Справа № 22-7403/2006 p. Головуючий у 1 інстанції Акуленко В.В.
Категорія 21 Доповідач Санікова О.С.
РІШЕННЯ ІМ Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П. суддів: Санікової О.С, Соломахи Л.І. при секретарі: Іванові В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Сніжне Донецької області на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 23 червня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Сніжне Донецької області про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
В червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Сніжне Донецької області, посилаючись на те, що майже 19 років пропрацював на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих умовах праці, у зв'язку з чим отримав професійне захворювання: хронічний обструктивний бронхіт пилевої етіології, другої стадії, легенева недостатність 1-2 ступеня, про що був складений акт розслідування професійного захворювання; висновком ЛЕК йому протипоказана робота в підземних умовах, а також тяжкий фізичний труд, переохолодження організму. Висновком МСЕК від 31 березня 2005 року йому встановлено 50 % втрати професійної працездатності, він визнаний інвалідом третьої групи, в результаті чого був звільнений з підприємства.
У зв'язку з отриманим професійним захворюванням він постійно відчуває фізичний біль, оскільки обмежені робота легенів і серця, порушений процес обміну, недостатність кисня; його турбують постійні головні болі, слабкість, одишка, виснажливий кашель, у зв'язку з чим йому постійно доводиться приймати ліки. Такий стан і залежність від медикаментів визивають психічну і нервову збудженість, конфлікти в сім'ї і з оточуючими. Із-за такого стану він обмежує свої контакти з родичами і друзями; йому доводиться постійно додавати додаткових зусиль для організації свого життя в сім'ї і суспільстві. Все це спричиняє йому моральну шкоду, на відшкодування якої він просив стягнути 40 000 грн.
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 23 червня 2006 року позовні вимогиОСОБА_1 задоволені частково: на його користь з відповідача стягнуто на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Сніжне просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається па те, що відсутній висновок МСЕК про спричинення позивачу моральних страждань, інших доказів спричинення моральної шкоди позивач не надав; відділенням виконавчої дирекції позивачу сплачуюються щомісячні страхові виплати, а також витрати на лікування, йому виплачена одноразова допомога, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх обов'язків. Крім того, Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинена дія статей Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають виплату моральної шкоди, а відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої сили.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у вугільній промисловості у шкідливих умовах майже 19 років. Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23 лютого 2005 року ОСОБА_1 встановлене професійне захворювання: хронічний обструктивний бронхіт пилевої етіології, друга стадія, легенева недостатність 1-2 ступеня. Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності безстроково.
З урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження й охороняється державою суд прийшов до висновку, що ушкодженням здоров'я позивачу заподіяна моральна шкода і вважав заявлені позивачем вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненю, суд керувався ч.З ст.34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності" і конкретними обставинами справи, а саме: позивач у зв'язку з професійним захворюванням став хворою людиною, можливості якої стали обмеженими; у зв'язку з отриманим професійним захворюванням він постійно страждає від фізичного болю, відчуває головний біль, слабкість, біль в області серця, задишку, кашель, вимушений постійно приймати ліки. Такий стан та залежність від медикаментів дратує його, викликає підвищену психічну, нервову збудженість, конфлікти в родині та з оточуючими, від чого він впадає в депресії. Внаслідок такого стану позивач обмежує контакти з родичами та друзями, практично не буває в суспільних місцях і вимушений додавати додаткових зусиль для організації свого життя.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні, оскільки висновки суду не відповідають встановленним обставинам справи, що відповідно до вимог ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в апеляційному порядку.
За змістом ст.ст. 1, 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Як вбачається з матеріалів справи захворювання ОСОБА_1 є професійним, про що складений акт розслідування професійного захворювання від 23 лютого 2005 року. Висновком медичних органів позивачу встановлений діагноз: хронічний обструктивний бронхіт пилевої етіології, друга стадія, легенева недостатність 1-2 ступеня. Висновком МСЕК від 31 березня 2005 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково, він визнаний інвалідом третьої групи.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювать, які спричинили втрату працездатності".
Проте при визначенні розміру моральної шкоди судом не наведено переконливих доказів спричинення позивачу моральної шкоди саме в розмірі 20 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що визначена судом сума моральної шкоди є надмірною, оскільки вона частково компенсована позивачу чітким виконанням державою щодо сплати тих соціальних виплат, які передбачені ст.34 зазначеного Закону.
Зібрані по спразі докази свідчать про те, що у зв'язку із професійним захворюванням звичний уклад життя позивача значно не змінився, тому при визначенні суми компенсації відшкодування моральної шкоди слід керуватися принципами розумності і справедливості, як того вимагає ст.41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Враховуючи викладене, а також ступінь порушень життєвих стосунків ОСОБА_1 у зв'язку з професійним захворюванням, характер ушкодження здоров'я, а також характер додаткових зусиль для організації життя і виходячи із 50% втрати професійної працездатності, апеляційний суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.
При цьому не можуть бути прийняті до уваги посилання відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Сніжне Донецької області на Закон України „Про державний бюджет України на 2006 рік", яким зупинена дія норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим чи членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того, відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було, а фінансування Фонду відповідно до ст.46 зазначеного Закону здійснюється не за рахунок Державного бюджету; кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.З, 309 ч.1 п.З, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Сніжне Донецької області задовольнити частково.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області Донецької області від 23 червня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в місті Сніжне Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.