Справа №430/1802/21

Провадження №2/430/367/21

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року                                                смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Золкіної А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Станиця Луганська Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Станично-Луганського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа – Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, в якій просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №174. У вказаному будинку зареєстрований син позивача ОСОБА_2 . Однак, відповідач по справі фактично не мешкає у вказаному будинку з 2011 року, оскільки проживає у м. Луганську. Позивач зазначив, що на теперішній час йому не відомі актуальні контакти відповідача. Той факт, що ОСОБА_2  зареєстрований у належному позивачу будинку, порушує його право на вільне розпорядження і користування майном, перешкоджає його праву отримати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Таким чином, позивач вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивач в позовній заяві просив суд про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило. Враховуючи, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на офіційному сайті суду, а також те, що позивачка не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив не подавав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Представник третьої особи - Станично-Луганської селищної ВЦА Щастинського району Луганської області у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2009 року серії ВМС №045606, посвідченого державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори Перепелицею І.В., ОСОБА_1 належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Що також підтверджується копією Витягу про державну реєстрацію прав №33119975 від 09.02.2012 року, виданого КП «Станично-Луганським районним бюро технічної інвентаризації».

Згідно довідки начальника КП «Станично-Луганське БТІ» від 03.09.2021 року за №141 – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 – 1/1 частка, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори 24.01.2009 року, реєстр №174.

В зазначеному будинку зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою №1453 від 04.08.2021 року, виданою секретарем виконкому Валуйської сільської ради Новосельською Н.П., однак відповідач фактично там не проживає з 2011 року, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов, складеними секретарем виконкому Валуйської сільської ради Новосельською Н.П.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права користування житловим приміщенням.

Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.

Відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає з 2011року, будинком не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на його утримання не сплачує, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої його реєстрації у будинку позивача наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним будинком.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивач, звертаючись до суду з позовом, не заявляла вимог про стягнення з відповідача на його користь судового збору, а тому вважає судові витрати залишити за його рахунок.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя                                                        О.П. Дьоміна