ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

____________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

27.11.2007  року                                                                      Справа № 13/388

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                        Медуниці О.Є.

суддів                                                  Бородіної Л.І.

Іноземцевої Л.В.

Секретар судового засідання:          Шабадаш Д.С.

за участю представників сторін:

від позивача                                         Медик О.С., юрисконсульт Луганського

відділу ТОВ "Планета Сервіс - К",

довіреність №17 від 01.08.07;

від відповідача                                         Стєксова Л.С., представник за довіреністю

б/н від 04.09.07;

представник

ЗАТ КБ  "Приват Банк"                      Ногін В.В., юрисконсульт юридичного

відділу Луганської філії, довіреність №8320

від 04.09.07;

представник

ВАТ "Державний ощадний

банк України"                                          Поперечна І.Д., начальник юридичного

відділу філії міського відділення № 7511,

довіреність №3234 від 05.12.06;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю

          „Планета Сервіс-К”, м. Дніпропетровськ

          

на рішення          

господарського суду          Луганської області

від          17.07.07 (підписано 20.07.07)

по справі          №13/388 (суддя – Шеліхіна Р.М.)

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю

          „Планета Сервіс-К”, м. Дніпропетровськ

          

до відповідача                                        Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            „Торговий дім „АЛМІ”, м. Луганськ

про                                               стягнення 3474 грн. 65 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Планета – Сервіс-К”,           м. Дніпропетровськ, звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АЛМІ””, м. Луганськ, неустойки у вигляді пені у розмірі 3474 грн. 65 коп. за період з 30.01.06 по 14.03.07 на підставі договору від 02.12.06 №300/78.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.07.07 по справі №13/388 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення, зазначив, що період за який має бути нарахована пеня, слід визначати у відповідності до ст.232 Господарського кодексу України. Позивач невірно визначив період заявленої до стягнення пені, а також відсутні нормативні обґрунтування даної вимоги, тому, що в пункті 7.1 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків по договору у відповідності з діючим законодавством України, а в п.7.2 договору вказано, що пеня нараховується за кожен день, а період не визначено, тобто не вказано, що неустойка має бути нарахована за період більше ніж встановлено законом.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 07.08.07 №41/08 на рішення господарського суду Луганської області від 17.07.07 по справі №13/388, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимог повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог її заявник посилається на порушення судом норм матеріального права.

На думку скаржника, оскільки він поставляв товар окремими партіями, з підписанням відповідних накладних, у відповідача виникали окремі зобов’язання, тому нарахування пені позивачем по кожному зобов’язанню не перевищувало термін у шість місяців.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АЛМІ””, надані заперечення на апеляційну скаргу від 17.09.07 №17/09, яким з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням від 20.08.07 першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Планета – Сервіс-К”, м. Дніпропетровськ, від 07.08.07 №41/08 на рішення господарського суду Луганської області від 17.07.07 по справі №13/388 призначена судова колегія у складі: Якушенко Р.Є. - суддя – головуючий, Бородіна Л.І., Іноземцева Л.В. – судді.

Розпорядженням від 10.09.07 голови Луганського апеляційного господарського суду,  виключено із складу колегії суддів головуючого суддю Якушенко Р.Є. та введено в судову колегію головуючого суддю Медуницю О.Є.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 3474 грн. 65 коп. за несвоєчасне виконання ТОВ „АЛМІ” грошового зобов’язання, посилаючись на систематичне порушення відповідачем строків оплати, що визначені в договорі.

Заявою від 24.09.07 позивач уточнив, що в позовній заяві та в „додатку” до неї були допущені технічні помилки в зазначенні дати договору, який є підставою його вимог, та помилково вказано договір від 02.12.06 №300178 або договір від 02.01.05 №300178, тоді як слід було зазначити договір від 02.12.05.

На підтвердження своїх вимог позивач додав до позовної заяви договір №300178 від 02.12.05.

За даним договором, продавець (позивач) зобов’язався поставити товар – канцелярські товари – у кількості, в асортименті та по ціні, обумовлених у накладних або рахунках, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти товар та сплатити вартість отриманого товару на умовах договору.

Сторони домовились, що поставка товару повинна здійснюватися на умовах визначених цим договором; асортимент, ціна та кількість визначаються в накладних (п.1.1 та п.6 11 договору).

Факт передачі товару від продавця (позивача) к покупцю (відповідачу) підтверджується накладною, яку підписує уповноважений представник покупця (1.2 договору).

Накладні є невід’ємною частиною договору (п.2.1 договору).

Строки і спосіб доставки визначається сторонами за домовленістю із застосуванням телефонного, факсимільного зв’язку або електронної пошти (п.3.5 договору).

Оплата за товар здійснюється протягом 30 банківських днів з часу одержання товару (п.5.2 та п.п.6.2.2 договору).

Можлива передоплата за попередньою домовленістю сторін (п.5.3 договору).

Згідно п.7.2 договору у разі порушення строків оплати, передбачених розділом „6” договору покупець оплачує пеню в розмірі 3% від неоплаченої суми за кожний день прострочки.

Сторони по справі домовились стосовно строку дії договору - з часу підписання і до 31.12.06 (п.11.1 договору).

Позивач – здійснив поставки товару у період з грудня 2005 року по червень 2006 року, що підтверджується накладними.

Позивачем надано суду першої інстанції товарні накладні на суму 142078 грн. 29 коп., які підписані уповноваженим представником відповідача, а саме:

- №309112 від 09.12.05 на суму 1424 грн. 04 коп.,

- №300798 від 01.02.06 на суму 712 грн. 02 коп. (а.с.115;Т.1),

- №300924 від 06.02.06 на суму 3482 грн. 70 коп. (а.с.145;Т.1),

- №300965 від 07.02.06 на суму 7009 грн. 80 коп. (а.с.141;Т.1).

- №300966 від 07.02.06 на суму 5914 грн. 48 коп. (а.с.143;Т.1),

- №301027 від 08.02.06 на суму 2271 грн. 30 коп. (а.с.139;Т.1),

- №301282 від 17.02.06 на суму 3691 грн. 92 коп. (а.с.137;Т.1),

- №301778 від 06.03.06 на суму 5403 грн. 62 коп. (а.с.134;Т.1),

- №301812 від 07.03.06 на суму 21173 грн. 09 коп. (а.с.132;Т.1),

- №302767 від 07.04.06 на суму 4180 грн. 51 коп. (а.с.129;Т.1),

- №302723 від 07.04.06 на суму 14792 грн. 76 коп. (а.с.127;Т.1),

- №303589 від 03.05.06 на суму 2530 грн. 54 коп. (а.с.125;Т.1),

- №302590 від 03.05.06 на суму 12235 грн. 28 коп. (а.с.123;Т.1),

- №303937 від 02.06.06 на суму 12075 грн. 17 коп. (а.с.121;Т.1),

- №303938 від 02.06.06 на суму 13962 грн. 11 коп. (а.с.119;Т.1),

- №304682 від 03.07.06 на суму 15469 грн. 27 коп. (а.с.147;Т.1),

- №304683 від 03.07.06 на суму 15749 грн. 68 коп. (а.с.117;Т.1).  

Відповідачем весь товар був прийнятий та оплачений на суму 142078 грн. 29 коп., що підтверджується платіжними дорученнями: №3 від 16.02.06 на суму 2136 грн. 06 коп.; №14 від 22.02.06 на суму 2000 грн.; №18 від 10.03.06 на суму 5750 грн.; №26 від 21.03.06 на суму 7000 грн.; №37 від 10.04.06 на суму 5000 грн.; №44 від 21.04.06 на суму 15000 грн.; №47 від 10.05.06 на суму 5000 грн.; №57 від 15.05.06 на суму 5000 грн.; №67 від 30.05.06 на суму 7000 грн.; №84 від 27.06.06 на суму 10000 грн.; №96 від 10.07.06 на суму 17000 грн.; №109 від 10.08.06 на суму 10000; №161 від 25.09.06 на суму 1000 грн.; №169 від 02.10.06 на суму 2000 грн.; №170 від 12.10.06 на суму 4000 грн.; №187 від 23.10.06 на суму 4000 грн.; №190 від 27.10.06 на суму 4000 грн.; №197 від 03.11.06 на суму 4000 грн.; №221 від 27.11.06 на суму 4000 грн.; №268 від 28.12.06 на суму 24000 грн.; №77 від 14.03.07 на суму 192 грн. 23 коп.; №204 від 13.11.06 на суму 4000 грн. (а.с.149-168;Т.1).

У зв’язку із тим, що оплата окремих партій поставленої за накладними продукції здійснено із пропуском строку передбаченого договором, тобто понад 30 банківських днів з часу його одержання, позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 30.01.06 по 14.03.07, згідно розрахунку доданому до позовної заяви.

Відповідач заперечує проти вимог позивача, змінюючи при цьому свої мотиви.

Так в суді першої інстанції ТОВ „АЛМІ” доводів, що в договорі, наданому позивачем дата договору №300178 виправлена, фактично його дата – 01.01.06 і строк його дії до 31.12.06; даний договір підписано не директором підприємства Литовченко І.Л.; позивачем в порушення ст.232 Господарського кодексу України пеня нарахована за період понад шість місяців; в договорі відсутні істотні умови: ціна, кількість, строки; тому договір має бути визнаний недійсним.

У поясненнях на апеляційну скаргу від 24.09.07 №24/09 (а.с.6-9;Т.2) відповідач додав, що договір має бути визнаний недійсним, оскільки він підписаний гр. Шумиліним А.Ю., який на той час не був директором підприємства і тому згідно ст.215 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України договір має бути визнаний недійсним, оскільки у особи, що його підписала були відсутні повноваження на здійснення такої дії.

Відповідач також посилається на те, що в позові зазначені різні договори, як підстава вимог позивача та безпідставно до розрахунку пені включено накладну від 09.12.05 №309112, оскільки договір діяв з 01.01.06.

В поясненнях від 08.10.07 б/н ТОВ „АЛМІ” зазначило, що між сторонами існували правовідносини тільки за договором від 01.01.06 б/н, за яким відбувалась поставка товару в період з 01.02.06 по 03.07.06, але позовні вимоги за даним договором не заявлялись, тому немає підстав розглядати їх по даній справі.

В листах від 20.09.07 (а.с.112;Т.1 та а.с.1;Т.2)  відповідач зазначив, що накладні ніяк не пов’язані із договором; правовідносини між сторонами існували за договором від 01.01.06, іншого договору, від іншої дати не було.

Судова колегія, вважаючи пояснення відповідача суперечливими, витребувала від сторін платіжні документи, згідно яких здійснювалась оплата товару, який був поставлений за накладними.

Позивачем було надано копії платіжних доручень відповідача із позначкою підстав платежу – договір б/н від 01.12.05 (супровідний лист від 08.10.07).

Відповідачем представлено суду платіжні доручення за такими ж реквізитами і сумами, але із зазначенням підстав платежу договір б/н від 01.01.06.

Приймаючи до уваги розбіжності не тільки в поясненнях сторін, а і в доказах, судова колегія витребувала від банків, що обслуговують сторони платіжні документи відповідача для з’ясування підстав платежів, які він здійснив та викликано в судове засідання їх представників в порядку ст.30 Господарського процесуального кодексу України для дачі пояснень.

Представники Луганського обласного управління Філії – Луганське міське відділення №7511 ВАТ „Ощадбанк” України, а також Луганської філії ЗАТ КБ „Приватбанк” в судовому засіданні 27.11.07 пояснили суду, що згідно платіжних доручень, наданих банку відповідачем, оплата здійснена ним за договором від 01.12.05.

На підтвердження даних пояснень банками надано суду платіжні доручення (див. додаток до листа ЛФ ЗАТ КБ „Приватбанк” від 27.11.07 та до листа ЛОУ Філія –Луганське міське відділення №7511 №79-50 від 26.11.07)

Отже, сам відповідач визнавав наявність договірних правовідносин починаючи з грудня 2005 року, про що і зазначив в платіжних дорученнях.

За таких обставин судова колегія вважає, що підтвердились доводи позивача про наявність між сторонами договірних правовідносин на підставі договору №300178 від 02.12.05.

При цьому, судова колегія врахувала наступне.

Обидві сторони пояснювали, що зобов’язання між ними з поставки товару за накладними виникли на підставі договору.

Позивач зазначив, що між сторонами був укладений тільки договір №300178 від 02.12.05 та поставки здійснювалися в рамках цього договору за накладними, що маються у справі, будь-яких інших договорів між сторонами не укладалось (а.с.108;Т.1).

Відповідач теж підтвердив той факт, що укладався тільки один договір, але від 01.01.06 (а.с.1;Т.2).

Отже зобов’язання єдине, інших договорів сторони не укладали, тобто поставки за накладними охоплюються одним зобов’язанням.

Доводи відповідача про те, що поставка відбувалась за договором від 01.01.06 і тому накладна №309112 від 09.12.05 безпідставно врахована позивачем до розрахунку пені, спростовані матеріалами наданими банками та позивачем, де в платіжних дорученнях відповідач зазначив підстави платежу – договір від 01.12.05.

Дані обставини спростовують також доводи, що поставка за накладними не має відношення до договору зазначеному позивачем, тобто до договору від 02.12.05.

Та обставина, що в платіжних дорученнях зазначено договір від 01.12.05, а не від 02.12.05 пояснюється доводами сторін про те, що спочатку був підписаний екземпляр позивача, екземпляр відповідача був відданий йому без позначення дати договору.

Договір від 01.01.06 є ідентичним за змістом договору від 02.12.05.

Відповідачем надано докази про порушення ним справи про визнання договору від 02.12.05 №300/178 недійсним.

Оспорювання відповідачем в господарському суді Дніпропетровської області договору від 02.12.05 свідчить про визнання даною стороною факту укладення саме цього договору (див. додаток до клопотання відповідача б/н від 27.11.07 та додаток до листа позивача від 27.11.07).

Обидві сторони пояснювали (в судовому засіданні 27.11.07 під звукозапис), що підписання договору відбулось у січні 2006 року.

Судова колегія враховує, що згідно п.3 ст.631 Цивільного кодексу України сторони мають право поширити умови договору на відносини, що існували до його укладення, тому дії сторін в даному випадку є правомірними.

Судова колегія вважає, що така домовленість між сторонами існувала, що підтверджується договором від 02.12.05 наданим позивачем і платіжними дорученнями, наданими банками, де визначено підстави платежу – за договором від 01.12.05.

Доводи відповідача про те, що договір має бути визнаний недійсним, оскільки підписаний неправомочною стороною – гр. Шумиліним, а також через відсутність основних умов договору є безпідставними.

Всі основні умови містяться в договорі.

Так, в п.1.1, 2.1 договору визначено, що накладна є невід’ємною частиною договору (а.с.13;Т.1), ціна, асортимент, кількість визначаються в накладних; згідно п.3.5 договору строки і спосіб доставки визначається сторонами за домовленістю, що відбувається із використанням телефонного (факсимільного) зв’язку, електронної пошти.  

Крім того, договір є виконаним обома сторонами, у зв’язку із чим безпідставно говорити про недоліки в його тексті, оскільки виконання договору підтверджує, що сторони включили в договір всі ті умови, які вони вважали необхідними (п.2 ст.180 Господарського кодексу України).

Щодо підписання договору особою, що не мала на те повноважень, судова колегія враховує наступне.

Згідно п.3.2 Статуту відповідача гр. Шумілін Олександр Юрійович є одним із двох засновників даного підприємства.

Шумілін О.Ю. був призначений директором ТОВ „Торговий дім „АЛМІ”” з 01.08.06. До цього періоду посаду директора обіймала Литовченко Ірина Леонідівна (а.с.10-12;Т.2).

Відповідач наполягає на тому, що оскільки договір, що надав суду позивач, підписаний Шуміліним О.Ю., а не Литовченко І.Л., то договір є недійсним.

Дана позиція відповідача протирічить ст.241 Цивільного кодексу України де зазначено, що правочин здійснений представником з перевищенням повноважень, утворює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину даною особою. Правочин вважається схваленим, в тому числі, у випадку, якщо особа, яку він представляє, здійснила дії, що свідчать про прийняття її до виконання.

Так, екземпляр договору, підписаний Шуміліним О.Ю. був завірений печаткою відповідача.

Екземпляр договору відповідача підписаний вже директором Литовченко І.Л. і теж завірений печаткою підприємства (а.с.113,114;Т.1).

Договір виконувався відповідачем, коли посада директора обіймалася і Литовченко І.Л. і Шумиліним О.Ю. (з 01.08.06).

Договір повністю виконаний, поставлений позивачем товар, повністю оплачено відповідачем.

Отже обставини справи свідчать, що дії Шуміліна О.Ю. щодо підписання договору, в будь-якому разі, схвалений відповідачем.

Відносини між підприємствами мають регулюватися господарськими договорами.

Не підтверджується довід відповідача про тиск з боку позивача при підписанні договору.

Це спростовується доказами по справі та обставинами справи.

Суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи – не встановив, який саме договір укладався сторонами, в рішенні зазначив договір №300/78 від 02.12.06, який в дійсності не укладався (зворот а.с.77;Т.1).

27.11.07 відповідач заявив клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ним 29.10.07 порушено позов до боржника про визнання договору №300178 від 02.12.05 недійсним в господарському суді Дніпропетровської області.

Судова колегія клопотання відхилила у зв’язку з наступним.

Дана справа порушена першою ні в суді Дніпропетровської області.

Предметом дослідження по даній справі є, в тому числі, питання по дійсність або недійсність договору №300178 від 02.12.05, оскільки саме цей договір, його умови є обґрунтуванням вимог кредитора, а підставою вимог – невиконання відповідачем умов даного договору.

Дану обставину визнає і відповідач, оскільки і в суді першої інстанції, і в апеляційній інстанції, вимагав визнання недійсним договору саме від 02.12.05.

Судова колегія розцінює дії відповідача щодо порушення іншої справи та надання копій платіжних документів із позначкою платежу від 01.01.06, яких в дійсності не існує порушенням з боку відповідача ст.22 Господарського процесуального кодексу України щодо сприяння сторонами всебічному, повному та об’єктивному розгляду судом справи, зловживанням своїми правами.

Отже судовою колегією встановлено, що сторонами було укладено договір від 02.12.05 №300/178.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору і вимогам цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Пункт 7.2 договору передбачає, що у разі порушення строків оплати, передбачених розділом 6 даного договору, покупець (відповідач) сплачує пеню в розмірі 3% від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.96 №543/96-ВР (в редакції закону №2921-III від 10.01.02).

Згідно ст.3 даного Закону розмір пені передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону передбачає, що за прострочку платежу винна сторона сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Висновок суду першої інстанції про те, що в розрахунку позивач нарахував пеню за період понад шість місяців є помилковим, оскільки пеня нараховувалась в рамках шестимісячного терміну, але за прострочку зобов’язання з оплати за кожну партію продукції, оскільки зобов’язання оплатити продукцію виникало у відповідача поступово, через 30 банківських днів з часу поставки (одержання) кожної партії товару відповідно до накладних (п.п.5.2;1.2;6.1.1;6.2.2 договору).

Крім того відповідач здійснював оплату, хоча і з пропуском строку передбаченим договором, але, як правило, в межах шестимісячного терміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України, крім оплати за останньою накладною.

Так, за накладними №304682 від 01.07.06 та №304683 від 03.07.06 зобов’язання з оплати виникло 15.08.06.

Відповідач здійснив оплату 27.11.06 – 4000 грн.; 28.12.06 – 26000 грн., залишок – 192 грн. 23 коп. був оплачений тільки 14.03.07.

Весь цей час, до 14.03.07 позивачем нараховано пеню, хоча відповідальність за залишком 192 грн. 23 коп. згідно ст.232 Господарського кодексу України спливла 15.02.06.

Отже зайве нарахована пеня за 27 днів, що складає 2 грн. 42 коп.         

Враховуючи, що договором передбачено стягнення пені в розмірі 3% за кожний день прострочення, а позивач згідно із розрахунком, застосував подвійну облікову ставку НБУ, що значно зменшило розмір пені, судова колегія вважає за можливе прийняти розрахунок позивача, що доданий до позовної заяви.

Відповідач розрахунки не оспорював, на вимогу апеляційного суду свої зауваження та контррозрахунок не представив.

З оглядом на вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом допущено порушення норм матеріального права, не з’ясовані усі обставини по справі, що мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до прийняття рішення, яке має бути скасованим згідно до п.п.1, 4 ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Позов у справі підлягає задоволенню повністю.          

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та на інформаційно – технічне забезпечення, понесені позивачем при зверненні з позовом та за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АЛМІ””, м. Луганськ.

У судовому засіданні за згодою представників сторін присутніх в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, п.2 ст.103, п.п.1,4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Планета Сервіс-К”, м. Дніпропетровськ, від 07.08.07 №41/08 на рішення господарського суду Луганської області від 17.07.07 у справі №13/388 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 17.07.07 у справі №13/388 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АЛМІ”, вул. Переяславська, 1, м. Луганськ, ідентифікаційний код 33846811, на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Планета Сервіс-К”, вул. Білостоцького, 143, м. Дніпропетровськ, ідентифікаційний код 32748711, неустойку у вигляді пені у розмірі 3474 грн. 65 коп., витрати по державному миту за подання позову у сумі 102 грн. 00 коп., витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. та витрати по державному миту за подання апеляційної скарги у сумі 51 грн. 00 коп.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий                                                                      О.Є.Медуниця

Суддя                                                                                Л.І. Бородіна

Суддя                                                                                Л.В. Іноземцева