КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-4374/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Музиченко А.В.
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"19" січня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Земляної Г.В.,
Парінова А.Б.,
при секретарі
судового засідання: Проказіні О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року у справі за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання нечинним податкового-повідомлення рішення від 25.04.2007 року № 0001321701/3.
ВСТАНОВИВ:
Позивач (суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання нечинним податкового-повідомлення рішення від 25.04.2007 року № 0001321701/3.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач – Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з наступних підстав.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст.ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області була проведена планова виїзна перевірка, за результатом якої складено акт перевірки № 31/17-164/1980303238 від 02.10.2006 року і були виявлені наступні порушення:
1. Підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями) занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість:
- в III кварталі 2004 року в сумі 5726,6 гривень;
- в IV кварталі 2004 року в сумі 11635,4 гривні;
- в І кварталі 2005 року в сумі 7018,8 гривні;
- в II кварталі 2005 року в сумі 11635,4 гривні;
- в III кварталі 2005 року в сумі 14444,0 гривні;
- в IV кварталі 2005 року в сумі 13134,7 гривні;
- в січні 2006 року в сумі 1348,0 гривні;
- в лютому 2006 року в сумі 8509,5 гривні;
- в березні 2006 року в сумі 3481,9 гривні;
- в квітні 2006 року в сумі 7690,23 гривні;
- в травні 2006 року в сумі 3416,1 гривні;
- в червні 2006 року в сумі 3881,93 гривні.
2. Підпункту «б»пункту 19 статті 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889- IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(зі змінами та доповненнями), пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом ДНА України від 29.09.2003 року № 451, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 року за № 960/8281, суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_4 в податкових розрахунках форми № 1-ДФ за відповідний період виплачені суми доходів приватним підприємцям не відображені.
3. Підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889- IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(зі змінами та доповненнями), суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_4 податок з доходів фізичних осіб утриманий із заробітної плати працівників перерахувався своєчасно, але не в повній мірі.
Даний Акт позивачем було отримано 5 жовтня 2006 року, що підтверджується його підписом на останній сторінці вищезазначеного Акту.
За результатами перевірки, на підставі Акту № 31/17-164/1980303238 від 2 жовтня 2006 року Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області винесено податкове повідомлення –рішення від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0, сума податкового зобов’язання якого становить 93719,96 гривень.
Податкове повідомлення –рішення від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 було оскаржене позивачем до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області 20 жовтня 2006 року.
Рішенням Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 10 листопада 2006 року № 15708/7/25-010 про розгляд скарги вирішено продовжити термін розгляду скарги від 20 жовтня 2006 року до 20 грудня 2006 року.
Відповідно до Рішення про результати розгляду скарги від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23, Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області вирішила податкове повідомлення –рішення від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 93719,96 гривень зменшити в частині визначення суми податкового зобов’язання за основним платежем на суму 902,96 гривні та в частині застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 451,48 гривні. Зобов’язати працівників відділу оподаткування фізичних осіб Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відповідно до вимог пункту 6.5 статті 6 Закону України від 21.12.2000 року № 2181 -III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(зі змінами та доповненнями) надіслати суб’єкту підприємницької діяльності –фізичній особі ОСОБА_4 податкове повідомлення –рішення щодо зменшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість за результатами розгляду скарги суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 від 20 жовтня 2006 року.
На підставі рішення про розгляд скарги від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23 Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області винесено податкове повідомлення –рішення від 7 грудня 2006 року № 0001321701/1, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 92817,00 –за основним платежем, 46408,5 –за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням –рішенням, позивачем була подана скарга 13 грудня 2006 року на податкове повідомлення – рішення від 7 грудня 2006 року № 0001321701/1.
Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329, податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 9 жовтня 2006 року № 0001321701 /0 з урахуванням рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23 про результати розгляду скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.
5 лютого 2007 року Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області було винесено податкове повідомлення –рішення № 0001321701/2, яким визначено податкове зобов’язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на суму 139225,5 гривень.
Не погоджуючись з рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 5 лютого 2007 року, позивач 13 лютого 2007 року звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації України на рішення від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329 про результати розгляду скарги та податкове повідомлення –рішення від 5 лютого 2007 року № 0001321701/2, в якій просив скаргу задовольнити повністю, скасувати рішення від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329 про результати розгляду скарги, прийняте ДПА у Київській області та скасувати податкове повідомлення –рішення від 5 лютого 2007 року № 0001321701/2, винесеного Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області.
19 квітня 2007 року Державною податковою адміністрацією України винесено рішення № 1912/Б/25-0315 про результати розгляду повторної скарги, в якому вирішено залишити без змін податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 з урахуванням рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23, прийнятого за розглядом первинної скарги (від 7 грудня 2006 року № 0001321701/1 і від 5 лютого 2007 року № 0001321701/2) та рішення Державної податкової адміністрації у Київській області від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329, прийняте за розглядом повторної скарги суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4, а скаргу залишено без задоволення.
На підставі рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної скарги, відповідачем було винесено податкове повідомлення –рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3, згідно із яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 139225, 5 гривень, яке і є предметом даного адміністративного позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював перевезення вантажів за договорами –заявками резидентів України вантажними автомобілями, орендованими в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Альбі»(ідентифікаційний номер: 19480008) згідно договорів:
- договір оренди вантажного автомобіля з напівпричепом № 30 від 1 жовтня року строком до 31.12.2003 року, згідно умов якого в тимчасове володіння та користування взято автомобіль марки «DAF»1996 року випуску, шасі № НОМЕР_8, який належить орендодавцю –Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі»на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_5, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_2. Напівпричіп «РАСТОN»1994 року випуску, шасі НОМЕР_6, який належить орендодавцю –Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі»на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_7, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_3;
- договір оренди вантажного автомобіля з напівпричепом № 31/4 від 1 липня року строком на 20 місяців від 1 липня 2004 року до 28 лютого 2006 року, згідно умов якого в тимчасове володіння та користування взято автомобіль марки «DAF»1996 року випуску, шасі № НОМЕР_4, який належить орендодавцю –Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі»на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_5, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_2. Напівпричіп «РАСТОN»1994 року випуску, шасі НОМЕР_6, який належить орендодавцю –Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі»на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_7, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_3;
- договір оренди вантажного автомобіля № 31/5 від 12 вересня 2,005 року строком на 12 місяців від 12 вересня 2005 року до 11 вересня 2006 року, відповідно до умов якого в тимчасове володіння та користування взято автомобіль марки «DAF 95.380 ХF»1998 року випуску, шасі № НОМЕР_7, який належить орендодавцю –Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі»на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_8, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 8 вересня 2005 року, державний номерний знак НОМЕР_9.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на час здійснення СПД ОСОБА_4 операцій з поставки транспортних послуг автомобільним транспортом по перевезенню вантажу за межами державного кордону України автомобілі, якими здійснювались перевезення перебували в його законному користуванні (вищеперелічені договори оренди). Так, відповідно до статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт»автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб’єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Водії автомобілів на яких здійснювалось перевезення вантажів перебували з позивачем в трудових відносинах, що підтверджується копіями трудових книжок (наявні в матеріалах справи).
Всі договори перевезення двосторонні, укладені безпосередньо між клієнтом і позивачем як перевізником. СПД ОСОБА_4 не залучав до виконання власних зобов’язань по договорах перевезення TOB «Альбі»чи будь-яких інших осіб.
Договори оренди транспортних засобів укладені між TOB «Альбі»(орендодавець) та СПД ОСОБА_4 (орендар), на які у своїх запереченнях посилається відповідач, зазначаючи, що позивач виступав посередником, засвідчують лише факт відсутності у власності СПД ОСОБА_4 на праві власності транспортних засобів і створюють правову підставу для користування чужими транспортними засобами під час надання послуг з перевезення вантажів.
По кожному договору перевезення складено акти приймання-передачі, які так само як і товарно-транспортні накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і є первинними бухгалтерськими документи, які фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій. В кожному акті зазначаються підстави його складення, якими є договори перевезення. СПД ОСОБА_4 по всіх договорах перевезення та актах до них виступає перевізником.
Більш того, серед договорів перевезення, укладених СПД ОСОБА_4 як стороною перевізником, наявні договори перевезення в яких стороною клієнтом виступали експедитори, серед яких:
- договір №1358 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 26.01.2006 року, укладений між TOB «Арт Логістика»(експедитор) та СПД ОСОБА_4 (перевізник);
- договір № 54 на виконання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 20.06.2006 року, укладений між ПП «Автоцентр Алтранс»(експедитор) та СПД ОСОБА_4 (перевізник);
- договір №02/03/06 транспортного експедирування на організацію перевезення автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні від 02.03.2006 року, укладений між СПД ОСОБА_5 (експедитор) та СПД ОСОБА_4 (перевізник);
- договір №14/03 на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від 22.03.2006 року, укладений між СПД ОСОБА_6 експедитор) та СПД ОСОБА_4.(перевізник);
- договір транспортно-експедиційного обслуговування від 25.01.2006 року, укладений між TOB «Автосвіт»(експедитор) та СПД ОСОБА_4 (перевізник).
Окрім того, згідно із довідкою Акціонерного банку «Київська Русь»про рух коштів на банківському рахунку СПД ОСОБА_4 всі розрахунки за надані послуги проводились безпосередньо між клієнтами та СПД ОСОБА_4 як перевізником. Жодних інших коштів, окрім орендної плати за користування транспортними засобами по договорах оренди вантажних автомобілів на рахунок TOB «Альбі» з рахунку СПД ОСОБА_4 не перераховувалось. Також зі сторони TOB «Альбі»грошові кошти на рахунок СПД ОСОБА_4 не надходили.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів може погодитися із огляду на наступне.
Відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), до якої Україна приєдналася 01.08.2006 року, міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR), підтверджує факт приймання-передачі вантажу та наявність договірних відносин між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України»від 01.02.2006 року № 80 (зі змінами і доповненнями) СМR належить до документів, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення товарів. Тому при перевезенні товарів автомобільним транспортом наявність СМR є обов’язковою.
Конвенція передбачає, що СМR має силу договору перевезення та складається на кожну партію товару в трьох примірниках: один залишається у вантажовідправника, другий слідує з вантажем і передається вантажоодержувачу, третій призначений для перевізника. Оскільки всі товарно-транспортні накладні знаходяться саме в СПД ОСОБА_4, що підтверджено перевіркою, це є ще одним доказом того, що СПД ОСОБА_4 виступив по всіх договорах безпосереднім перевізником
Згідно з положенням Конвенції Правила № 363 –Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року № 363 (зі змінами і доповненнями) товарно-транспортна накладна –єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Що стосується застосування товарно-транспортної накладної та осіб, для яких її наявність є обов’язковою, то згідно із пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Відповідно до пунктів 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 розділу 11 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий –передається водієм вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Тобто, наявність товарно-транспортної накладної у посередника, який не є перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем не передбачена.
Таким чином, факт виконання послуг за вказаними договорами перевезення підтверджується договорами перевезення, виставленими рахунками, актами виконаних робіт, податковими накладними та товарно-транспортними накладними (СМR), які свідчать про факт перетину перевізником кордону України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що позивач не займався транспортно-експедиційною діяльністю, а самостійно надавав послуги з перевезення вантажів і підтверджують, що дії позивача з оподаткування операцій по перевезенню повністю відповідають наведеним у законі вимогам, а саме: за ставкою 20% оподатковувалась винагорода за послуги з перевезення у міжміському сполученні, за нульовою ставкою оподатковувались операції з перевезення за межами території України.
З приводу посилань відповідача на міжнародні транспортні накладні, де міститься назва TOB «Альбі», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, конвенція стосується перевезення вантажів, що здійснюється без їхнього проміжного перевантаження в дорожніх транспортних засобах, составах транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з Договірних сторін до митниці місця призначення іншої Договірної сторони або тієї ж Договірної сторони за умов, що деяка частина операцій МДП між її початком і кінцем проводиться автомобільним транспортом.
Статтею 3 Конвенції передбачені умови, за яких застосуються положення Конвенції. Виключно нормами Конвенції встановлюються вимоги, дотримання яких є обов’язковим при здійсненні допуску конкретного транспортного засобу до міжнародних вантажних перевезень на умовах МДП.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожна з Договірних Сторін може, встановивши для цього відомі гарантії та на відомих умовах, надавати деяким об’єднанням право видавати безпосередньо або при посередництві об’єднань, що є їхніми кореспондентами, книжки МДП і надавати гарантії.
Об’єднання може бути визнано в даній країні тільки за умови, що надана їм гарантія покриває також відповідальність, прийняту ним на себе в цій країні у зв’язку з операціями, що провадяться із застосуванням книжок МДП, виданих іноземними об’єднаннями, що входять до міжнародної організації, до складу якої входить і дане об’єднання.
В Україні таким об’єднанням виступає Асоціація міжнародних автомобільних перевізників.
У зв’язку з тим, що позивач не був членом Асоціації міжнародних автомобільних перевізників, він не міг отримати книжки МДП, які є обов’язковою умовою надання послуг з міжнародного перевезення вантажів.
Однак, позивач мав відповідні ліцензії на здійснення міжнародних автомобільних перевезень, а отже мав право надавати транспортні послуги як на території України так і за її межами.
Тому, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що вказані обставини не можуть позбавити права суб’єкта підприємницької діяльності, який має відповідні ліцензії на перевезення, на здійснення таких перевезень лише з підстави відсутності членства членом Асоціації міжнародних автомобільних перевізників.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянуто справу, правильно встановлено обставини, яким дано правильну правову оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та визнання нечинним податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.
Ухвала складена в повному обсязі 24.01.2011 р
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Г.В. Земляна
А.Б. Парінов