Справа № 2-62\11

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня   2011 року Ленінський  районний суд у складі головуючого судді  Шофаренка Ю.Ф. при секретарі Красільніковій К.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_1 до Сільськогосподарського підприємства «Чумаки» про визнання  наказу про звільнення незаконним, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, моральної шкоди

в с т а н о в и в:

позов мотивований тим, що з 14 червня 2007 року позивач працював водієм Сільськогосподарського підприємства «Чумаки».

Звільнений наказом від  31.12.2009 року   на підставі п. 1 ст.36 КЗпП України.

Вважаючи, що  звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки він не подавав заяву про звільнення, а дізнався про це тільки в грудні 2010 року, просить визнати наказ про звільнення незаконним, у зв’язку з тим, що з жовтня 2009 року йому не виплачували заробітну плату  стягнути з відповідача на його користь  заробітну плату  за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, компенсацію за невикористану відпустку, з урахуванням індексу інфляції, в всього  16 146.54 грн..

Позивач також вважає, що відповідач йому повинен  виплатити вихідну допомогу  в розмірі 2766 грн, а також заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 4 000 грн.

В судовому засіданні  позивач підтримав заявлені вимоги суду пояснив, що   його було прийнято на роботу водієм  пансіонату «Колибель-Коктебеля», що належить відповідачу .

У вересні 2009 року йому було запропоновано написати заяву  про надання відпустки без збереження заробітної плати  на два тижні з  16 по 30 вересня.

Після закінчення відпустки вийшов на роботу, але йому її не представили, пояснивши, що відпустку продовжено, так він ходив на роботу протягом року, а в грудні 2010 року йому повідомили, що його звільнено  31.12.2009 року і   вручили трудову книжку.

На час звільнення з ним не був проведений розрахунок по заробітній платі, тому просить стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток, виходячи з мінімальної заробітної плати, за час затримки розрахунку при звільненні    до часу розгляду справи в суді,  а також вихідну допомогу і моральну шкоду.

Відповідач, сповіщений належним чином, в судове засідання не з’явився, про час слухання справи повідомлений  належним чином, тому суд, за згодою позивача розглянув справу у його відсутність.

 Заслухавши позивача, дослідивши надані докази суд вважає, що позов  підлягає частковому задоволенню.

Так, вимоги в частині визнання наказу  про звільнення незаконним  не можуть бути задоволені, оскільки позивачем пропущено  місячний строк  для звернення  з такими вимогами до суду, який встановлено  ст. 232 КЗпП України, підстав для поновлення строку суд не вбачає.

Щодо вимог про стягнення заробітної плати, та компенсації за затримку видачі трудової книжки та виплати  всіх належних сум при звільненні, то відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом установлено, що позивач з 14 червня  2007 року працював  на посаді водія  31.12.2009 року був звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. На час звільнення підприємство не провело з ним повного розрахунку, заборгованість із заробітної плати, виходячи з її мінімального розміру,  склала 2138 коп.

У п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній «заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до   розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

У зв’язку з тим, що суду не представлено доказів про середній заробіток позивача, суд погоджується з вимогами ОСОБА_1 про розрахунок заборгованості виходячи з  мінімального  розміру  заробітної плати.

Факт невиплати заборгованості по заробітній платі підтверджено перевіркою,проведеною  управлінням праці та соціального захисту населення.    

Таким чином,  за період з жовтня 2009 року по  грудень 2010 року  стягненню підлягає розмір заборгованості по заробітній платі та   компенсація за затримку розрахунку, з урахуванням   індексу інфляції, в розмірі 12 919.54 грн.

Вирішуючи спір щодо стягнення  компенсації за невикористану відпустки, вихідної допомоги та  моральної шкоди суд приходить до висновку, що ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки  суду не представлені докази про надання чи не надання відпусток за період роботи, та про розмір заробітної плати, з якої необхідно провести розрахунок вихідної допомоги, крім того   стягнення 12 919.54 грн. є достатньою сатисфакцією для позивача за період який він фактично не  працював.

Керуючись  ст.36 п.1, ст.ст.116, 117, 232, 233 КЗпП України, ст.ст.10, 60, 61, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського підприємства «Чумаки»на користь  ОСОБА_1 розмір заборгованості по заробітній, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні,  з урахуванням індексу інфляції, за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року в розмірі 12 919 грн.

У задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, моральної шкоди –відмовити за не доведеністю  позовних вимог.  

У задоволенні позову про визнання наказу  Сільськогосподарського підприємства «Чумаки» від 31.12.2009 року про звільнення  ОСОБА_1  на підставі п. 1 ст.36 КЗпП України  - відмовити у зв’язку з пропуском строку для звернення до суду.

Стягнути з Сільськогосподарського підприємства «Чумаки»на користь держави судовий збір в розмірі 129 .19 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в розмірі  120 грн.

З повним рішенням можна ознайомитись 25.01.2010 року.

Заочне рішення може бути переглянуте Ленінським районним судом АР Крим за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії

          Позивачем рішення може бути оскаржене в апеляційний суд АР Крим м. Феодосії  через Ленінський  районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя