У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.10.07                                                                                               Справа №10/242/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді  Коробка Н.Д.    , Кагітіна Л.П.  , Мірошниченко М.В.

при секретарі: Лоли Н.О.

за участю представників:

позивача: Яцуренко О.Я., дов. № 842 від 28.08.2007 р.

відповідача: Касьяненко Г.О., дов. б/н від 02.04.2007 р.                                                         

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий ал’янс Віктор”, м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2007 р.

у справі № 10/242/07

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Київський маргариновий завод”,         м. Київ

03039, м. Київ, пр. Науки, 3

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий ал’янс Віктор”,    м. Запоріжжя

69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 24

про стягнення 2.405.043,61  грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Київський маргариновий завод”, м. Київ, (далі - позивач) звернулося в господарський суд Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий ал’янс Віктор”, м. Запоріжжя, (далі – відповідач) про стягнення 2.405.043,61  грн., які складаються з 2.221.875,82 грн. основного боргу за договорами купівлі-продажу: № 12 від 06.02.2002 р., № 328/2 від 02.01.2003 р., № 642 від 02.01.2004 р., № 428 від 10.01.2005 р. та 183.167,79 грн. пені за неналежне виконання умов договорів (з урахуванням уточнень позовних вимог, прийнятих судом першої інстанції до розгляду).   

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.07.2007 р. у справі           № 10/242/07 (суддя Алейникова Т.Г.) позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 2.221.875,82 грн. основного боргу, 49.264,46 грн. пені, 24.543,08 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.     

Рішення господарського суду мотивоване наступним. Правовідносини між сторонами врегульовані договорами купівлі-продажу: № 12 від 06.02.2002 р., № 328/2 від 02.01.2003 р., № 642 від 02.01.2004 р., № 428 від 10.01.2005 р., відповідно до умов якого позивач поставив відповідачу товар. Відповідач виконав свої зобов’язання за договорами частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 2.221.875,82 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення суми основного боргу. Позовні вимоги про стягнення пені задоволені судом першої інстанції частково, оскільки пеня частково нарахована безпідставно.   

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, просить рішення господарського суду  Запорізької області від 11.07.2007 р. у справі № 10/242/07 змінити, відмовити у стягненні пені в повному обсязі і розстрочити виконання рішення суду. Відповідач зазначає, що в договорах № 328/2 від 02.01.2003 р. і № 642 від 02.01.2004 р. сторони не дійшли згоди щодо розміру пені і, відповідно, відсутні підстави для її стягнення. Також, на думку відповідача, його клопотання про розстрочення виконання рішення безпідставно залишено судом першої інстанції без задоволення.     

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.08.2007 р. апеляційна скарга відповідача прийнята до розгляду, який призначено в судовому засіданні на 30.08.2007 р.

Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2429 від 29.08.2007 р. справу передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючого – Коробки Н.Д., суддів: Зубкової Т.П., Мойсеєнко Т.В.       

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу відповідача просить залишити без задоволення, а рішення – без змін. Позивач зазначає, що в спірних договорах за згодою сторін був встановлений і узгоджений розмір пені – в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України за кожний день прострочення. Тобто відповідальність встановлена з урахуванням вимог ст. 1 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Позивач заперечує проти надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду, оскільки вважає, що сам факт наявності договорів купівлі-продажу, за якими йдеться спір, вказує на ту обставину, що відповідач отримує гроші (прибуток) не тільки сезонно від здійснення сільськогосподарської діяльності, а й від інших видів діяльності.

Ухвалами Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2007 р. та від 28.09.2007 р. розгляд апеляційної скарги відкладався, у зв’язку з неявкою в судове засідання відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази у справі. Склад колегії змінювався.

Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2885 від 24.10.2007 р. справа № 10/242/07 передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Коробка Н.Д., судді: Кагітіна Л.П., Мірошниченко М.В.

В судовому засіданні 25.10.2007 р. представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Також відповідачем надано Запорізькому апеляційному господарському суду письмове клопотання від 19.09.2007 р. про відстрочку виконання рішення у справі         № 10/242/07 до 31.12.2008 р.

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації та за їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Запорізького апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, встановила наступне.

Правовідносини між позивачем та відповідачем врегульовані наступними договорами купівлі-продажу:

          № 12 від 06.02.2002 р., доповнений додатковими угодами: № 1 від 13.11.2004 р. і б/н (далі – Договір 2002 р.) (а.с. 58 - 59), згідно з умовами якого відповідач продає позивачу на умовах, викладених в цьому Договорі чай індійський (Товар), а відповідач оплачує вартість Товару.

Загальна сума Договору 2002 р. складає 177.114,24 грн., в т. ч. ПДВ 29.519,04 грн. (п. 2.3 Договору 2002 р.).

Відповідно до п.п. 3.5, 3.6 Договору 2002 р. (в редакції додаткової угоди № 1 від 13.11.2004 р.) у випадку неможливості реалізації поставленого чаю, позивач має право повернути нереалізований Товар відповідачу. Розрахунок за повернутий Товар відповідач здійснює до 31.12.2005 р.

В додатковій угоді б/н до Договору 2002 р. сторони дійшли згоди, що у зв’язку із слабою реалізацією чаю позивач повертає відповідачу Товар на загальну суму   145.000,10 грн.

Згідно з п. 5.7 Договору 2002 р. він (договір) вступає в законну силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до виконання ними своїх договірних зобов’язань.

Згідно з умовами договорів: № 328/2 від 02.01.2003 р. (далі – Договір 2003 р.)  (а.с. 18 - 19) і № 642 від 02.01.2004 р. (далі – Договір 2004 р.) (а.с. 47 – 49, 57) позивач зобов’язався поставити, а відповідач – прийняти й оплатити продукцію в асортименті і кількості, зазначених в накладних позивача.

Відповідно до п. 4.2 Договору 2003 р. розрахунок за поставлену продукцію відповідач проводить протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту отримання продукції.

Згідно з п. 7.1 Договору 2003 р. він (договір) вступає в силу з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2003 р., але не раніше строку повного розрахунку сторін.

Відповідно до п. 4.2 Договору 2004 р. (в редакції додаткової угоди № 1 від 05.01.2004 р.) розрахунок за поставлену продукцію відповідач проводить до      31.12.2004 р.; в редакції додаткової угоди № 2 від 29.10.2004 р. - розрахунок за продукцію, поставлену з 01.11.2004 р. відповідач проводить до 31.12.2005 р.

Згідно з п. 7.1 Договору 2004 р. він (договір) вступає в силу з моменту підписання обома сторонами і діє протягом одного року. Строк дії Договору 2004 р. не може сплинути до закінчення розрахунків, повного і належного виконання сторонами своїх зобов’язань за Договором 2004 р.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу № 428 від 10.01.2005 р., доповненого додатковими угодами № 1 і № 2 (далі – Договір 2005 р.) (а.с. 14 - 17) позивач зобов’язався передати товар у власність відповідача, а відповідач – прийняти і оплатити товар на умовах і в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до п. 3.3 Договору 2005 р. (в редакції додаткової угоди № 2) відповідач зобов’язався оплатити повну вартість товару не пізніше 31.12.2006 р.     

Договір 2005 р. набуває юридичної сили з моменту його підписання обома сторонами, але не раніше 01.01.2005 р. і діє до 31.12.2005 р. (п. 5.1 Договору 2005 р.).

Протягом 2002 р. – 2005 р. позивач на виконання умов Договорів 2002 р., 2003 р., 2004 р, 2005 р. передавав відповідачу Товар, що підтверджується матеріалами справи і відповідачем не оскаржується.  

13.11.2004 р. на виконання умов Договору 2002 р., а саме додаткової угоди б/н до Договору 2002 р. позивач повернув відповідачу Товар на суму 145.000,09 грн., що підтверджує повернення поставщику № 12/0602 від 13.11.2004 р. і довіреністю на отримання цінностей ЯЗЮ № 275163 від 11.11.2004 р. (а.с. 68 – 70).

Також поза умовами вищезазначених договорів позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 231.000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними:  № 1687 від 26.01.2006 р. на суму 121.000,00 грн., № 4169 від 23.02.2006 р. на суму 110.000,00 грн. та довіреностями на отримання цінностей (а.с. 42 – 43).

Відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого Товару виконав частково, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 2.221.875,82 грн., що не заперечується відповідачем.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 237 від 21.02.2007 р. (копія міститься в матеріалах справи), в якій запропонував відповідачу погасити заборгованість в сумі 2.221.875,82 грн.

Відповідач визнав наявність вищевказаної заборгованості перед позивачем, що підтверджується ним у факсограмі від 15.03.2007 р. у графіку погашення заборгованості, викладеному у листі № 38 від 15.03.2007 р. (а.с. 20).

Стягнення з відповідача на користь позивача 2.405.043,61  грн., які складаються з 2.221.875,82 грн. основного боргу за Договорами купівлі-продажу: 2002 р., 2003 р.,    2004 р., 2005 р., за видатковими накладними № 1687 від 26.01.2006 р., № 4169 від 23.02.2006 р. та 183.167,79 грн. пені стало предметом спору у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 р.) Цивільний   кодекс  України  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в     ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України закріплює, що правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного,  електронного або іншого технічного засобу  зв'язку.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна  сторона (боржник) зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача полягають у поставці товару відповідачеві, а обов’язки відповідача - у направленні до позивача свого уповноваженого представника з довіреністю для отримання товару і оплаті його.

У вищезазначених накладних міститься найменування товару, кількість, ціна, загальна вартість, тобто всі відомості, які необхідні при такому виді угоди, як купівля-продаж.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення 2.221.875,82 грн. основного  боргу.

В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 183.167,79 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2  статті  343  Господарського  кодексу України  платник  грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу  пеню  в  розмірі,  що встановлюється   за   згодою  сторін,  але  не  може  перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини   між   платниками   і  одержувачами грошових коштів щодо  відповідальності  за  несвоєчасне  виконання грошових    зобов'язань    врегульовано   Законом   України   "Про відповідальність за несвоєчасне  виконання  грошових  зобов'язань",  згідно  з  пунктами  1,  3  якого  платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в Договорі 2002 р. взагалі не передбачили можливість стягнення пені у випадку несвоєчасного розрахунку відповідачем за повернутий товар.

Згідно з п. 6.1 Договорів 2003 р. і 2004 р. за прострочку оплати продукції, зазначеної в п. 4.2 договору, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.

Згідно з п. 3.5 Договору 2005 р. у разі прострочення оплати товару відповідач зобов’язаний, крім повної оплати товару, сплатити проценти за користування грошовими коштами позивача, які становлять подвійну облікову ставку НБУ від суми простроченої оплати за кожний день прострочення.

Отже, виходячи із змісту вищенаведених норм та умов Договорів 2003 р., 2004 р., колегія суддів дійшла висновку, що сторони не досягли згоди щодо того, від якої саме суми обчислюється пеня.

До того ж подвійна облікова ставка НБУ є величиною змінною, а в Договорах    2003 р., 2004 р., 2005 р. не вказано за який період вона береться.

Таким чином, сторонами не встановлено конкретного розміру пені, у зв’язку з чим вимога  позивача про стягнення 183.167,79 грн. пені не підлягає задоволенню.

Клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення у даній справі                 до 31.12.2008 р. задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Роз’яснень Вищого господарського суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України” (далі – Роз’яснення), господарський  суд на підставі статті 121 ГПК України має право  у виняткових  випадках  залежно  від  обставин  справи  відстрочити,  розстрочити виконання рішення.  

Згідно з п. 2 Роз’яснення підставою для відстрочки,  розстрочки,  зміни  способу  та порядку  виконання  рішення  можуть  бути  конкретні обставини, що ускладнюють  виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Твердження відповідача про те, що його підприємство є сільгоспвиробником і у зв’язку з несприятливими погодними умовами у нього загинули посіви, що призвело до неотримання прибутку, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки предметом діяльності підприємства відповідача, згідно із наданими ним документами, є не тільки виробництво сільськогосподарської продукції (довідка № 1825 з ЄДРПОУ, а.с. 85). Також сам факт наявності договорів купівлі-продажу, за якими йдеться спір, вказує на ту обставину, що відповідач отримує прибуток не тільки сезонно від здійснення сільськогосподарської діяльності, а й від інших видів діяльності.

Зважаючи на те, що суд, вирішуючи питання про розстрочку чи відстрочку виконання рішення суду, враховує матеріальні інтереси обох сторін у справі, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору слід зазначити, що даній спір був доведений до суду саме з вини відповідача, а не позивача. Також позивачем надані документи (відповідні кредитні договори), які свідчать про те, що останній несе додаткові витрати у вигляді оплати банківських відсотків за користування кредитними коштами і станом на 22.10.2007 р. сума збитків підприємства позивача складає 549.062,86 грн.

Також, як свідчать матеріали справи, строк виконання зобов’язань відповідачем за Договором 2004 р. та Договором 2005 р. декілька разів переносився на більш пізній термін, що вбачається з відповідних додаткових угод до цих договорів.

Зважаючи на те, що суд, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суду, враховує матеріальні інтереси обох сторін у справі, їх фінансовий стан, інфляційні процеси у економіці держави в даний час, що може призвести у майбутньому до знецінення коштів, яких тривалий час не може одержати позивач на законних підставах, судова колегія, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, вважає, що клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

За викладених обставин апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий ал’янс Віктор”, м. Запоріжжя, підлягає задоволенню частково. Рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2007 р. у справі     № 10/242/07 підлягає зміні через неправильне застосування норм матеріального права.  

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України слід віднести на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

                На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України , Запорізький апеляційний господарський суд          

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий ал’янс Віктор”, м. Запоріжжя, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.07.2007 р. у справі           № 10/242/07  змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий ал’янс Віктор”, м. Запоріжжя, на користь відкритого акціонерного товариства “Київський маргариновий завод”, м. Київ, 2.221.875,82 грн. основного  боргу, 22.218,76 грн. державного мита, 109,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.»

У наданні відстрочки виконання судового рішення відмовити.

Видачу наказу із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

 

Головуючий суддя Коробка Н.Д.

 судді  Коробка Н.Д.  

 Кагітіна Л.П.  Мірошниченко М.В.