№2-1185/3970/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2012 року м. Дніпродзержинськ
Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області
у складі;
головуючого судді Федоріщева С.С.
при секретарі Драгунцевої С.М.,
сторони - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації», Дніпропетровська міська рада про визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача і просив суд стягнути з нього 280 000 грн. в рахунок відшкодування боргу, який виник внаслідок невиконання померлим батьком відповідача взятих на себе зобов`язань по поверненню грошових коштів, запозичених у позивача. До початку розгляду справи по суті позивач уточнив свої позовні вимоги та просив в рахунок погашення боргу, визнати за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , розташовану за вказаною адресою, що належить відповідачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на таке:
15.04.2002 р. між позивачем, як фізичною особою, та ОСОБА_3 (батьком Відповідача) було укладено договір займу, згідно до умов якого позивач передав йому грошову суму у розмірі 35 000 доларів США, що було еквівалентно 175.000 гривень (сто сімдесят п`ять тисяч) гривень у присутності двох свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строком на 10 років. Дана позика повинна мала бути використана позичальником на проведення будівельних та ремонтних робіт будинку АДРЕСА_1 пропетровську. Відповідно до п.3 Договору займу від 15.04.2002 р., ОСОБА_6 зобов`язався повернути отримані ним гроші не пізніше ніж 20.04.2012 р., що повинно було бути підтверджено письмовою угодою про повернення грошей. Відповідно до умов статті 374 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час укладення договору займу, за договором займу одна сторона (займодавець) передає іншій стороні в управління гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позикодавець зобов`язується повернути позичальнику таку ж саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду та якості. Але до теперішнього часу ОСОБА_3 позичену суму грошей не повернув, а як стало відомо позивачу після того, як сплив термін на виконання умов договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку з чим зобов`язання щодо повернення займу особисто ним виконано бути не може. Також позивачу стало відомо, що будинок, на будівництво якого він видав позичальнику позику, був побудований в 2007 році повному обсязі. Після смерті позичальника існує спадкоємець, яким є його син Відповідач по справі. Після смерті Позичальника відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, на день смерті ОСОБА_3 мав боргові зобов`язання, які ним не були виконані у зв`язку з настанням смерті, яка позбавила його можливості виконати зобов`язання. Відповідно до ст.1281 ЦК України крім переходу до спадкоємців прав, до них переходять і обов`язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися після його смерті. Дані обов`язки виражаються в виконанні боргових зобов`язань. Норма статті 1282 ЦК України передбачає обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, отриманого в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Отже, якщо спадкоємці прийняли на себе спадщину, то вони прийняли на себе і зобов`язання спадкодавця. Після смерті Позичальника позивач намагався в позасудовому порядку врегулювати спірні відносини між ним та спадкоємцем позичальника, він звертався до спадкоємців з проханням виконати боргові зобов`язання, які належали померлому, але у зв`язку з великою сумою боргу вони не в змозі виконати дане зобов`язання.
Відповідач позовні вимоги не визнав, та звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просить визнати право власності на вказане домоволодіння АДРЕСА_1 , за ним. '
В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що його батько ОСОБА_6 на підставі рішення № 302/4 від 22.07.94 р. виконкому Самарської районної ради м. Дніпропетровська отримав під будівництво житлового будинку земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Пізніше на підставі рішення Дніпропетровського міської ради № 467 від 25.06.08 р. назва вулиці була змінена з Степна на Палісадна, нумерація будинку залишилася та ж сама. Батьком був розроблений проект будівництва житлового будинку, який був узгоджений 17.10.1995 р. з архітектором Самарського району м. Дніпропетровську. Будівництво будинку було закінчено вже позивачем за зустрічним позовом у 2007 році. Згідно із технічним паспортом, який був виготовлений КП «ДМБТІ» Дніпропетровеької обласної ради, житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з літ. А-2, а-1, а -1. житловою площею 118,2 кв.м., загальною площею 283,2 кв.м., ґанки літ. а2, а3 підлягає введенню в експлуатацію. Через нестачу коштів на будівництво батько був вимушений укласти договір позики з ОСОБА_1 , який був ними підписаний 15.04.2002 р., за яким батько отримав у борг 35000 (тридцять п`ять тисяч доларів США), що еквівалентно було 175 000 (сто сімдесят п`ять) тисяч гривень. За умовами договору позика повин`йа була бути повернута не пізніше 20.04.2012 р. Але батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , через що не зміг виконати взяті на себе зобов`язання. Позикодавцю ОСОБА_1 було відомо про смерть батька позивача за зустрічним позовом, тому як він допомагав йому матеріально поховати його, а також через його малий вік він допоміг йому грошима на перший час. Будівництво будинку позивач за зустрічним позовом закінчував вже самостійно, за власні кошти і воно було закінчено в 2007 році. Позивач за зустрічним позовом вважає, що вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню, тому як він посилається на норми статей 1281 та 1282 ЦК України, які передбачають право кредитора спадкодавця заявити про свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину протягом шести місяців, від дня коли йому стало відомо про відкриття спадщини. Позивач за первісним позовом не дотримався норми, яка передбачає дані відносини, а свої вимоги заявив майже через десять років з моменту відкриття спадщини, хоч про відкриття спадщини, а саме про смерть батька позивача за зустрічним позовом йому було добре відомо. В той же чає позивач за зустрічним позовом є єдиним спадкоємцем після смерті його батька, який прийняв спадщину після його смерті, тому як постійно проживав разом з ним на момент смерті. На момент відкриття спадщини діяв Цивільний Кодекс України 1963 року, який передбачав що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління спадковим майном або в володіння спадковим майном (ст. 549 ЦК УРСР). Позивач за зустрічним позовом вважає, що він прийняв спадщину, тому як, він по-перше, проживав разом з батьком, по-друге, після його смерті довів до завершення будівництво житлового будинку, по-третє, в нього зберігаються всі документи на вказаний будинок, а отже виконав дії, які свідчили про прийняття спадщини, тому як фактично її прийняв та вступив в управління. Згідно із ст. 529 ЦК УРСР позивач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги, так як є сином померлого. Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ із своїх матеріалів не підставі договору, є власником цієї речі. Через те, що будівництво житлового будинку відбувалося за розробленим проектом, який був узгоджений і затверджений відповідними органами влади, будівництво велося на земельній ділянці, яка була спеціально відведена під будівництво даного будинку, дане будівництво не є самочинним будівництвом відповідно до СТ.376 ЦК України. Отже, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності на нього виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Відповідно до п.10 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна (додаток 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445), рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна є правовстановлюючим документом і підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" без акту введення в експлуатацію.
Позивач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, його представник надіслав суду письмову заяву, в який просить розглянути справу у його відсутність, проти задоволення зустрічних позовних вимог не заперечував.
Відповідач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, надіслав суду письмову заяву, в який просить розглянути справу у його відсутність, наполягає на задоволенні своїх позовних вимог за зустрічним позовом.
Треті особи своїх представників в судове засідання не направили, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутність, проти задоволення позовів не заперечують.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази, подані сторонами до початку розгляду справи по суті, приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, а вимоги позивача за зустрічним позовом мають бути задоволені. При цьому суд виходить з наступного:
У відповідність до вимог Ч.1 СТ.60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В судовому засіданні встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини:
15.04.2002 р. між позивачем за первісним позовом, як фізичною особою, та ОСОБА_3 (батьком Відповідача) було укладено договір займу, згідно до умов якого позивач передав йому грошову суму у розмірі 35 000 доларів США, що було еквівалентно 175.000 гривень (сто сімдесят п`ять тисяч) гривень у присутності двох свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строком на 10 років. Дана позика повинна була бути використана позичальником на проведення будівельних та ремонтних робіт будинку АДРЕСА_1 пропетровську. Відповідно до п.3 Договору займу від 15.04.2002 р., ОСОБА_6 зобов`язався повернути отримані ним гроші не пізніше ніж 20.04.2012 р., що повинно було бути підтверджено письмовою угодою про повернення грошей. Але до теперішнього часу ОСОБА_3 позичену суму грошей не повернув, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, у зв`язку з чим зобов`язання щодо повернення займу особисто ним виконано бути не може. Будинок, на будівництво якого позивач за первісним позовом видав позичальнику позику, був добудований сином померлого - відповідачем за первісним позовом у 2007 році повному обсязі, який є спадкоємцем померлого. Після смерті Позичальника відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, на день смерті ОСОБА_3 мав боргові зобов`язання, які ним не були виконані у зв`язку з настанням смерті, яка позбавила його можливості виконати зобов`язання. Отже, якщо спадкоємці прийняли на себе спадщину, то вони прийняли на себе і зобов`язання спадкодавця. Але позивач за первісним позовом не довів того факту, що він дізнався про смерть позичальника лише після збігу строку на повернення запозичених коштів, та не спростував твердження відповідача за первісним позовом стосовно того, що йому було відомо про смерть позичальника безпосередньо після її настання. Тобто позивач за первісним позовом не дотримався норми, яка передбачає можливість висунення вимог кредитора до спадкоємців протягом певного часу, а свої вимоги заявив майже через десять років з моменту відкриття спадщини, хоч про відкриття спадщини, а саме про смерть батька позивача за зустрічним позовом йому було добре відомо. В той же час позивач за зустрічним позовом є єдиним спадкоємцем після смерті мого батька, який прийняв спадщину після його смерті, тому як постійно проживав разом з ним на момент смерті. На момент відкриття спадщини діяв Цивільний Кодекс України 1963 року, який передбачав що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління спадковим майном або в володіння спадковим майном (ст. 549 ЦК УРСР). Позивач за зустрічним позовом прийняв спадщину, тому як, він по-перше, проживав разом з батьком, по - друге, після його смерті довів до завершення будівництво житлового будинку, по-третє, в нього зберігають всі документи на вказаний будинок, а отже виконав дії, які свідчили про прийняття спадщини, тому як фактично її прийняв та вступив в управління. Згідно із ст. 529 ЦК УРСР позивач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги, так як є сином померлого. Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ із своїх матеріалів не підставі договору, є власником цієї речі. Через те, що будівництво житлового будинку відбувалося за розробленим проектом, який був узгоджений і затверджений відповідними органами влади, будівництво велося на земельній ділянці, яка була спеціально відведена під будівництво даного будинку, дане будівництво не є самочинним будівництвом відповідно до ст. 376 ЦК України. Отже, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності на нього виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Відповідно до п. 10 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна (додаток 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445), рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна є правовстановлюючим документом і підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" без акту введення в експлуатацію.
Зазначені правовідносини регулюються наступними нормативно-правовими актами:
У відповідності зі ст.41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до умов статті 374 Цивільного Кодексу УРСР, який діяв на час укладення договору займу, за договором займу одна сторона (займодавець) передає іншій стороні в управління гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позикодавець зобов`язується повернути позичальнику таку ж саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду та якості.
Відповідно до ст. 1281 ЦК України крім переходу до спадкоємців прав, до них переходять і обов`язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися після його смерті. Дані обов`язки виражаються в виконанні боргових зобов`язань.
Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, отриманого в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Відповідно до ч.1 ст. 1282 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежної йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
В даному випадку, будівництво житлового будинку відбувалося за розробленим проектом, який був узгоджений і затверджений відповідними органами влади, будівництво велося на земельній ділянці, яка була спеціально відведена під будівництво даного будинку, дане будівництво не є самочинним будівництвом відповідно до ст. 376 ЦК України. Отже, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності на нього виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Згідно до п. 10 «Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна» (додаток 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445), рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна є правовстановлюючим документом.
Встановлені судом факти і обставини справи підтверджуються:
- копією договору позики та розпискою про отримання грошових коштів (а.с.4-5);
- копією свідоцтва про смерть ОСОБА_6 (а.с.6,20);
- копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а.с.7,20);
- копією плану земельної ділянки (а.с.8);
- копією розпорядження міського голови про присвоєння адреси (а.с.13);
- копіями технічного паспорту на будинок та довідки БТІ (а.с.17-18);
- копією акту виконкому про відведення земельної ділянки (а.с.19);
- копією проекту будинку (а.с.21);
- копією рішення виконкому про виділення земельної ділянки для будівництва (а.с.22);
- копіями довідок про землекористування та присвоєння адреси (а.с.23);
- копією паспорту ОСОБА_2 (а.с.24).
Враховуючи викладене, на підставі ст.41 Конституції України, ст.ст. 182, 319, 328, 331, 376, 1281, 1282 ЦК У країни, керуючись ст.ст. 8,10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.
2. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації», Дніпропетровська міська рада про визнання права власності - задовольнити: визнати за ОСОБА_2 право в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-2, а-1, а'-І, житловою площею 118,2 кв.м., загальною площею 283,2 кв.м., ґанки літ. а2, а3 без актів введення в експлуатацію.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду
Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Федоріщев С.С.