КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-12388/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.
Суддя-доповідач: Умнова О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"25" січня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Умнової О.В.
суддів: Василенко Я.М., Кузьменко В.В.,
при секретарі: Скопенко Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ДПІ у Солом»янському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.10.2010 року по адміністративній справі за позовом ТОВ «Техпромкомплект»до ДПІ у Солом»янському районі м.Києва
- про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 2.12.2009 року №0004/72308/0, №0004/82308/0, від 11.02.2010 року №0004/72308/1 та №0004/82308/1, від 22.04.2010 року за №0004/72308/2, №0004/82308/2.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2010 року вказаний позову задоволений у повному обсязі.
Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з»явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 26.10.2009 року по 13.11.2009 року працівниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1.07.2006 року по 30.06.2009 року, валютного законодавства за період з 9.07.2008 року по 30.06.2009 року, за результатами проведення якої складений акт від 18.11.2009 року №15396/23-08/23383239.
Згідно висновків даного акту, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв»язку із чим, платником занижено податок на прибуток на загальну суму 457 917 грн. та занижено податок на додану вартість у сумі 366333 грн.
На підставі вказаного акту перевірки та виявлених в ході її проведення порушень вимог податкового законодавства відповідач 2.12.2009 року виніс податкові повідомлення-рішення: №0004/72308/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов»язання по податку на прибуток у розмірі 641084 грн. (457917 грн. –за основним платежем та 183167 грн. –по штрафним санкціям), та №0004/82308/0 про визначення суми податкового зобов’язання по ПДВ у розмірі 549500 грн., з яких: 366333 грн. –основний платіж та 183167 грн. –штрафні санкції.
За результатами процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, податковий орган виніс аналогічні за змістом останнім податкові повідомлення-рішення від 11.02.2010 року №0004/72308/1, №0004/82308/1, від 22.04.2010 року за №0004/72308/2, №0004/82308/2.
Висновки акту перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ ґрунтуються на тому, що останній безпідставно включив до валових витрат суму передоплати за товар згідно договору поставки від 23.12.2008 року №26, укладеного між ним та ТОВ «Гефес-Буд», оскільки вважає даний правочин недійсним в силу Закону, нікчемним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок. Вказує на те, що витрати позивача не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов»язковість ведення і облік яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суму ПДВ нараховану відповідно до здійсненої передоплати та виписаних податкових накладних за нікчемним договором.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу, як з підставою для визначення позивачу податкових зобов»язань та вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість вимог позову, з огляду на наступне.
28.11.2007 року між позивачем та ТОВ «Спільне українсько-російське підприємство НВП фірма «Паралакс» був укладений договір поставки №5, на виконання якого, позивач отримав передоплату за товар у розмірі 6510000 грн. (ПДВ 1085000 грн.).
З метою виконання умов вказаного договору, 23.12.2008 року позивач уклав договір № 26 з ТОВ «Гефест-Буд» на поставку комплекту обладнання для заводу по виробництву пєллєт на загальну суму 5 998 000 грн. (в т.ч. ПДВ 999 667 грн.).
Умови даного договору ТОВ «Гефест-Буд»не виконало, у зв’язку з чим, позивачу повернуто частину сплачених по договору коштів у розмірі 3 800 000 грн., які останній повернув ТОВ «Спільне українсько-російське підприємство НВП фірма «Паралакс».
За результатами проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку про нікчемність договору №26 від 23.12.2008 року укладеного між позивачем та ТОВ «Гефест-Буд» в частині коштів, що не були повернуті позивачеві у розмірі 2 198 000 грн. в тому числі ПДВ на суму 366 333 грн.
При цьому, будь які зауваження до договору № 26 від 23.12.08 року в частині повернутої суми передоплати у податкового органу відсутні.
Враховуючи положення ст. 216 ЦК України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо безпідставності висновків податкового органу про нікчемність правочину в частині.
Валові витрати позивача підтверджуються належними розрахунковими документами, а податковий кредит сформований на основі належним чином оформлених податкових накладних, які є чинними та не визнані у встановленому законом порядку недійсними.
При цьому, неналежне виконання ТОВ «Гефест-Буд» вимог податкового законодавства не може бути підставою для притягнення його контрагента –позивача до відповідальності, за умови виконання останнім усіх передбачених чинним законодавством вимог.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Мета є суб»єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.
Таким чином, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи при укладенні спірної угоди.
Податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідача чи його контрагентів по спірному договору, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»№3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Інтерес держави і суспільства у сплаті суб»єктами оподаткування податків випливає з обов»язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.
Таким чином, стверджуючи про укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, податковий орган повинен довести, що такий договір був направлений на ухилення від сплати податків, і в результаті укладення та виконання цього договору державі спричинені збитки.
Факт заниження позивачем податкових зобов»язань по податку на прибуток та ПДВ не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відсутність доказів наявності в діях хоча б однієї із сторін спірної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для посилання на дану угоду, як на нікчемний правочин.
Наявність умислу у позивача та ТОВ «Гефест-Буд»на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не доведена податковим органом та не підтверджується належними та допустимим доказами.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на наявність порушеної кримінальної справи, зазначеної ним в апеляційній скарзі, оскільки її наявність не підтверджує існування в діях позивача чи його контрагента протиправного умислу на укладання угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства, та порушення договором публічного порядку.
Відповідач, як суб»єкт владних повноважень, аргументовано, з посиланням на відповідні документи та правові норми не довів правомірність винесення ним оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень. Його позиція ґрунтується на невірному трактуванні норм матеріального права та неповному встановлені обставин справи.
Суд першої інстанції дав належну оцінку фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та нормам права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», обґрунтовані висновки щодо яких виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Колегія суддів відповідно до ст.195 КАС України переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги податкового органу.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами чинного законодавства, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ДПІ у Солом»янському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.10.2010 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення суду виготовлений 31.01.2011 року.
Головуючий суддя:
Судді: