Справа № 2-739/11  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И  

(заочне)  

21 січня 2011 року                   м. Сімферополь  

Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О., при секретарі Халілової Е.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ фірма «Консоль ЛТД» про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів,  

ВСТАНОВИВ:  

  14.12.2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом, в якому просить визнати договір, укладений нею з ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» 20.05.2008 року, удаваною угодою, визнати його та додаткову угоду до нього недійсними і допустити подвійну реституцію, стягнувши з відповідача на її користь 1194237,5 грн. внесених нею грошей.  

  Вимоги позивача мотивовані тим, що укладений договір має назву пайової участі в будівництві, за яким вона вносила двома частками грошові кошти (що складало її пай), а фірма мала збудувати багатоквартирний будинок, в якому її пай складатиме двокімнатну квартиру на 8-му поверсі. Проте на наявний час будівництво будинку тільки розпочате. Як вона вважає, насправді цей договір являється договором про інвестиційну діяльність, оскільки вона насправді один з багатьох, хто інвестували таким чином будівництво багатоквартирного будинку. За таких обставин на їх договір, а також на додаткову угоду до нього, має розповсюджуватися вимоги законів, що регулюють саме таку діяльність. Проте вимоги законів в даному випадку не були дотримані, фонд фінансування не був утворений, вона залишається незахищеною в своїх правах щодо контролю використання її грошових коштів. Внесені нею гроші у розмірі еквівалентним 120937 доларів США за квартиру по основному договору і 29233 доларів США за обробні роботи в цієї квартирі по додатковій угоді, просить повернути, визнавши зазначені договори недійсними.  

  Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, зазначаючи, що вимагаючи подвійної реституції, позивач має на увазі саме повернення її грошей, оскільки їй повертати відповідачу нема чого, через відсутність будівництва будинку.  

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, причини своєї неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (а.с. 26). Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у   разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.  

    Вислухавши представника позивача, якій не заперечував проти заочного розгляду справи, дослідивши матеріали справи та з’ясувавши обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково за наступних підстав.  

  Судом встановлено, що 20 травня 2008 року між ОСОБА_2 і ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» було укладено договір «пайової участі в будівництві» № 2020/405-12, за яким сторони договору без утворення юридичної особи на підставі об’єднання своїх пайових внесків зобов’язались діяти задля проектування, будівництва та вводу у експлуатацію житлового багатоквартирного будинку по об’єкту "Зірка" по вул. Островського у м. Сімферополі.  

  ОСОБА_2 відповідно до п. 3.1. цього договору зобов’язана була сплатити відповідачу в якості свого внеску грошову суму еквівалентну 120937 доларів США в гривнях по офіційному курсу НБУ на момент оплати. На виконання цієї умови договору 22.05.2008 року ОСОБА_2 було внесено на рахунки відповідача 43650 грн. і 548050 грн., що підтверджується відповідними квитанціями і було еквівалентно на час оплати, відповідно до офіційного курсу НБУ, 122000 доларів США.  

  В свою чергу фірма запланувала за договором виділ частки ОСОБА_2, тобто строк закінчення будівництва та ввід у експлуатацію житлового будинку, на другий квартал 2010 року.  

  20 травня 2008 року сторони також уклали додаткову угоду № 1 до зазначеного договору "пайової участі в будівництві" № 2020/405-12, за якою пайщик, тобто ОСОБА_2, задля виконання фірмою обробних робіт в "частині Пайщика" (тобто в квартирі, яку було заплановано їй виділити), повинна була  в якості свого внеску внести "додатковий пай" в сумі 29223 доларів США, в гривні по офіційному курсу НБУ на час оплати.  

На виконання цієї додаткової угоди по внесенню "додаткового паю" ОСОБА_2 03.10.2008 року сплатила відповідачу 98479,84 грн., що на момент оплати, відповідно до офіційного курсу НБУ, становило 20223 доларів США.    

В п. 9.16. основного договору від 20.05.2008 року сторони домовились, що цей договір не регулюється Законом України «Про інвестиційну діяльність», і що це є лише договір про сумісну діяльність. Проте суд вважає, що відносини, які виникли між сторонами з укладенням основної і додаткової угоди, є насамперед інвестиційною діяльність задля будівництва житлового будинку.  

  Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.  

  Оскільки судом беззаперечно встановлено, що насправді сторони вчинили договір про інвестиційну діяльність, то правовідносини і договори між сторонами повинні відповідати і регулюватися такими законами України як Закон «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ та Законом «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р. № 978-ІV.  

  Відповідно до ст. 1 Закону № 1560-ХІІ, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.  

  Ціллю договору, укладеного між сторонами була саме така мета, тобто будівництво багатоповерхового, багатоквартирного будинку, причому в розділі 9 основного Договору сторонами не виключена можливість отримання прибутку і механізм її реалізації, тим самим завуальована теза, що сторони не мають замету отримання прибутку.  

  Згідно зі ст. 4 Закону № 1560-ХІІ, забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.  

Об’єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об’єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об’єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.  

Судом встановлено, що зазначеного фонду фінансування будівництва утворено не було, чим порушувалося право інвестора на певний контроль та певну гарантію безпечності його внесків при виникненні негативних випадків.  

Крім цього закону, сторонами не додержано обов’язкових умов будівництва житла, визначених у Законі № 978-ІV, статтею 1 якого визначено, що цей Закон встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами.  

Сторонами не дотримані обов’язкові вимоги, що висуваються Законом № 978-ІV до цих правовідносин і що виникли між сторонами. Ці вимоги зазначені, зокрема, у ст. ст. 9, 10, 18 цього Закону і забезпечують контроль за дотриманням забудовником виконання умов і зобов’язань по угоді з ціллю своєчасного попереджання виникнення ризикованих ситуацій в процесі будівництва через дії забудовника.  

Таким чином, судом встановлено, що правочини, які сторони вчинили насправді, не відповідають вимогам законів, що їх регулюють та, відповідно до ст. 215 ЦК України, визнаються судом недійсним.  

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.  

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

За ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконанні робіт, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.  

На підставі наведеного, з урахуванням положень ч. 2 ст. 524, ст. 533 ЦК України, та відсутності отриманого ОСОБА_2 по спірним угодам від відповідача, - наслідками недійсності укладеного між сторонами основного і додаткового договорів, є повернення відповідачем позивачу внесених нею грошей у розмірі 142223 долара США (122000 + 20223), що в еквіваленті на день подачі позову становить 1131113,70 грн. Саме в різниці розрахованого еквівалента суд і визначає частковість задоволення позовних вимог.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати, сплачені при подачі позову у розмірі 1820 грн.  

На підставі наведеного, керуючись вищезазначеними нормами матеріального права, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 224,225 ЦПК України, суд      

ВИРІШИВ:  

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.  

Визнати договір № 2020/405-12 від 20 травня 2008 року, укладений між ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» і ОСОБА_2 удаваною угодою.  

Визнати недійсними договір № 2020/405-12 від 20 травня 2008 року і додаткову угоду № 1 к договору № 2020/405-12 від 20 травня 2008 року, укладених між ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» і ОСОБА_2, та застосувати наслідки їх недійсності.  

Стягнути з ТОВ фірма «Консоль ЛТД» на користь ОСОБА_2 1131113,70 грн. пайових внесків та 1820 грн. судових витрат.  

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.  

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Київського районного суду м. Сімферополя на протязі десяти днів з дня отримання його копії.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя: