Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Григоренка М.П.,
суддів Оніпко О.В., Ковалевича С.П.,
при секретареві Омельчук А.М., за участю представника позивача –адвоката ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду 15 жовтня 2010 року в справі за позовом приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі кафе, зобов’язання повернути нежиле приміщення та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
Рішенням Рівненського міського суду від 15 жовтня 2010 року позов приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’до ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, укладений 07 грудня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Маннгарт” і ОСОБА_3.
Зобов’язано ОСОБА_3 повернути ТзОВ „Маннгарт” вищевказаний об’єкт нерухомого майна.
Зобов’язано ТзОВ „Маннгарт” повернути ОСОБА_3 2758 грн., які були отримані ним від останнього по вищезазначеному договору купівлі-продажу.
В задоволенні позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди на користь ТзОВ „Маннгарт” позивачу відмовлено.
В апеляційній скарзі на зазначене рішення відповідачі вказують, що це рішення є незаконним та безпідставним, так як приватна фірма ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’є неналежним позивачем, про що суду першої інстанції були надані відповідні докази, але ці докази були безпідставно не прийняті до уваги.
_______________________________________________________________________Справа № 22- 32 -2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Доля В.О.
Категорія : 20 Доповідач : Григоренко М.П.
На момент ухвалення оскаржуваного рішення ТзОВ „Маннгарт” було вже ліквідовано та знято з обліку в Єдиному державному реєстрі.
Договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 07 грудня 2007 року було укладено відповідно до вимог чинного законодавства та статуту ТзОВ „Маннгарт”.
Висновок суду першої інстанції про наявність зловмисної домовленості між діючим на момент укладення цього правочину виконавчим директором ТзОВ „Маннгарт” ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 нічим не підтверджується.
Крім того, за наслідками перевірки заяви ОСОБА_5, з приводу зловмисної домовленості сторін при укладенні договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 07 грудня 2007 року, правоохоронними органами було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, на підставі ст.6 п. 2 КПК України,
Залишились поза увагою доводи відповідачів про те, що фактично відповідач ОСОБА_3 за власні кошти здійснив добудову до спірного кафе, а ОСОБА_5, як співучасник товариства, протягом 10 років взагалі ніяких коштів не вкладав.
Судом першої інстанції задоволено позов приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’, але зобов’язано відповідачів повернути спірне кафе ТзОВ „Маннгарт”, яке вже ліквідоване та зняте з реєстрації.
Справу розглянуто без відповідачів, які не були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
У зв’язку із викладеними, апелянти просять скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволені позову.
В ході апеляційного розгляду справи відповідач ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник позивача апеляційну не визнав і просив її відхилити, як безпідставну, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’, щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, який був укладений 07 грудня 2007 року між ТзОВ „Маннгарт” і ОСОБА_3, зобов’язання останнього повернути це кафе ТзОВ „Маннгарт” товариству, а також щодо покладення на це ж саме товариство обов’язку повернути ОСОБА_3 грошові кошти, в розмірі 2758 грн., суд першої інстанції виходив із того, що вищевказаний договір було укладено в результаті зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та виконавчим директором ТзОВ „Маннгарт” ОСОБА_2, за ціною, яка була значно занижена, а також через те, що останній не мав права вчиняти цей правочин, так як, згідно із статтею 98 ЦК України, рішення про відчуження майна товариства було прийнято без згоди іншого учасника цього товариства, який має 99.5 частки у статутному фонді.
Проте, колегія суддів вважає, що рішення Рівненського міського суду від 15 жовтня 2010 року підлягає скасуванню у повному обсязі, у зв’язку із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням у справі нового рішення.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Рівненської міської ради народних депутатів від 08 серпня 1998 року було зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю „Маннгарт” (ідентифікаційний код 14300390), засновниками якого виступили приватна фірма ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’, розмір внеску до статутного фонду –113667 грн. та ОСОБА_3, розмір внеску якого до статутного фонду становив 570 грн.(а.с.45, 80).
Згідно витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 листопада 2007 року (а.с. 36, 37), право власності на будівлю кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, вартістю 2758 грн., товариство з обмеженою відповідальністю „Маннгарт” набуло на підставі розпорядження міського голови міста Рівне №541-р від 11 квітня 2007 року( свідоцтво про право власності нерухоме майно серії САВ №076575 від 12 квітня 2007 року).
З огляду на викладене, слід прийти до висновку, що спірне нерухоме майно на момент заснування ТзОВ „Маннгарт” не входило до складу статутного фонду даного товариства, а перейшло у його власність в ході здійснення подальшої своєї господарської діяльності і його вартість на момент оформлення права власності була визначена в розмірі 2578 грн.
Дані про те, яку саме частку становила вартість спірна будівля кафе від загальної вартості майна ТзОВ „Маннгарт”, на момент укладення договору купівлі-продажу від 07 грудня 2007 року, а так само дані і про те, який саме був загальний баланс цього товариства на момент укладення цього правочину, в матеріалах справи відсутні.
Так само відсутні у справі і будь-які інші дані та докази, які давали підстави вважати, що позивач має безпосереднє відношення до спірного майна, а не опосередковано лише як засновник та учасник ТзОВ „Маннгарт”.
Відповідно до статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересі.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано права захищати права, свободи та інтереси осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Згідно роз’яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Приватне підприємство фірма ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’стороною у договорі купівлі-продажу будівлі кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, який був укладений 07 грудня 2007 року між ТзОВ „Маннгарт” і ОСОБА_3, не було.
На думку колегії суддів, позивач також не є і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням вищевказаного правочину і яка вправі від свого імені заявляти вимогу про визнання його не дійсним.
Частиною четвертою статті 1 Закону України „Про господарські товариства” визначено, що господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та
третейському суді від свого імені.
В статті 10 цього ж Закону та статті 116 ЦК України наведено перелік прав учасника господарського товариства, в якому відсутнє право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства від свого імені.
В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” зазначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Також, в пункті 51 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України міститься роз’яснення, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.
На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб’єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як засновник та учасник ТзОВ „Маннгарт” , будь-які претензії з приводу укладення 07 грудня 2007 року договору купівлі –продажу будівлі кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, до цього товариства не пред’являв, в зв’язку із чим слід прийти до висновку, що корпоративного спору між приватною фірмою ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’та ТзОВ „Маннгарт” не існувало.
Більше того, з матеріалів справи видно, що після проведення загальних зборів учасників ТзОВ „Маннгарт” в липні 2008 року та обрання нового директора цього товариства, останнє 22 серпня 2008 року самостійно подало цивільний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, який був укладений 07 грудня 2007 року між ТзОВ „Маннгарт” і ОСОБА_3, який був прийнятий до провадження Рівненським міським судом та з 19 лютого 2010 року був об’єднаний в одне провадження із даною справою, але який не був вирішений по суті у зв’язку із ліквідацією ТзОВ „Маннгарт” та зняттям його із державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців 26 квітня 2010 року (а.с. 257), внаслідок чого Рівненським міським судом 17 листопада 2010 року було винесено відповідну ухвалу про закриття провадження у справі за позовом вказаного вище товариства.
Дані про те, що ТзОВ „Маннгарт” уповноважувало приватну фірму ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’представляти свої інтереси по даній справі відсутні.
Але, навіть у разі якщо таке мало місце, то відповідно до пункту 4 ст. 248 ЦК України, представництво приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’підлягало припиненню з моменту ліквідації ТзОВ „Маннгарт”, тобто з 26 квітня 2010 року.
Так як, ще до ухвалення оскаржуваного рішення по даній справі ТзОВ „Маннгарт” було вже ліквідовано, тому рішення Рівненського міського суду про зобов’язання відповідача ОСОБА_3 повернути спірну будівлю кафе товариству, яке вже не існує та зобов’язання щоб це ж саме товариство повернуло грошові кошти відповідачу ОСОБА_3, є таким, що не підлягає виконанню із моменту його винесення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’відсутнє право заявляти від свого імені вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі кафе, яке знаходиться в АДРЕСА_1, який був укладений 07 грудня 2007 року між ТзОВ „Маннгарт” і ОСОБА_3 та застосуванням наслідків визнання цього правочину недійсним, тому в задоволенні позову приватній фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’із цих підстав має бути відмовлено в повному обсязі.
З огляду на те, що у приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’були відсутні правові підстави для пред’явлення вимог, які є предметом розгляду даної справи, тому колегія суддів вважає недоречним та зайвим робити оцінку правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання вищевказаного договору купівлі –продажу недійсним та застосування наслідків визнання недійсним правочину, відповідно до положень ст.ст. 203,232,241 ЦК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду 15 жовтня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволені позову приватної фірми ’’Маннгарт І.К. Дівелопмент’’до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі кафе, зобов’язання повернути нежиле приміщення та стягнення моральної шкоди –відмовити.
Заходи забезпечення позову, які були вжиті по даній цивільній справі у вигляді заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії щодо відчуження, дарування, передачі нежитлового приміщення –будівлі кафе по АДРЕСА_1 –скасувати.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Григоренко М.П.
Судді Ковалевич С.П.
Оніпко О.В.