Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Міщук Л.А.,
ОСОБА_1, її представника та відповідачів
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду від 30 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 до ОСОБА_4 й Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду від 30 листопада 2010 року позов ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 до ОСОБА_4 й Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином, задоволено частково. З відповідача Акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»на користь позивачки ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 стягнено 3074 грн. відшкодування матеріальної та 2550 грн. відшкодування моральної шкоди. З відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 стягнено 20000 грн. відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати у справі покладено на відповідача ОСОБА_4
В поданих на це рішення апеляційних скаргах позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 посилалися на те, що місцевий суд безпідставно відмовив їм як батькам малолітньої ОСОБА_3, яка потерпіла від злочинних дій відповідача ОСОБА_4, й яка внаслідок отриманих тяжких травм стала накульгувати на ногу, у відшкодуванні кожному з них по 17450 грн. моральної шкоди.
Покликаючись на ці обставини, позивачі просили апеляційний суд рішення місцевого суду у зазначеній частині скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відшкодування кожному з них за рахунок відповідача ОСОБА_4 по 17450 грн. моральної шкоди.
Крім того, позивачка ОСОБА_1. в апеляційній скарзі, поданій в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, вважаючи розмір морального відшкодування в сумі 20000 грн. на користь своєї дочки, яка потерпіла від злочину, недостатнім, просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 20000 до 100000 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
З ч. 1 ст. 23 ЦК України слідує, що право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності моральної шкоди та причинного зв’язку між порушенням права особи і моральною шкодою.
Проте це загальне правило не є перешкодою для застосування судом пункту 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, згідно з яким моральна шкода може полягати в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою не тільки щодо неї самої, а й щодо членів сім’ї чи близьких родичів.
Вироком Здолбунівського районного суду від 30 вересня 2009 року відповідач ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі з дворічним іспитовим строком за те, що він 26 червня 2008 року близько 19 год. 20 хв., керуючи мотоциклом та рухаючись по вул. Шевченка в м. Здолбунів, порушив пункт 12.3. Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_3, що призвело до заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень у вигляді забою головного мозку важкого ступеня з наявністю перелому склепіння черепа та рани лобної ділянки голови справа, параорбітального крововиливу справа, відкритого перелому кісток нижньої третини правої гомілки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя.
Судом установлено, що малолітня потерпіла ОСОБА_3 є дочкою позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 й є членом їхньої сім’ї.
Тому за таких обставин з урахуванням зазначених вище вимог закону у місцевого суду, на переконання колегії суддів, не було правових і фактичних підстав робити висновок про те, що чинним законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди батькам чи іншим родичам потерпілої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, та що у зв’язку з цим позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої травмуванням їхньої малолітньої дочки, є безпідставними.
Через це рішення місцевого суду в частині, що стосується відмови ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, підлягає скасуванню з ухваленням у справі у цій частині апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення їх позову.
Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи зі встановлених дійсних обставин справи, обсягу страждань батьків малолітньої потерпілої, характеру вчиненого відповідачем злочину, який носить необережну форму вини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважає за можливе і необхідне розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1, визначити в сумі по 10000 грн. кожному.
Що стосується апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1, поданої нею в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, то вона задоволенню не підлягає, оскільки спір сторін у цій частині місцевим судом, на думку колегії суддів, вирішений правильно.
В решті рішення суду першої інстанції особами, які брали участь у справі, в апеляційному порядку не оскаржено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду від 30 листопада 2010 року в частині, що стосується відмови ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, скасувати.
Позов ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по 10000 (десять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди кожному.
В решті апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а також апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану нею в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: