КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-198/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" січня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Земляної Г.В.,
Парінова А.Б.,
при секретарі
судового засідання: Проказіні О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Вінниця на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська тютюнова компанія»до Державної податкової інспекції у м. Вінниця про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Подільська тютюнова компанія») звернувся до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниця про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року позовні вимоги задоволені повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач на вказану постанову подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню із постановленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська тютюнова компанія»відмовити повністю.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що головними державними податковими ревізорами-інспекторами ДПА у Вінницькій області Климчук Л.В., Вітковським А.П., Клімовою Л.Р. та Жосан Л.В. на підставі відповідних направлень проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Подільська тютюнова компанія»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 01.04.2009 року, за результатами якої складено акт №61/23/30684960 від 26.06.2009 р. (а.с.7-37).
Виявлені під час перевірки та зафіксовані у вказаному акті порушення полягали в тому, що позивачем не дотримано вимоги п. 3.1 ст. 3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено сплату податку на прибуток за період з 01.07.2007 р. по 01.04.2009 р. на загальну суму 68 825 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №0000712320/0 від 10.07.2009 р. (а.с.38), яким визначено суму податкового зобов’язання ТОВ «Подільська тютюнова компанія»з податку на прибуток в сумі 103 238 грн., у тому числі: за основним платежем 68 825 грн., за штрафними санкціями 34 413 грн. за порушення п. 3.1 ст. 3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Позивач, не погоджуючись з даним рішенням оскаржив його до ДПІ у м. Вінниці (а.с.42-46), яка, своїм рішенням залишила зазначену скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення –без змін (а.с.47-50). За результатами розгляду скарги ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0000712320/1 від 10.09.2009 р. (а.с.39).
Позивач скориставшись своїм правом на оскарження рішення податкового органу в адміністративному порядку звернувся також з відповідною скаргою до ДПА у Вінницькій області (а.с.52-57), яка, однак, своїм рішенням залишила зазначену скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення –без змін (а.с.58-62) та винесла податкове повідомлення-рішення №0000712320/2 від 16.11.2009 р. (а.с.40).
Позивач також з метою оскарження звертався до ДПА України (а.с.63-68), яка також своїм рішенням залишила відповідну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення –без змін (а.с.69-71). За результатами розгляду скарги ДПА України винесено податкове повідомлення-рішення №0000712320/3 від 22.01.2010 р. (а.с.41).
Судом першої інстанції також встановлено, що між ТОВ «Подільська тютюнова компанія»та ВАТ «Кредитпромбанк»укладено наступні договори про надання банківської гарантії, а саме:
1) №ГП/2110/ПТ01 від 21.10.2005 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь ЗАТ «Філіп Моріс Україна»в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.72,73);
2) №22/05/07/-ГП від 27.12.2007 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь «В.А.Т.-Прилуки»в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.76,77);
3) №22/06/07-ГП від 27.12.2007 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна»в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.74,75);
4) №22/07/07-ГП від 21.12.2007 р., згідно з яким позивач зобов’язувався сплатити банку комісійну винагороду за надану гарантію платежів на користь підприємства з іноземними інвестиціями «Імперіал Тобако Юкрейн» в розмірі 2,5 % річних від фактичної суми гарантії (а.с.78,79).
На виконання вищевказаних договорів ТОВ «Подільська тютюнова компанія»сплачено ВАТ «Кредитпромбанк»комісійні за надання банківської гарантії у загальній сумі 275 296 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, зо відповідно до ст. 560 Цивільного Кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Статтею 567 ЦК України визначено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Також, статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»передбачено, що банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
У відповідності до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»надання банківських гарантій розглядається як кредитна операція, а тому сплата комісійної винагороди за надану банківську гарантію має розглядатись як сплата процентів за борговими зобов’язаннями.
Дослідивши наявні у справі докази та встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав право на віднесення сум комісійних, що призначені банку за надання банківської гарантії до валових витрат, оскільки ці комісійні є компенсацією за отриману послугу банку у вигляді наданої гарантії.
Проте з такою правовою позицією суду першої колегія суддів інстанції погодитись не може із огляду на наступне.
Судом першої інстанції безпідставно поширено положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відповідно до якої –кредит, це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення вимоги боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання сплати процентів та інших зборів з такої суми. Також суд першої інстанції безпідставно керувався положеннями статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціального закону, згідно яких надання банківських гарантій розглядається як кредитна операція, а тому сплата комісійної винагороди за надану банківську гарантію має розглядатись як сплата процентів за борговими зобов’язаннями.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування»ставки, механізм справляння податків і зборів обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Таким чином, спеціальним законом, для визначення поняття кредит має визначатися згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не в Законі України «Про банки та банківську діяльність».
Так, відповідно до підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», кредит –кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або резидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, податковий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під ціні папери, що засвідчують відносини позики.
Фінансовий кредит –кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з повідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком раїни (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів раїни (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги пункт 5.1, підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де зазначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або матеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, слуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з платою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Також, колегія суддів звертає увагу, що банківська гарантія –засіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром гарантії сплатити йому кошти за принципала, у разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або у їх частині, та у разі пред’явлення бенефіціаром відповідної вимоги. Отже, банківська гарантія є засобом забезпечення зобов’язань принципала перед бенефіціаром, а не однією з форм здійснення розрахунків між ними. Банківська гарантія – це засіб забезпечення зобов’язань та порука за клієнта, а не послуга банку.
Зважаючи на вищезазначене, випливає, що сума комісійної винагороди, яка була сплачена поручителю за надану банківську гарантію, не включається до валових витрат платника, оскільки вказані витрати не мають відношення до компенсації вартості придбаних товарів (робіт, послуг), придбаних для їх дальшого використання в господарській діяльності.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниця задовольнити.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року скасувати та постановити по справі нову, якою у задоволенні позовних вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська тютюнова компанія»відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Г.В. Земляна
А.Б. Парінов