РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецькморепродукти плюс”;

До:                Товариства з обмеженою відповідальністю „Маяк-Cевер”;

Третя особа: Об’єднання ветеринарної медицини в м. Києві

Про:                      стягнення 123 896,20 грн.

Суддя  Мандриченко О.В.

Представники

Від позивача:          Оробейко В.О., директор, наказ №1-к від 20.09.2000р.;

                              Савицька В.О., представник, довіреність б/н від 01.02.2007р.;

Від відповідача:           Шиманська Н.В., представник, довіреність б/н від 07.02.2007р.;

                               Красуля О.Г., представник, довіреність б/н від 16.10.2007р.;

Від третьої особи: Старик А.М., представник, довіреність №899 від 10.10.2007р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2007р. у справі №18/30 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецькморепродукти плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маяк-Cевер”, третя особа –Об’єднання ветеринарної медицини в м. Києві, про стягнення 123 896,20 грн. позов залишений без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, у зв’язку з тим, що представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджало вирішенню спору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2007р. ухвала Господарського суду міста Києва від 27.03.2007р. у справі №18/30 скасована, справа повернута до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2007р. справа призначена слуханням на 19.09.2007р.

Справа, в порядку статті 77 ГПК України, була відкладена слуханням з 19.09.2007р. до 11.10.2007р., про що господарським судом винесена відповідна ухвала від 19.09.2007р.

В засіданні суду 11.10.2007р., на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 16.10.2007р.

До прийняття рішення по суті 11.10.2007р. надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі суми позову та судових витрат, що належать відповідачеві.

У заяві позивач просить також заборонити відповідачеві відчужувати нерухоме майно, яке йому належить, в тому числі передавати його в іпотеку.

Подана заява мотивована тим, що відповідач має можливість ухилятися від погашення заборгованості, а відтак це може утруднити або зробити неможливим виконати рішення господарського суду у подальшому.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку (стаття 67 Господарського процесуального кодексу України).

Окрім того, слід зазначити, що в заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а тому воно є безпідставним та необґрунтованим.

В засіданні суду 16.10.2007р., на підставі статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 17.10.2007р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 86 040,00 грн. в якості повернення сплаченої за продукцію неналежної якості грошової суми, 17 208,00 грн. штрафу за поставку товару неналежної якості, 20 648,20 грн. як відшкодування завданих збитків; стягнути з відповідача 1 238,96 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що він передав відповідачу якісний товар, що псування товару спричинено порушенням умов його транспортування, яке здійснювалось самим позивачем. Крім того, відповідач вказує на те, що Акт про утилізацію продукції за видатковою накладною № РН-0000057 від 02.10.2006р. позивачем був складений лише 22.11.2006р., тобто в день закінчення терміну придатності товару, тоді як повинен був складатись в момент отримання товару від відповідача.

В письмових поясненнях третя особа зазначає, що лікарем ветеринарної медицини Миненко Л.Ф. 02.10.2006р. було виписано ветеринарне свідоцтво серії КІ-33 №59888 на продукцію, що належала відповідачу, а саме: кільку пряного посолу в пластикових відрах (1800 місць) загальною вагою 1800,00 кг, що направлялось позивачу.

Зазначене ветеринарне свідоцтво було видано на підставі ветеринарного свідоцтва Щ-30 №097808 від 25.09.2006р. та ветеринарного свідоцтва Щ-30 №097809 від 25.09.2006р. (експертні висновки Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини №5484/06 та №5485/06).

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,—

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Маяк-Cевер” (далі відповідач) 28.09.2006р. виставило Товариству з обмеженою відповідальністю „Донецькморепродукти плюс” (далі позивач) рахунок-фактуру №СФ-0000057 на оплату 87 840,00 грн. за 18 тон кільки пряного посолу.

Позивач, платіжним дорученням № 3 від 29.09.2006р. перерахував на рахунок відповідача 87 840,00 грн. в якості оплати за кільку пряного посолу згідно з виставленим рахунком.

За видатковою накладною №РН-0000057 від 02.10.2006р. відповідач передав позивачу 18 000 кг кільки пряного посолу загальною вартістю 86 040,00 грн. Факт отримання товару позивачем підтверджується підписом його представника на зазначеній накладній, а також довіреністю серії ЯМС №218916 від 02.10.2006р.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, між сторонами укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а відповідач –прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

На партію продукції, оплаченої позивачем, відповідачем було надано відповідні документи, а саме:

-          ветеринарне свідоцтво КІ-33 №598884 від 02.10.2006р.;

-          експертні висновки №5484/06, №5485/06 від 25.09.2006р.;

-          сертифікат відповідності №UA1.028.Х034245-06 терміном дії з 22.09.2006р. до 21.09.2008р.  

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” 6 лютого 2003 року N 486-IV із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 05.02.2004р. N 1461-IV, підтвердження відповідності і безпеки продуктів лову та харчової продукції з них встановленим вимогам є обов'язковим у разі їх реалізації або направлення на переробку.

Продукти лову реалізуються або використовуються для переробки тільки за наявності:

ветеринарного свідоцтва;

висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи у разі, якщо продукт лову реалізується або направляється на переробку вперше.

Харчова продукція реалізується тільки за наявності:

ветеринарного свідоцтва;

свідоцтва виробника про якість;

сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції);

маркування згідно з вимогами Закону України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” ветеринарне свідоцтво - виданий в установленому порядку документ, що підтверджує відповідність конкретної партії продуктів лову та харчової продукції з них вимогам ветеринарно-санітарної безпеки.

Партія харчової продукції - кількість продукції одного найменування, ґатунку, одного суб’єкта господарювання, виробленої в період не більше п’яти найближчих дат і оформленої свідоцтвом про якість.

Свідоцтво виробника про якість - документ встановленого зразка, який видається виробником у разі введення продукції в обіг і яким засвідчується відповідність продуктів лову та харчової продукції з них встановленим законодавством та нормативними документами вимогам.

З партією товару відповідач надав позивачу ветеринарне свідоцтво КІ-33 №598884 від 02.10.2006р., видане на партії продукції (кільки пряного посолу) 10 тон та 8 тон., розфасовані в відра пластмасові. Зазначене ветеринарне свідоцтво видане на підставі експертних висновків №5484/06, №5485/06 від 25.09.2006р.  

Згідно маркування виробника на відрах, в яких була упакована продукція, зазначено: кільки балтійські пряного посолу, масою нетто 10 кг, склад, харчова цінність, умови зберігання (від 00С до мінус 80С, строк зберігання до: 20.11.2006р., 22.11.2006р., 26.11.2006р.), виробник.

Також відповідач надав позивачу Сертифікат відповідності №UA1.028.Х034245-06 терміном дії з 22.09.2006р. до 21.09.2008р., який було видано на продукцію, що виробляється серійно з 24.09.2007р.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 673 Цивільного кодексу України якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

При прийманні продукції 03.10.2006р. позивачем за участю заступника директора, комерційного директора, завідуючого складом позивача та водія-експедитора було складено Акт, згідно з яким було встановлено, що продукція надійшла автомобільним транспортом по накладній №57 від 02.10.2006р. від Товариства з обмеженою відповідальністю „Маяк-Cевер” з температурою +12оС, без охолодження, що не відповідає нормам зберігання продукції за ДСТУ 15-11-98, консистенція продукції м’яка, при стисканні пальцями не зберігає структурну форму.

Відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991р. N 1545-ХІІ „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України. Це стосується також Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу РСР відповідно від 15.06.1965р. N П-6 і від 25.04.1966р. N П-7 (лист Вищого господарського суду України від 17.09.2003р. №01-6/270).

Таким чином, до відносин, що виникли між сторонами, повинна бути застосована Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Державного арбітражу Союзу РСР відповідно від 25.04.1966р. N П-7 (далі Інструкція).

Відповідно до п. 16 Інструкції при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або пакування вимогам стандартів, технічних умов, креслень, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркуванні та супровідних документах, що посвідчують якість продукції (п. 14 Інструкції), отримувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Отримувач зобов’язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості та змішуванню з іншою однорідною продукцією.

Отримувач також зобов’язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника виготовлювача (відправника), що знаходиться в іншій місцевості, якщо це передбачено в Основних та Особливих умовах поставки, інших обов’язкових правилах або договорі.

В повідомленні про виклик, надісланому виготовлювачу (відправнику), згідно п. 17 Інструкції, повинно бути вказано:

а) найменування продукції, дата і номер рахунку-фактури або номер транспортного документу, якщо на момент виклику рахунок не отриманий;

б) основні недоліки, виявлені в продукції;

в) час, на який призначено приймання продукції по якості або комплектності (в межах встановленого для приймання строку);

г) кількість продукції неналежної якості або некомплектної продукції.

Згідно з вимогами п. 18 Інструкції повідомлення про виклик представника виготовлювача (відправника) повинно бути надіслано (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 годин, а відносно продукції, що швидко псується, - негайно після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або пакування встановленим вимогам, якщо інші терміни не встановлені Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов’язковими для сторін правилами або договором.  

Як вбачається з матеріалів справи, телефонограма, яка була надіслана позивачем відповідачу 04.10.2006р. (тоді як продукція приймалася 03.10.2006р.) не відповідає вимогам п. 18 Інструкції, оскільки в ній не зазначено найменування продукції, дата і номер рахунку-фактури або номер транспортного документу, якщо на момент виклику рахунок не отриманий, та основні недоліки, виявлені в продукції.

Відповідно до п. 22 Інструкції, для участі в прийманні продукції повинні виділятися особи, компетентні (по роду роботи, по освіті, по досвіду трудової діяльності) в питаннях визначення якості і комплектності продукції, що підлягає прийманню.

Матеріально відповідальні і підлеглі їм особи, а також особи, які здійснюють облік, зберігання, приймання та відпуск матеріальних цінностей, в якості представників громадськості підприємств-отримувачів виділятися не повинні. Зокрема, не можуть виділятися в якості представників громадськості підприємств-отримувачів керівники підприємств та їх замісники (і в тих випадках, коли вони не є матеріально відповідальними особами), працівники відділу технічного контролю, бухгалтера, товарознавці, пов’язані з обліком, зберіганням, відпуском й прийманням матеріальних цінностей, працівники юридичної служби цих підприємств, претензіоністи.   

Як вбачається з Акту, наданого до матеріалів справи, до участі в прийманні продукції, всупереч вимогам Інструкції, не залучено представника відправника –відповідача, до участі в прийманні продукції з боку отримувача –позивача залучено матеріально-відповідальних осіб, а також замісника керівника підприємства.

Відповідно до п. 29 Інструкції, за результатами приймання продукції за якістю й  комплектністю за участю представників, вказаних в пунктах 19 и 20 Інструкції, складається акт про фактичну якість і комплектність отриманої продукції.

Акт повинен бути складений в день закінчення приймання продукції за якістю і комплектністю.

В цьому акті повинно бути вказано:

а) найменування отримувача продукції та його адреса;

б) номер і дата акта, місце приймання продукції, час початку й закінчення приймання продукції; у випадках, коли приймання продукції з участю представників, вказаних в пунктах 19 и 20 Інструкції, здійснено з порушенням встановлених строків приймання, в акті повинні бути вказані причини затримки приймання, час їх виникнення та усунення;

в) прізвища, ініціали осіб, які брали участь в прийманні продукції за якістю і в складанні акта, місце їх роботи, займані ними посади, дата і номер документа про повноваження представника на участь в перевірці продукції за якістю і комплектністю, а також вказівка на те, що ці особи ознайомлені з правилами приймання продукції за якістю;

г) найменування й адреса виготовлювача (відправника) і постачальника;

д) дата і номер телефонограми або телеграми про виклик представника виготовлювача (відправника) або відмітка про те, що виклик виготовлювача (відправника) Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов’язковими правилами або договором не передбачений;

е) номера и дати договору на поставку продукції, рахунку-фактури, транспортної накладної (коносамента) та документа, що посвідчує якість продукції;

є) дата прибуття продукції на станцію (пристань, порт) призначення, час видачі вантажу органом транспорту, час відкриття вагона, контейнера, автофургона або інших опломбованих транспортних засобів, час доставки продукції на склад отримувача;

ж) номер і дата комерційного акта (акта, виданого органом автомобільного транспорту), якщо такий акт було складено при отриманні продукції від органа транспорту;

з) умови зберігання продукції на складі отримувача до складання акта;

и) стан тари і упаковки в момент огляду продукції, зміст зовнішнього маркування тари та інші відомості, відповідно до яких можна зробити висновок про те, в чиїй упаковці пред’явлена продукція - виготовлювача або відправника, дата відкриття тари і упаковки. Недоліки маркування, тари і упаковки, а також кількість продукції, до якого відноситься кожний з встановлених недоліків;

і) при вибірковій перевірці продукції - порядок відбору продукції для вибіркової перевірки з вказівкою на підставу вибіркової перевірки (стандарт, технічні умови, Особливі умови поставки, інші обов’язкові правила і договір);

ї) за чиїми пломбами (відправника або органа транспорту) відвантажена і отримана продукція, справність пломб, відтиски на них; транспортне та відправницьке маркування міст (по документам і фактично), наявність або відсутність упаковочних ярликів, пломб на окремих місцях;

й) кількість (вага), повне найменування й перелік наданої для огляду і фактично перевіреної продукції з виділенням продукції забракованої, що підлягає виправленню у виготовлювача або на місці, в том числі шляхом заміни окремих деталей, а також продукції, сорт якої не відповідає сорту, вказаному в документі, що посвідчує її якість. Детальний опис виявлених недоліків і їх характер;

к) підстави, за якими продукція переводиться в більш низький сорт, з посиланням на стандарт, технічні умови, інші обов’язкові правила;

л) кількість некомплектної продукції і перелік частин, вузлів і деталей, яких не вистачає, їх вартість;

м) номера стандартів, технічні умови, креслення, зразки (еталони), за якими здійснювалась перевірка якості продукції;

н) номер бракувальника підприємства - виготовлювача продукції, якщо на продукції такий номер вказаний;

о) чи здійснений відбір зразків (проб) і куди вони направлені;

п) інші дані, які, на думку осіб, що приймають участь в прийманні, необхідно вказати в акті для підтвердження неналежної якості або некомплектності продукції;

р) висновок про характер виявлених дефектів в продукції і причина їх виникнення.

Акт, доданий до матеріалів справи, не відповідає зазначеним вимогам, оскільки він складений позивачем у довільній формі, в Акті відсутні всі передбачені Інструкцією складові.

Згідно з п. 30 Інструкції, Акт повинен бути підписаний всіма особами, що брали участь в перевірці якості і комплектності продукції. Особа, яка не згодна зі змістом акта, зобов’язана підписати його з застереженням про свою незгоду і викласти свою думку.

В акті перед підписом осіб, що брали участь в прийманні, повинно бути вказано, що ці особи попереджені про те, що вони несуть відповідальність за підписання акта, що містить відомості, які не відповідають дійсності.

Якщо між виготовлювачем (відправником) і отримувачем виникнуть суперечності щодо характеру виявлених дефектів і причин їх виникнення, то для визначення якості продукції отримувач зобов’язаний запросити експерта бюро товарних експертиз, представника відповідної інспекції по якості або іншої компетентної організації.

Крім того, відповідно до п. 31 Інструкції до акта, складеного в порядку, передбаченому п. 29 Інструкції, повинні бути додані:

а) документи виготовлювача (відправника), які посвідчують якість і комплектність продукції;

б) упаковочні ярлики з тарних місць, в яких встановлені неналежні якість і некомплектність продукції;

в) транспортний документ (накладна, коносамент);

г) документ, який посвідчує повноваження представника, що виділений для участі в прийманні;

ґ) акт, складений у відповідності з п. 16 Інструкції;

д) акт відбору зразків (проб) і висновок за результатами аналізу (випробування) відібраних зразків (проб);

е) інші документи, які можуть свідчити про причини порчі (погіршення) якості продукції або її некомплектності (комерційні акти, для вантажів, що швидко псуються, відомості  про кригопостачання, температурний режим, а також відомість подачі і прибирання вагонів, пам’ятка прийомоздавальника при вивантаженні вантажу засобами вантажоодержувачів в місцях загального користування та інше).

Зазначених документів до Акту, наданого до матеріалів справи, не додавалось.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оскільки позивачем не дотримано вимог Інструкції щодо порядку приймання продукції за якістю, а отже не надано суду належних доказів того, що відповідач передав йому продукцію неналежної якості, то суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 86 040,00 грн. вартості поставленої продукції необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 16 188,20 грн. реальних збитків та 4 460,00 грн. втраченої вигоди.   

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як зазначалось вище, позивачем не доведено що відповідач передав йому продукцію неналежної якості, тобто не доведено, що відповідачем порушено господарське зобов’язання, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків, завданих в результаті порушення господарського зобов’язання позивачем суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки між сторонами не укладено письмової угоди щодо забезпечення зобов’язання, як того вимагає закон, то позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 17 208,00 грн. задоволенню не підлягає.

Крім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача штраф, посилаючись на ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Зокрема, за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).

Посилання на зазначену норму є безпідставним, оскільки жодна з сторін договору не є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, порушення не пов’язане з виконанням державного контракту, виконання зобов’язання не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 5 385,76 грн. витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням продукції, з наступних підстав.

04.10.2006р. позивач прийняв зазначену партію товару на відповідальне зберігання, про що складений Акт, підписаний представниками позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання, згідно ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України, за яким зберігач зобов’язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду доказів того, що між сторонами укладався договір зберігання, акти здачі-прийняття послуг зберігання, надані до матеріалів справи, відповідачем не підписані, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 5 385,76 грн. витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Надані позивачем до матеріалів справи договори поставки з Приватним підприємством „Мірфос” та з Закритим акціонерним товариством „Маркомпрод”, а також їх заявки на поставку риби не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів наявної упущеної вигоди позивача в сумі саме 4 460,00 грн. Тому у суду відсутні правові підставі для задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 460,00 грн. упущеної вигоди.    

Не підлягає задоволенню позовна вимога позивача про стягнення з відповідача збитків, а саме витрат позивача у розмірі 504,00 грн. на оплату послуг експертизи Донецької Торгівельно-промислової палати по визначенню якості продукції на відповідність вимогам ДСТУ 15-11-98, а також його витрат у розмірі 298,44 грн. на оплату послуг Державного підприємства „Донецький регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації” по лабораторним випробуванням харчової продукції з риби, продовольчої сировини за показниками безпеки та якості, оскільки позивачем не доведено, що відповідач порушив його цивільне право.

До складу судових витрат, відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, входять, зокрема, державне мито, витрати на оплату послуг адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”. Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України „Про адвокатуру”, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Укладений позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю „Юридична Компанія „Фінансова Рада” договір про надання юридичних послуг №10/11/06-1 від 10.11.2006р. не є договором про надання адвокатських послуг, а тому у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 10 000,00 грн., сплачених позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю „Юридична Компанія „Фінансова Рада” за надання юридичних послуг.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Дата підписання 22.11.2007р.