ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 22/24-18/275 | 10.10.07 |
За позовом: АКБ „Росток Банк”;
До: ТОВ „Компанія „ІнтерПІТ Лтд” (відповідач 1);
АК „Росток” (відповідач 2);
Про: визнання договору вимоги від 19.12.2003 р. №3/у недійсним.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники
Від позивача: Лавринчук О.Ю., представник, довіреність б/н від 12.09.2006 р.;
Від відповідача 1: Цибульський А.К., представник, довіреність б/н від 17.07.2007 р.;
Від відповідача 2: Єдинак С.В., представник, довіреність №453-01 від 16.07.2007 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2006 р. у справі №22/24 позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним договір уступки вимоги від 19.12.2003 р. №3/у, укладений між ТОВ „Компанія „ІнтерПІТ Лтд" та Акціонерною компанією „Росток"; з відповідачів на користь позивача стягнуто по 42,50 грн. витрат по сплаті держмита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2006 р. рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2006 р. у справі №22/24 скасоване, у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2007 р. рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2006 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2006 р. у справі №22/42 скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2007 р. слухання справи призначене на 29.05.2007 р.
В порядку статті 77 ГПК України, справа була відкладена слуханням: з 29.05.2007 р. до 26.06.2007р., з 26.06.2007 р. до 18.07.2006 р., з 18.07.2007 р. до 20.09.2007 р., про що господарським судом винесені відповідні ухвали від 29.05.2007 р., від 26.06.2007 р. та від 18.07.2007 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2007 р. строк вирішення спору у даній справі був продовжений на невизначений термін.
На підставі статті 77 ГПК України у справі з 20.09.2007 р. до 10.10.2007 р. була оголошена перерва.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір уступки права вимоги №3/у від 19.12.2003 р., укладений між відповідачам; стягнути з відповідачів витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач 1 у наданому відзиві на позов та представник останнього у судових засіданнях позовні вимоги позивача заперечує, у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на те, що відповідно до статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Згідно з умовами договору уступки права вимоги №3/у від 19.12.2003 р. відповідач 1 передав відповідачеві 2 право вимоги до позивача за відповідну компенсацію з боку відповідача 2, що тягне за собою наслідки недійсності спірного договору виключно для відповідачів. Відповідач 1, підсумовуючи викладені у відзиві заперечення, наголошує на тому, що в результаті визнання спірного договору недійсним матеріально-правові наслідки можуть настати виключно для відповідачів, а тому права та охоронювані законом інтереси позивача ніяким чином не порушуються, що відповідно позбавляє позивача права звертатися до господарського суду з позовом.
Відповідач 2 у наданому відзиві на позов та представник останнього у судових засіданнях у задоволенні позову просить відмовити, зазначаючи про наступне:
—статтями 1 та 2 ГПК України встановлено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав. Позивач не є стороною оспорюваного договору №3/у та у позові не довів, які права останнього порушені укладенням договору №3/у, в чому полягає порушення його прав та інтересів;
—позивачем не доведено вимогам яких законодавчих чи інших нормативних актів суперечить договір №3/у уступки права вимоги.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,—
В С Т А Н О В И В:
19.12.2003 р. між ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»(правонаступником Українсько-германського спільного підприємства Компанії «ІнтерПіТ Лтд») та АКБ «Росток банк» було укладено договір уступки права вимоги № 1/у, згідно з яким ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд» (первісний кредитор) уступило АКБ «Росток банк» (новий кредитор) право вимоги до КДГМК «Криворіжсталь»(боржник) у сумі 33 159 093,50 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 18.06.2003р. у справі № 2/310.
Договір уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003 р. набрав чинності 14.12.2003р. - з дати підписання акту прийому-передачі.
Згідно з пунктами 1.3., 2.3. договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003 р. АКБ «Росток банк»зобов`язувався сплатити ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»за уступлене право вимоги суму в розмірі 23 525 000,00 грн. не пізніше семи календарних днів з моменту набрання чинності договором.
19.12.2003р. ТОВ Компанією «ІнтерПіТ Лтд» укладено ряд договорів уступки права вимоги, відповідно до яких останнє уступило третім особам набуте право вимоги до АКБ «Росток банк» згідно з договором уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р в загальній сумі 23 525 000,00 грн.
ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд» були укладені наступні договори уступки права вимоги до АКБ «Росток банк»:
1) договір уступки права вимоги № 5/1 від 19.12.2003р., згідно з яким ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»уступило ТОВ «Трансфер» право вимоги до АКБ «Росток банк» згідно з умовами договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р. виконання частково передбаченого договором грошового зобов`язання на суму 8 065 500,00 грн.;
2) договір уступки права вимоги № 4/1 від 19.12.2003р., згідно з яким ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»уступило ТОВ «Євротек»право вимоги до АКБ «Росток банк» згідно з умовами договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р. виконання частково передбаченого договором грошового зобов`язання на суму 2 010 000,00грн.;
3) договір № 3/у від 19.12.2003р., згідно з яким ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»уступило ЗАТ «Компанія „Росток»право вимоги до АКБ «Росток Банк»згідно з умовами договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003 р. виконання частково передбаченого договором грошового зобов`язання на суму 7 965 000,00 грн.;
4) договір № 2/у від 19.12.2003р., згідно з яким ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд» уступило ТОВ «ВКФ «Відрада»право вимоги до АКБ «Росток Банк» згідно з умовами договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р. виконання частково передбаченого договором грошового зобов`язання на суму 5 021 000,00 грн.;
Листом №24/12 від 24.12.2003р. ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»повідомило АКБ «Росток Банк» про те, що своє право вимоги до нього на загальну суму 23 525 000,00 грн., яке випливало з умов договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р., ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»уступила третім особам, в тому числі ЗАТ «Компанія „Росток» на суму 7 965 000,00 грн.
Листом від 30.12.2003р. ЗАТ «Компанія „Росток» направила АКБ «Росток Банк»вимогу про негайне перерахування коштів в сумі 7 965 000,00 грн. згідно з укладеного між ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд»та ЗАТ «Компанія „Росток» договору № 3/у від 19.12.2003 р.
АКБ «Росток Банк»здійснив погашення заборгованості перед ЗАТ «Компанія „Росток» та перерахував йому грошові кошти в сумі 7 965 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером банку №001 від 30.12.2003р. та не заперечується відповідачами.
Постановою Верховного Суду України від 14 вересня 2004 р. рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2003р. у справі № 2/310 та постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2004р., якою вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін, в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ВАТ «Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»суми збитків скасовано та провадження в справі в цій частині припинено.
У зв`язку з цим АКБ «Росток Банк» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору уступки права вимоги № 1/у, укладеного 19.12.2003р. з ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд».
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.02.2005р. у справі 14/397 позов АКБ «Росток Банк»задоволено: визнано недійсним договір уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р., укладений між АКБ «Росток Банк» та ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2005р. рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2005р. у справі 14/397 скасовано. Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2005р. постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 11.10.2005р. постанову Вищого господарського суду України від 10.08.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2005р. скасовано, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2005р. у справі 14/397 залишено без змін.
Вважаючи, що наведені вище обставини підтверджують недійсність переданої ТОВ Компанія «ІнтерПіТ Лтд» вимоги третім особам по договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р., позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів уступки вимоги від 19.12.2003р. № 5/у, № 4/у, № 3/у та 2/у.
Позов про визнання недійсним договору уступки права вимоги № 3/у є предметом розгляду у даній справі.
Постановами Верховного Суду України від 27 лютого 2007р. залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва в справах № 22/25 та 22/23, якими визнано недійсними відповідно договори уступки права вимоги №5/1 та 4/у від 19.12.2003р.
Договір уступки права вимоги № 2/у від 19.12.2003р., укладений між ТОВ Компанія «ІнтерПіТ лтд» та ТОВ «ВКФ «Відрада»був визнаний недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2006р. у справі № 22/26, яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2006р. Крім того, на підставі вищезазначеного рішення суду від 27.02.2006р. у справі № 22/26 АКБ «Росток Банк» звернулося з позовом до ТОВ «ВКФ «Відрада»про стягнення сплачених коштів. Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.04.2007р. у справі 40/93 позов АКБ «Росток Банк»задоволено.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наведеного нижче.
Згідно зі ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального
права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
У постанові Вищого господарського суду України від 03.04.2007р. зазначено, що судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, що є предметом даної справи, на яких вимогах ґрунтується оскаржуваний договір, судом першої інстанції також не було доведено, яким чином оскаржуваний договір уступки права вимоги порушує права та законні інтереси позивача, який не є стороною оскаржуваного договору. Судами також не було надано належної правової оцінки договору уступки права вимоги від 19.12.2003р. № 3/у.
Вищий господарський суд України у своїй постанові від 03.04.2007р. також зазначив, що оскільки позивачем не доведено порушення його прав спірною угодою, то права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій він не є. Тобто з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода вимогам закону.
Таким чином, з врахуванням вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України, випливає, що важливим питанням для вирішення даного спору по суті є питання про встановлення факту порушення прав позивача спірним договором уступки права вимоги та з`ясування правомірності обраного позивачем способу захисту своїх прав.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заяви підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів.
За змістом статті 1 ГПК України до господарського суду може звернутися особа, право якої порушено чи оспорюються.
Вищий арбітражний суд України в роз’ясненні від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням угод недійсними», роз`яснив, що у випадку, коли чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами в справах, пов`язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК України. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї прав та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
З навченого вище випливає, що позивачем у справах про визнання недійсними договорів може бути юридична особа, яка не є стороною договору, за умови доведення порушення спірним договором її прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто, юридична особа, права якої порушуються договором, в якому вона не є стороною, серед інших може обрати такий спосіб захисту своїх прав, як визнання договору недійсним.
Аналізуючи доводи та заперечення сторін щодо факту порушення прав позивача спірним договором уступки права вимоги суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача, виходячи з наступного.
За спірним договором ТОВ «Компанія «ІнтерПІТ Лтд»уступила ЗАТ «Компанія „Росток»право вимоги стягнення з позивача суми в розмірі 7 965 000,00 грн., що на вимогу відповідача 2 була сплачена йому позивачем.
ТОВ «Компанія «ІнтерПІТ Лтд» набула право вимоги до позивача згідно з умовами договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р., який був визнаний судом недійсним.
Тобто, ТОВ «Компанія «ІнтерПІТ Лтд» передала позивачу по договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р. недійсне право вимоги, для задоволення якого в позивача відсутні законні підстави.
В той же час, позивачем були здійснені розрахунки за придбане у ТОВ «Компанія «ІнтерПІТ Лтд»недійсне право вимоги по вищезазначеному договору № 1/у від 19.12.2003р. шляхом перерахування ціни договору в розмірі 7 965 000,00 грн. на користь відповідача-2, якому ТОВ «Компанія «ІнтерПІТ Лтд» уступила своє право вимоги до позивача згідно з договором уступки права вимоги № 3/у від 19.12.2003 р.
Отже, позивачем було сплачено суму в розмірі 7 965 000,00 грн. за недійсне право вимоги, в зв`язку з чим йому заподіяно збитки в розмірі сплаченої суми.
Таким чином, матеріалами справи та поясненнями позивача підтверджується, що порушення прав позивача вбачається в заподіянні йому збитків в розмірі 7 965 000,00 грн. внаслідок придбання недійсної вимоги у відповідача-1 та фактичного здійснення розрахунків з відповідачем-2.
За таких обставин позивач повинен обрати такий спосіб захисту свого права, який би забезпечував відшкодування йому заподіяних збитків належним відповідачем.
Згідно з пунктом 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Зважаючи на те, що правовідносини сторін по спірному договору виникли, а зобов`язання по спірному договору були виконанні сторонами до дати набрання чинності новим ЦК України, випливає висновок про необхідність застосування при вирішенні даного спору положень ЦК УРСР від 18.07.1963р.
Згідно зі статтею 198 ЦК УРСР первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.
У зобов`язанні, що випливає з умов договору відступлення права вимоги № 1/у від 19.12.2003р., позивач є новим кредитором, а відповідач-1 - первісним кредитором.
Таким чином, в силу положень ст. 198 ЦК УРСР відповідач 1 повинен нести відповідальність перед позивачем за недійсність переданої ним вимоги.
Аналізуючи матеріали справи суд приходить до висновку, що позивач в силу положень ст. 198 ЦК УРСР України має право звернутися до відповідача-1, який несе відповідальність перед ним за недійсність переданої вимоги, з позовом про стягнення заподіяних збитків в сумі сплаченої на корись відповідача-2 договірної вартості права вимоги по договору № 1/у від 19.12.2003р.
Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав в інший спосіб, який також відповідає вимогам закону, що підтверджується наступним.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Стаття 48 ЦК УРСР встановлює загальне правило про те, що угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною, але одночасно передбачає і особливі наслідки її недійсності, зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при не можливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Застосування будь-яких правових наслідків недійсності спірної угоди відповідно до вимог закону є неможливим.
Так, у суду відсутні законні підстави для застосування двохсторонньої реституції, оскільки умовою її застосування є повернення кожною зі сторін всього одержаного за угодою. В даному випадку повернення відповідачем-2 права вимоги відповідачу-2 до позивача не відповідає вимогам закону, оскільки таке право вимоги є недійсним внаслідок визнання недійсним договору уступки права вимоги № 1/у від 19.12.2003р. Інші правові наслідки недійсності договору такого виду не передбачені законом.
В той же час неможливість застосування правових наслідків визнання угоди недійсною не може бути підставою для обмеження особи для звернення до суду з метою захисту своїх порушених прав в обраний нею спосіб – шляхом подання позову про визнання угоди недійсною, оскільки на підставі рішення суду про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги позивач набуває права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача-2 безпідставно отриманих коштів по договору, що був визнаний недійсним.
Згідно з частиною 4 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З наведеного вище випливає, що особа, чиї права порушені має право вільно обирати будь-який із способів захисту порушених прав та визначати межі захисту.
Відповідно до статті 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є законність. Таким чином, рішення господарського суду повинно базуватися на нормах закону, втім відповідати основним принципам справедливості.
Отже, позивачем обрано спосіб захисту права, який прямо передбачений законом, спрямований на забезпечення відновлення його порушених прав та припинення правовідносин, які не відповідають вимогам закону.
Аналізуючи положення спірного договору на предмет відповідності вимогам закону, суд приходить до висновку про те, що договір уступки права вимоги № 3/у від 19.12.2003р. укладений з порушенням вимог статті 197 ЦК УРСР.
Так, відповідно до статті 197 ЦК УРСР уступка права вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов`язана з особою кредитора.
Враховуючи, що вимога, передана за оспорюваним договором ґрунтується на угоді, яку було визнано недійсною, і яка в зв`язку з цим не породжує юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з її недійсністю, суд дійшов правильного висновку про те, що уступка права вимоги відповідачем-1 іншій особі (відповідачу-2) суперечить закону, а тому спірний договір уступки права вимоги № 3/у від 19.12.2003р. є недійсним відповідно до вимог статті 48 ЦК УРСР.
Порушення прав позивача спірним договором полягає в тому, що вартість недійсної вимоги в розмірі 7 965 000,00 грн., була сплачена позивачем відповідачу-2 на вимогу відповідача-2, що виникла та ґрунтується на положеннях спірного договору.
Отже, збитки в розмір сплаченої відповідачу-2 вартості недійсної вимоги були заподіяні позивачу в рамках здійснення розрахунків з відповідачем-2 на підставі спірного договору.
Суд не приймає в якості доказу дійсності (відповідності вимогам закону) спірної угоди посилання відповідача-2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2006р. у справі № 2-2796. виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Зі змісту рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2006р. у справі № 2-2796 випливає, що предметом позовних вимог є визнання ряду договорів, в тому числі і спірного договору, дійсними.
Вищезазначеним рішенням суду встановлені факти, які не мають ніякого відношення для вирішення даного спору та не спростовують доводи позивача про невідповідність договору вимогам статті 197 ЦК УРСР.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав, у відповідності з вимогами закону доведено факт порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення спірної угоди, а також доведено невідповідність спірної угоди вимогам чинного законодавства.
За таких обставин вимоги позивача є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,—
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір уступки права вимоги № 3/у від 19.12.2003р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ІнтерПіТ Лд»(03680, м. Київ, вул. Радищева, 10/14, код ЄДРПОУ 22892743) та Закритим акціонерним товариством «Компанія Росток» (03680, м. Київ, бул. Лепсе, 4, код ЄДРПОУ 00227560).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ІнтерПіТ Лтд»(03680, м. Київ, вул. Радищева, 10/14, код ЄДРПОУ 22892743) на користь Акціонерного комерційного банку «Росток Банк»42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті держмита та 59 (п’ятдесят дев”ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Компанія Росток»(03680, м. Київ, бул. Лепсе, 4, код ЄДРПОУ 00227560) на користь Акціонерного комерційного банку «Росток Банк»42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті держмита та 59 (п’ятдесят дев”ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя | О.В. Мандриченко |