Єдиний унікальний номер 233/1469/21

Номер провадження 22-ц/804/3017/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року м. Бахмут Донецька область

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Канурної О.Д.,

суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Гуляєва М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2021 року у цивільній справі № 233/1469/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним (суддя першої інстанції Мартиненко Валерія Сергіївна), -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір, відповідно до якого ним було отримано позику, однак, ознайомившись зі змістом договору, він вважає, що укладений договір є недійсним.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладання договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте, позивач звертає увагу суду, що ним не було підписано даний договір.

Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.

Відповідачем було проігноровано зазначену вимогу та не повідомлено письмово позивачу всю необхідну інформацію, щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що йому, як позичальнику об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписані оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладанні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

Прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідача та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Оскільки порядок акцентування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», договір про надання позики укладений між ним та відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

ОСОБА_1 звертав увагу суду першої інстанції на те, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладений між ним та відповідачем містить ознаки кредитного договору.

В оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту.

У разі відсутності інформації про вартість додаткових та супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховується вимоги законодавства про споживче кредитування, щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтованої вартості.

Однак, відповідачем було проігноровано дані вимоги законодавства та не було надано йому розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв`язку з цим реально нарахований йому відсоток за користування кредитними коштами став значно більшим за значений працівниками відповідача у розрахунку платежів.

Позивач вважає, що розмір нарахованих відсотків за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит не може перевищувати половини суми одержаної споживачем за таким договором і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

ОСОБА_1 просив суд першої інстанції визнати договір позики № 669677710 від 05 лютого 2021 року укладений між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» недійсним.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним задоволені частково.

Визнано недійсними положення кредитного договору № 669677710 від 05.02.2021, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», викладені у п. 1.4.3., а саме: «У випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього Договору. Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.»; викладені у п. 1.7.2., а саме: «з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» в дохід держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та подав апеляційну скаргу, яка безпосередньо надійшла до Донецького апеляційного суду.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що винесено із порушенням норм процесуального та матеріального законодавства.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» просить Донецький апеляційний суд скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2021 року по справі № 233/1469/21 в частині визнання недійсним пунктів 1.4.3. та 1.7.2. Договору та ухвалите нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору недійсним - залишити без задоволення.

В судове засідання Донецького апеляційного суду 21.12.2021 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 232).

Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» адвоката Стародуб І.В., дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції послався на те, що оскільки положення кредитного договору № 669677710 від 05.02.2021 року, викладені в п. 1.4.3, 1.7.2 визнані судом несправедливими, на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та ч. 1 статті 215 ЦК України, згідно з якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, суд дійшов висновку про можливість визнати їх недійсними.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що 05.02.2021 позивач ОСОБА_1 розпочав реєстрацію на вебсайті https://moneyveo.ua, пройшов процедуру електронної ідентифікації шляхом заповнення відповідної заяви на отримання кредиту та анкети, вказавши мобільний номер телефону НОМЕР_1 , повідомив реквізити свого електронного платіжного засобу, на якій він бажає отримати кредит, а саме: номер банківської карти, строк її дії. Відповідач успішно виконав верифікацію держателя банківської карти шляхом блокування на картковому рахунку заявника певної суми - 0,95 грн, розмір якої був введений позивачем в заявку на отримання кредиту. Для отримання згоди відповідача на видачу кредиту позивач ввів в Інформаційно-телекомунікаційну систему Товариства код активації, після чого позивачу було надано можливість ознайомитися зі змістом умов кредитного договору та прийняти їх. Крім того, позивачу було надіслано смс - повідомлення з посиланням на вебсторінку, на якій розміщені умови кредитного договору. Після того позивачу було запропоновано надати згоду на укладання кредитного договору на умовах, запропонованих в договорі. Відповідачем було згенеровано та надіслано в смс - повідомленні персональний одноразовий ідентифікатор позивачу, який був ним використаний для підписання електронного договору. Після чого копію договору було надіслано позивачу на адресу електронної пошти, яка ним була вказана. Разом з договором сторонами було підписано графік платежів за користування кредитом в сумі 10000 грн до 05.03.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 має буде сплатити проценти в сукупному розмірі 2268 грн, а також паспорт споживчого кредиту.

Вказане підтверджується витягами з інформаційно-телекомунікаційної системи суб`єкта електронної комерції, що надав відповідну пропозицію.

Перерахування коштів в розмірі 10000 грн. на платіжну картку НОМЕР_2 відбулось 05.02.2021 шляхом надання послуги АТ «Альфа - Банк» «Переказ на картку», що випливає з листа АТ «Альфа - Банк» № 36138-53-б/б від 21.04.2021.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:

1) у паперовому вигляді;

2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Примірник договору, укладеного у паперовому вигляді, а також додатки до нього (за наявності) надаються особою, яка надає фінансові послуги, клієнту одразу після його підписання, але до початку надання клієнту фінансової послуги.

Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.

У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.

Індивідуальна частина договору укладається з клієнтом у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа) з обов`язковим зазначенням у такому договорі умов, передбачених частиною першою цієї статті. Якщо індивідуальна частина договору укладена в паперовому вигляді, примірник індивідуальної частини та додатки до неї (за наявності) надається клієнту одразу після його підписання, але до початку надання клієнту фінансової послуги. Примірник індивідуальної частини договору, укладеної у вигляді електронного документа, та додатки до неї (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо такий примірник за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта направлений клієнту на його електронну адресу або направлений клієнту за його вибором в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Примірник індивідуальної частини договору, укладеної у вигляді електронного документа, та додатки до неї (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.

Передбачені пунктом 4 цієї частини договори укладаються відповідно до цього Закону, а також з урахуванням особливостей та в порядку, визначеними Законом України «Про електронну комерцію».

Обов`язок доведення того, що примірник договору (змін до договору) був переданий клієнту, покладається на особу, яка надає фінансову послугу.

Таким чином, 05.02.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір № 669677710, відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 10000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, втому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ».

Згідно з п. 4.1 договору № 669677710 від 05.02.2021 року, невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneуvео.uа.

У п. 4.4 вказаного вище договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

В рішенні Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2021 року суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що оскільки судом встановлено, що відповідач у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, то кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати процентів, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, тощо, а позивач, здійснивши відповідну ідентифікацію, засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору від 13 жовтня 2020 року недійсним в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, вийшов за межі позовних вимог.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд першої інстанції помилково визнав пункт 1.7.2. Договору несправедливим та застосував положення статей 625 та 509 ЦК України, оскільки як передбачено ст. 1048, 1054 ЦК України, Фінансова компанія мала право застосовувати відсоткову ставку за користування коштами, оскільки така умова була передбачена Договором. Проценти за користування кредитом не є компенсацією за порушення зобов`язання.

Пункт 1.4.3 Договору містить відомості про нарахування процентів за користування позикою, що не є відповідальністю за невиконання умов договору, а є платою за кредит.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У заяві-анкеті для отримання кредиту зазначено, що позичальник ознайомився та погодився з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті відповідача.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

З наданого відповідачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю - ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61 - 18967св20, у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, провадження № 61 - 1347св21. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61 - 8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61 - 7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61 - 16243ск20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6 частини 3 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3405,00 грн. (а.с. 160), які підлягають компенсуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2021 року скасувати в частині визнання недійсними пунктів 1.4.3 та 1.7.2 Договору № 669677710 від 05.02.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», стягнення судового збору з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним, відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3405 грн. 00 коп., понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складений 21 грудня 2021 року

Суддя: О.Д.Канурна