування житлом (суду не надано доказів на підтвердження їх наявності), враховуючи, що у судовому засіданні підтверджено факт відсутності відповідача у житловому будинку понад рік, не надано доказів щодо поважних причин такої відсутності, суд доходить висновку про наявність передбачених підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

На підставі викладеного,

керуючись ст.41 Конституції України,

ст.ст. 317, 319, 321, 391,405 ЦК України,

ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд,

ухвалив:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Пономаренко Наталія Миколаївна до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

Копію заочного рішення надіслати сторонам.

Заочне рішення може бути переглянуте Сватівським районним судом Луганської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 20 грудня 2021 року.

Суддя Сватівського

районного суду В.О. Половинка