Справа № 22-6906/2006 p.        Головуючий у 1 інстанції Мірошниченко Л.С.

Категорія     18                                      Доповідач Санікова О.С.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 серпня 2006 року                        Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

суддів Санікової О.С, Лук'янової С.В.

при секретарі Коваленко Т.В.. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2006 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1, посилаючись на те, що 17 січня 2003 року вона позичила відповідачу 2 800 доларів США, про що відповідачем була написана розписка.

В розписці не був зазначений строк повернення боргу, але усно відповідач обіцяв повернути гроші поступово, в міру накопичення грошових коштів.25 жовтня 2005 року вона востаннє звернулась до відповідача з вимогою повернути борг, але до наступного часу відповідач не повернув їй суму боргу, тому вона просила стягнути з відповідача борг в сумі 14 140 грн.

Вважає, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода, оскільки неповерненням грошей відповідач позбавив її можливості оздоровитися, відновити свій гардероб, від чого вона кожноденно відчувала дискомфорт; крім того, вона була вимушена обмежувати себе в витратах на харчування, косметичні послуги, оскільки вимушена була витрачати передбачені на ці витрати гроші на лікування хворої матері, що також спричиняло їй душевні страждання. З вини відповідача вона вимушена була витрачати час на шкоду своєму відпочинку і відвідувати юристів, звертатись в суд, в результаті чого відчувала додаткові нервові навантаження. На відшкодування моральної шкоди просила стягнути з відповідача 3 000 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2006 року позовні вимоги позивачки задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики 14 140 грн., судові витрати: судовий збір 124 грн.42 коп. та витрати, пов'язані з оплатою інформаційно-технічного збору 24 грн.90коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що гроші він отримав від ОСОБА_2 не як позику, а як кошти на придбання квартири, які він не зобов'язувався повертати позивачці; розписку не можна вважати договором позики, оскільки він не підписаний обома сторонами, а сама по собі розписка не є письмовою формою договору позики; пояснення свідків, на які посилався суд першої інстанції не можуть прийматися до уваги, оскільки це суперечить ст. 1051 ЦК України; будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження своїх доводів позивачка не надала.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач і його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити.

В судовому засіданні позивачка і її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення з наступних підстав.

Ззадовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення суми боргу суд виходив з того, що між сторонами 17 січня 2003 року був укладений договір позики, про що свідчить надана позивачкою розписка про отримання відповідачем суми у 2 800 доларів США.

Але з таким висновком суду погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення з відповідача суми боргу позивачка на підтвердження наявності такого договору надала суду розписку про отримання відповідачем від ОСОБА_2 2 800 доларів США /а.с.6/.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2, відповідач пояснював, що вказану у розписці суму він дійсно отримав від ОСОБА_2 Але договір позики вони не укаладали і не мали такого наміру. Ці гроші позивачка добровільно надала йому для придбання йому квартири. Зобов'язання повернути вказану суму він на себе не приймав. Доводи відповідача підтверджуються фактичними обставинами справи.

Так, судом встановлено, що відповідач з 1996 року, знаходячись ще в неповнолітньому віці, разом з батьком проживав у квартирі за АДРЕСА_1. Ця квартира належала його батькові - ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 1995 року.

У 1998 році, коли йому виповнилось 18 років, він був зареєстрований в зазначеній квартирі.

У 1997 році в квартиру поселилась позивачка в якості дружини батька.

Як вказував відповідач в судовому засіданні з вселенням позивачки в квартиру в сім'ї почались скандали, тому виникла необхідність розселення. Було вирішеноАДРЕСА_1 продати, батькові з дружиною і йому купити окремі квартири. Саме тому 17 січня 2003 року позивачка дала йому 2 800 доларів США для придбання квартири, оскільки на той час у батька таких грошей не було і у той же день він уклав договір купівлі-продажу АДРЕСА_2. А 6 лютого 2003 року батько - ОСОБА_3 продав АДРЕСА_1, в якій він був зареєстрований разом із відповідачем, і придбав разом з позивачкою нову квартиру НОМЕР_1 у АДРЕСА_3.

Аналіз розписки свідчить про те, що ця розписка не є борговою, через те, що не містить в собі відомості про те, що відповідач отримав від позивачки гроші саме у борг і зобов'язується їх повернути.

Таким чином, у суду першої інстанції не було передбачених ст. 1046 ЦК України підстав для визнання факту укладення між сторонами договору позики.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував і зробив правові висновки, які цим обставинам справи не відповідають.

Відповідно до п.З ч.1 ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За таких обставин судова колегія апеляційного суду вважає за необхідне постановити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.З, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний

суд,-

вирішив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2006 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 доОСОБА_1 про стягнення суми боргу та моральної шкоди відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.