Справа № 22-7261/2006           Головуючий у 1 інстанції Добінчак О.П.

Категорія 21                           Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 серпня 2006 року    Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І. при секретарі Таранець В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за   позовом   ОСОБА_1 до   відділення   ФСС   в Микитівському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС Микитівському районі м. Горлівки оспорює обгрунтованість рішення суду, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 17000грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві. Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.

В засіданні апеляційного суду позивач заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

6.04.2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що він працював на шахті ім. Ю.О. Гагаріна на різних підземних роботах.

За висновком МСЕК від 17.07.2002 р. у нього вперше було встановлено 45 % втрати працездатності з 21.05.2002 р. за сукупністю: 25%-за професійним захворюванням- вібраційною хворобою, 20% -за професійним захворюванням- хронічною попереко-хрестцовою радікулопатією, він був визнаний інвалідом 3 групи.

За висновком МСЕК від 18.12.2003 р. у зв'язку із виявленими професійними захворюваннями у нього з 9.12.2003 р. безстроково було встановлено 60% втрати працездатності за сукупністю: 25% -за вібраційною хворобою, 20%- за хронічною попереко-хрестцовою радікулопатією -повторно з 17.07.2003р. і 15%- за хронічним бронхітом первинно з 9.12.2003 р., і його було визнано інвалідом 3 групи.

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він часто лікується, відчуває сильний фізичний біль, не може працювати за своєю професією, змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя, звільнений за п.2 ст. 40 КЗпП України.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 70000 грн.

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 9 червня 2006 року позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 17000грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 3-4, 5-29), і тому вони знайшли підтвердження в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню. При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності, за висновком МСЕК від 17.07.2002 р. у нього вперше було встановлено 45 % втрати працездатності з 21.05.2002 р. за сукупністю: 25%-за професійним захворюванням- вібраційною хворобою, 20% -за професійним захворюванням- хронічною попереко-хрестцовою радікулопатією, він був визнаний інвалідом 3 групи.

За висновком МСЕК від 18.12.2003 р. у зв'язку із виявленими професійними захворюваннями у нього з 9.12.2003 р. безстроково було встановлено 60% втрати працездатності за сукупністю: 25% -за вібраційною хворобою, 20%- за хронічною попереко-хрестцовою радікулопатією -повторно з 17.07.2003р. і 15%- за хронічним бронхітом первинно з 9.12.2003 р., і його було визнано інвалідом 3 групи.

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок професійних захворювань моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ними моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя, межі достатньості та справедливості. Тому є неспроможним довод скарги про те, що розмір моральної шкоди завищений судом.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.

Апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.

Довод скарги щодо необхідності застосування судом вимог ст. 237-1 КЗпП

України є неспроможним, оскільки стійку втрату працездатності у позивача

було вперше встановлено після 1.04.2001 р., з цього часу в державі

встановлено порядок відшкодування моральної шкоди через Фонд

соціального страхування.                                             

Апеляціний суд вважає неспроможним і довод скарги щодо пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки ці строки при зверненні до суду ним не пропущено.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд,-

ухвалив:

апеляційну скаргу відділення ФСС в Микитівському районі м. Горлівки відхилити, рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 9 червня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.