КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.01.2011 № 17/130-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Попікової О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Івашін Є.В. дов. від 23.07.10р. № 31\юр
від відповідача 1 - не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фанг"
на рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2010
у справі № 17/130-10 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-авто"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Трейд"
Приватного підприємства "Фанг"
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових будівель та витребування майна від добросовісного набувача
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Авто» (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Київської області звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд” (далі – Відповідач 1) та Приватного підприємства „Фанг” (далі – Відповідач 2) про визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 11.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд” (далі – Договір 1), та договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд” та Приватним підприємством „Фанг” (далі – Договір - 2), недійсними; витребування від Відповідача 2 як добросовісного набувача, майна, придбаного ним за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.02.2008 та зобов’язання Відповідача 2 передати Позивачу це нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі: гаражі літ. „Г-1” площею 267,9 кв.м., блок цехів літ. „Д-1” площею 344,6 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, буд. 178, а Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації - зареєструвати право власності на вказане майно за Позивачем (позовні вимоги з урахуванням заяви від 11.08.2010р. № 31\ю). Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 117, 203, 215, 388 Цивільного кодексу України та статті. 52 Закону України „Про господарські товариства” та мотивовані тим, що право власності на спірне майно на момент укладення Договору – 1 у Позивача було відсутнє; загальними зборами учасників товариства шляхом прийняття рішення про продаж оспорюваного майна фактично було зменшено статутний фонд товариства з порушенням норм чинного законодавства; особа, яка вчинила цей правочин, на момент його укладення не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; майно, відчужене на підставі Договору – 1, вибуло з володіння Позивача не з його волі, та, як наслідок, Договір – 2 укладено з порушенням чинного законодавства.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2010р. у даній справі позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 11.02.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд”, витребувано від Приватного підприємства „Фанг” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто” нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі: гаражі літ. „Г-1” площею 267,9 кв.м., блок цехів літ. „Д-1” площею 344,6 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, буд. 178, та зобов’язано Приватне підприємство „Фанг” передати це нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто”.
Не погоджуючись із згаданим рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2010р. у даній справі Відповідачем – 2 подано апеляційну скаргу від 13.09.2010, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2010р. у даній справі скасувати та прийняти нове, яким припинити провадження в частині позовних вимог до Відповідача – 1 та відмовити в задоволенні позовних вимог до Відповідача – 2 в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано наступним:
- відповідач 2 зазначає, що висновок суду щодо відсутності у Позивача права власності на спірне майно не доведений належними доказами та не ґрунтується на фактичних обставинах справи,
- зауважує на наявності у директора Позивача відповідних повноважень на здійснення правочину, а висновки суду про протилежне вважає необґрунтованими,
- вважає, що зменшення статутного фонду Позивача не відбулось, оскільки загальними зборами не приймалось відповідного рішення,
- заперечує визнання судом Відповідача – 2 стороною нікчемного договору, з підстав нотаріального посвідчення цього договору,
- вважає неправильним застосування судом І інстанції реституції, як способу захисту цивільних прав Позивача.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто” у своїх поясненнях, наданих на апеляційну скаргу, просить залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2010р., а в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2010р. у даній справі у складі колегії суддів Ропій Л.М. (головуюча), Кондратової І.Д., Попікова О.В. (доповідач) було відновлено Приватному підприємству „Фанг” пропущений з поважних підстав строк подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 09.11.2010р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/12 від 08.11.2011 „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з перебуванням у щорічній відпустці судді Ропій Л.М. було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 17/130-10 колегії суддів у складі: Попікової О.В. (головуюча, доповідач), Кондратової І.Д., Рябухи В.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. розгляд справи відкладено на 30.11.2010р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/11 від 30.11.2011 „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з зайнятістю судді Рябухи В.І. в іншому судовому засіданні було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 17/130-10 колегії суддів у складі: Попікова О.В. (головуюча), Григорович О.М., Кондратова І.Д.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 розгляд справи відкладено на 21.12.2010р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/8 від 21.12.2011 „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з виходом судді Григоровича О.М. у відставку було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 17/130-10 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. (головуюча), Кондратова І.Д., Попікова О.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства „Фанг”, розгляд справи відкладено на 18.01.2011.
У судовому засіданні 18.01.2011р. був присутній лише представник позивача, який усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду І інстанції залишити без змін з мотивів, у ньому викладених.
Представники відповідачів в судове засідання 18.01.2011р. не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно. Заяв чи клопотань на адресу суду від останніх не надходило.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 07.02.2008р. відбулися позачергові збори учасників ТОВ „Стандарт-Авто”, на яких були присутні 49 учасників товариства, які володіють 100 % голосів.
Відповідно до протоколу № 14 від 07.02.2008 позачергових зборів учасників Позивача, прийнято рішення про надання згоди на продаж нежитлових будівель: одноповерхова будівля блоку цехів літ. Д-1 та одноповерхова будівля гаражу на 6-ть місць літ. Г-1, які належать „Стандарт-Авто” і знаходяться за адресою: м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 178. Крім того, надано згоду директору ТОВ „Стандарт-Авто” Липовому Сергію Анатолійовичу на укладення та підписання договору купівлі-продажу майна, з визначенням основних умов договору та строку проведення розрахунку, ціни продажу.
Зазначене нерухоме майно відповідно до пункту 5.4 Статуту Позивача входило до його статутного капіталу.
Статут Позивача (пункти 5.7., 5.12., 5.13) встановлює, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір свого статутного капіталу в порядку, передбаченому Статутом. При цьому, зменшення статутного (складеного) капіталу товариства допускається тільки після повідомлення про це усіх кредиторів та за умови відсутності з їх боку заперечень. Рішення товариства про зменшення розміру статутного (складеного) капіталу набирає чинності раніше не раніше, ніж через три місяці після його прийняття та публікації про це у засобах масової інформації. Крім того, відповідно до статті 87 Господарського кодексу України рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
Пунктом 8.7.4 Статуту передбачено надання обов’язкової згоди загальних зборів учасників товариства на здійснення правочинів, ціна яких перевищує суму, еквівалентну 100 000 доларів США (по курсу НБУ на день вчинення таких правочинів).
В подальшому, 11.02.2008 між Позивачем в особі директора Липового С.А. та Відповідачем – 1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, за умовами якого продавець продав, а покупець купив належне продавцеві на праві власності нерухоме майно –нежитлові будівлі: гаражі літ. „Г-1” площею 267,9 кв.м., блок цехів літ. „Д-1” площею 344,6 кв.м., по Сквирському шосе, буд. 178 в м. Біла Церква Київської області. Відповідно до пункту 2 цього договору зазначені будівлі належать продавцю – позивачу на підставі рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2007 у справі №18/559-07, зареєстрованого у Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації 05.02.2008, номер запису 655 в книзі 10, РПВН 22016772, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17629340.
Рішенням господарського суду Київської області від „04”-„10”.12.2007 у справі № 18/559-07 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Білоцерківське АТП-1062”, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 переведено на ТОВ “Стандарт–Авто” права та обов’язки ТОВ “Білоцерківське АТП-1062 стосовно купівлі часток ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в приміщеннях одноповерхової будівлі блоку цехів (Д1) та одноповерхової будівлі гаражу на 6-ть місць (Г1), що розташовані в Київській області, в м. Біла Церква по вул. Сквирське шосе, 178, у зв’язку із переведенням прав та обов’язків покупця, визнано за ТОВ “Стандарт-Авто” право власності на одноповерхову будівлю блоку цехів (Д1) та одноповерхову будівлю гаражу на 6-ть місць (Г1), що розташовані в Київській області, в м. Біла Церква по вул. Сквирське шосе, 178.
09.12.2007 ТОВ „Білоцерківське АТП-1062” звернулося до суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Київської області від 10.12.2007 у справі № 18/559-07, яку ухвалою від 14.01.2008 було повернута скаржнику Київським міжобласним апеляційним господарським судом.
30.01.2008р. ТОВ „Білоцерківське АТП-1062” повторно подало апеляційну скаргу, яку постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.05.2008 залишено без задоволення.
Враховуючи це, суд І інстанції дійшов висновку, що на момент укладення Договору – 1, його сторонами було порушено вимоги статуту Позивача та чинного законодавства, зокрема, в частині відсутності письмового повідомлення кредиторів позивача про зменшення статутного фонду товариства, відсутності надання усіма учасниками товариства згоди на укладення договорів, угод, контрактів, ціна яких перевищує суму, еквівалентну 100 000 доларів США (рішення загальних зборів учасників Позивача, оформлене протоколом № 14 від 10.02.2008, яким вирішено здійснити продаж за ціною не менше балансової вартості, яка буде діяти на момент укладення та підписання договору купівлі-продажу, надано згоду директору Позивача, на укладення відповідного договору, не підписане всіма 49 учасниками товариства); на момент купівлі Відповідачем - 1 спірного нерухомого майна Позивач не був його власником, а відповідно не мав повноважень на вчинення даного правочину. В зв’язку з цим судом визнано, що Договір – 1 є недійсним, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне:
Розмір статутного капіталу Позивача відповідно до пункту 5.1 Статуту становить 1 024 935,0 грн. Згідно пункту 5.2 Статуту статутний капітал поділений на 49 часток, відповідно до кількості учасників товариства, якими є фізичні особи, визначені в пунктах 2.2.1 – 2.2.49 Статуту.
Статутний капітал сформовано за рахунок вкладу учасників, зазначених в пунктах 2.2.1-2.2.35 та 2.237-2.2.49 Статуту, у вигляді передачі майна, а саме: належної цим особам частини одноповерхової будівлі блоку цехів (Д1) та одноповерхової будівлі гаражу на 6-ть місць (Г1), розташованих в Київській області, в м. Біла Церква по вул. Сквирське шосе, 178. Частка цих учасників вважається внесеною після оформлення права власності Позивача на це майно (пункт 5.4 Статуту).
Як вбачається з матеріалів справи спірне майно набуте Позивачем у власність на підставі рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2007 у справі №18/559-07, зареєстрованого у Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації 05.02.2008, тобто із спливом строку, встановленого для подання апеляційної скарги, стосовно рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2007 у справі №18/559-07. Таким чином Позивач є добросовісним набувачем спірного майна.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується. Матеріали справи не містять даних щодо оскарження в судовому порядку факту набуття Позивачем права власності на нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2007 у справі №18/559-07, зареєстрованого у Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації 05.02.2008.
Таким чином, висновок суду І інстанції, що на момент купівлі Відповідачем - 1 спірного нерухомого майна згідно Договору - 1 від 11.02.2008р., Позивач не був його власником, а відповідно не мав повноважень на вчинення даного правочину, є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
При цьому, Статут Позивача визначає порядок зміни розміру свого статутного капіталу, який в будь-якому випадку (в разі його збільшення, або зменшення) передбачає повідомлення кредиторів товариства та обов’язкову державну реєстрацію змін до установчих документів Позивача.
В матеріалах справи є два статути Позивача. Перший Статут Позивача (нова редакція), чинний на момент укладення спірного Договору – 1, затверджено загальними зборами Позивача (протокол №12 від 10.08.2007) та проведено державну реєстрацію 11.10.2007. Другий Статут Позивача (нова редакція) затверджено загальними зборами Позивача (протокол №6 від 15.12.2009) та проведено державну реєстрацію 25.12.2009 – чинний на момент подання позовної заяви Позивачем у даній справі.
Розмір статутного капіталу Позивача на момент укладення Договору – 1 (пункт 5.1 Статуту) складав 1 024 935,0 грн. Розмір статутного капіталу Позивача відповідно пункту 6.4 Статуту, чинного на момент подання позовної заяви, складає 1 024 935,0 грн. Такий самий розмір статутного капіталу Позивача зазначено у Витязі Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, здійсненого на запит Позивача 30.03.2010 №5606834, та наданому ним до суду.
Пунктами 6.1 та 6.3 Статуту Позивача встановлено, що джерелами формування майна товариства є в тому числі вклади учасників до статутного капіталу, вартість яких відображається за правилами ведення бухгалтерського обліку в Україні. Таким чином, будь-які зміни розміру статутного капіталу Позивача мали б відобразитись у даних бухгалтерського обліку. Жодного документу бухгалтерської звітності на підтвердження своїх тверджень щодо зменшення розміру статутного капіталу Позивачем суду не надавалось. Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивачем на підтвердження факту зменшення розміру статутного капіталу надано Довідку про дебіторську та кредиторську заборгованість товариства з переліком контрагентів, складену у довільній формі, та Акт комісії про відсутність у Позивача у період з 01.01.2008 по 01.06.2010 письмових доказів про повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу, доказів надання 48 учасниками Позивача права підписувати за них протокол загальних зборів, доказів повідомлення директором Позивача про проведення зборів їх учасників. Натомість, належних та допустимих доказів на підтвердження зменшення розміру статутного капіталу Позивачем не подано, а судом І інстанції здійснено хибний висновок, який ґрунтується на доказах, які не можуть бути визначальними для встановлення даного факту у цій справі, та який спростовується наявними у матеріалах справи документами.
Відповідно до роз’яснень Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» (далі – Практика розгляду судами корпоративних спорів) оскільки загальні збори є органом товариства, то їх рішення мають розцінюватися як рішення самого товариства, а не окремих учасників (акціонерів) товариства.
07.02.2008р. відбулися позачергові збори учасників Позивача, на яких були присутні 49 учасників товариства, які володіють 100 % голосів, тобто, усі учасники товариства. Таким чином, оскільки Позивачем є Товариство з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто”, яке, на момент проведення позачергових зборів та вчинення спірного правочину – Договору – 1, складалось з 49 учасників, слід вважати, що саме Позивачем приймались рішення на позачергових зборах 07.02.2008.
Практика розгляду судами корпоративних спорів зазначає, що рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які є за своєю правовою природою актами, є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління.
Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави визнання недійсним рішення загальних зборів.
Враховуючи, що рішенням Позивача в особі зборів учасників від 07.02.2008 прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства не порушувалось, що підтверджується тим, що зазначене рішення зборів учасників на момент подання Позивачем позову у даній справі в судовому порядку не оскаржувалось та відповідних порушень судом не встановлювалось.
При цьому, апеляційна інстанція зауважує наступне: залучене під час апеляційного провадження рішення господарського суду Київської області від 3.12.2010р. у справі № К14\219-10 (провадження порушене ухвалою від 9.11..2010р.), за позовом ОСОБА_7 до ТОВ „Стандарт-авто”, яким визнано недійсним рішення позачергових зборів учасників ТОВ „Стандарт-Авто”, що оформлені протоколом № 14 від 7.02.2008р., було прийняте вже після звернення позивача до суду з позовом у даній справі та після винесення оскаржуваного рішення, що відповідно унеможливлює його прийняття в якості належного доказу та підтвердження тих обставин, що існували на момент прийняття оскаржуваного рішення, та визнання таких фактів встановленими.
Відповідно до статті 85 Господарського кодексу України Господарське товариство є власником майна, в тому числі, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Це відображено і в пункті 6.2. Статуту Позивача. Таким чином, Позивач має право на власний розсуд розпоряджатись та використовувати майно, яке належить йому на праві власності.
Статтею 145 Господарського кодексу України передбачено можливість зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання, яка здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Відповідно до протоколу № 14 від 07.02.2008 позачергових зборів учасників Позивача, всіма учасниками товариства прийнято рішення про надання згоди на продаж нежитлових будівель, які є майном Позивача та належать йому на праві власності. Таке рішення не суперечить вимогам чинного законодавства щодо зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.
Крім того, на цих позачергових зборах учасників Позивача надано згоду директору Позивача на укладання відповідного договору купівлі-продажу майна.
Відповідно до пунктів 8.1.2, 8.17, 8.19 Статуту Позивача одноособовим виконавчим органом товариства є Директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, та вирішує всі питання діяльності товариства, окрім тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Пунктом 8.7.4 Статуту до компетенції зборів віднесено надання згоди на здійснення правочинів, в тому числі на укладання договорів, ціна яких перевищує суму, еквівалентну 100 000,0 доларів США (по курсу НБУ на день вчинення таких правочинів).
Рішення зборів учасників Позивача щодо продажу майна містить чіткі вказівки щодо вчинення цього правочину. Зокрема, продаж нерухомого майна має бути здійснений за ціною, не меншою його балансової вартості, яка буде діяти на момент укладання договору купівлі-продажу. Балансова вартість нерухомого майна складає 180 775,42 грн. Директору Позивача доручено укласти та підписати договір та визначити основні умови договору. Тобто, директор Позивача з дотриманням вимог Статуту був наділений необхідними для укладання правочину повноваженнями.
Практикою розгляду судами корпоративних спорів зазначається, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Якщо дійсність договорів оскаржується з мотивів, що вони були підписані неуповноваженою особою, вважається, що особа мала правові підстави на укладення таких договорів, оскільки вона представляла інтереси позивача згідно статуту, оскільки рішення про уповноваження такої особи на момент укладення спірних договорів не було визнано недійсним.
До того ж, на підставі частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення про продаж нерухомого майна загальними зборами учасників Позивача вимоги Статуту не порушувались.
Предметом позову у даній справі є вимоги про визнання Договору - 1, укладеного між Позивачем та Відповідачем – 1, та Договору - 2, укладеного між Відповідачем - 1 та Відповідачем – 2, недійсними, та застосування наслідків недійсності цих договорів.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено наступне: При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України містять вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідно для чинності правочину, а саме:
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір – 1 укладено у формі та за змістом, передбаченим чинним законодавством для такого виду договорів, а саме: в письмовій формі, з нотаріальним посвідченням та із здійсненням державної реєстрації. Позивач уклав цей договір відповідно до свого рішення, прийнятого загальними зборами учасників Позивача. Крім того, стороною Договору – 1 є саме Позивач в особі директора товариства, а, як свідчать матеріали справи, Позивач на момент укладання Договору – 1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Таким чином, Договір – 1 відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а, отже, інших підстав визнавати Договір – 1 нечинним, законодавством не передбачено. Як було зазначено, рішення загальних зборів учасників Позивача є актом, оскільки це рішення зумовило настання певних правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, та мало обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Цей акт ані на момент укладання Договору – 1, а ні на момент подання позову у даній справі Позивачем не було оскаржено, та виконано в повному обсязі. Посилання позивача на неотримання коштів від ТОВ „Торг-Трейд” у розмірі 218000 грн. за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 11.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Стандарт-Авто” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд”, визнаються апеляційною інстанцією недоведеним, зокрема за відсутності жодного доказу на підтвердження намагання останнього отримати ці кошти від ТОВ „Торг-Трейд” після укладання оспорюваного договору.
Враховуючи це, колегія суддів приходить дійшла висновку, що судом І інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, що призвело до хибного висновку щодо недійсності Договору – 1.
При цьому, апеляційна інстанція погоджуючись з висновком місцевого суду щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним Договору -2 (договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд” та Приватним підприємством „Фанг”), визнає неправомірним застосування судом І інстанції реституції як способу захисту цивільного права, оскільки реституція застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
До того ж, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, а між Позивачем та Відповідачем – 2 договірні відносини відсутні.
Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що матеріали справи не містять інших доказів недійсності Договору – 2, ніж тих, що недійсність Договору – 2 на думку Позивача була наслідком недійсності Договору – 1.
Стосовно позову про витребування від Відповідача 2 – ПП „Фанг”, як добросовісного набувача, майна, придбаного ним за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.02.2008р., а саме нежитлових будівль: гаражі літ. „Г-1” площею 267,9 кв.м., блок цехів літ. „Д-1” площею 344,6 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, буд. 178, апеляційна інстанція не вбачає правових підстав для його задоволення з огляду на наступне:
За нормами ч. 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Так, у п. 10 постанови Пленуму Верховний Суд України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може бути застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Доводи Позивача стосовно того, що відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом, не відповідають обставинам справи.
Зокрема, власником нежитлових будівель гаражі літ. „Г-1” площею 267,9 кв.м., блок цехів літ. „Д-1” площею 344,6 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, буд. 178 на момент їх продажу 11.02.2008р. був позивач – ТОВ „Стандарт-Авто” (підставі рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2007 у справі №18/559-07, зареєстрованого у Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації 05.02.2008, номер запису 655 в книзі 10, РПВН 22016772, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17629340.), з володіння поза його волі ці приміщення не вибували, їх в нього ніхто не викрадав і він ним розпорядився на свій розсуд - продав відповідачу 1.
Доводи апелянта щодо необхідності припинення провадження в частині позовних вимог до Відповідача – 1 в зв’язку з ліквідацією юридичної особи, визнаються апеляційною інстанцією безпідставними, , оскільки у відповідь на судовий запит Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010р., відділ державної реєстрації Білоцерківської міської ради надав наступні відомості: 28.02.2008р. внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю „Торг-Трейд”. Інших даних про внесення до єдиного державного реєстру запису саме про припинення ТОВ „Торг-Трейд” не надано.
Зважаючи на викладені обставини та враховуючи приписи чинного законодавства, рішення суду першої інстанції є помилковим, оскільки місцевий господарський суд дійшов неправильних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв’язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2010р. у цій справі підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції на підставі п.3 ч.1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фанг» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2010 року у справі № 17/130-10 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Авто» відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Авто» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, шосе Сквирське, буд. 178 код ЄДРПОУ 30537175) на користь Приватного підприємства «Фанг» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 13 код ЄДРПОУ 23583814) 1147 грн. 50 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
5.Справу № 17/130-10 скерувати до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя
Судді
27.01.11 (відправлено)