ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"07" вересня 2006 р. | Справа № 9/322-05-8840А |
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Таценко Н. Б.
Сидоренко М. В.
Склад судової колегії змінювався розпорядженнями голови Одеського апеляційного господарського суду №73 від 17.07.2006 р. та №102 від 06.09.2006 р.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Павловський В. А. –по довіреності
від відповідача - 1: не з’явився, повідомлений належним чином про час і місце судового засідання
від відповідача - 2: не з’явився, повідомлений належним чином про час і місце судового засідання
від відповідача - 3: Письменний О. В. –по довіреності
від третьої особи: не з’явився, повідомлений належним чином про час і місце судового засідання
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України
на постанову господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р.
по справі № 9/322-05-8840А
за позовом Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України
до 1. Ізмаїльської районної державної адміністрації
2. Кислицької сільської ради Ізмаїльського району Одеської області
3. Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Ізмаїльський районний відділ земельних ресурсів
про визнання недійсним рішення Кислицької сільської ради, визнання недійсним розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації та визнання недійсними договорів оренди
У жовтні 2005 року Військова частина 1474 Державної прикордонної служби України звернулась до господарського суду Одеської області з позовом, вимагаючи визнати недійсними розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації від 25 вересня 2003 року №691/А, договір оренди земельної ділянки від 29.10.2003 р. №08-121, рішення Кислицької сільської ради від 25.10.2001р. №320, договір оренди земельної ділянки від 01.02.2002 р. №08-58. Водночас позивач просив залучити до участі у справі Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.10.2005 р. до участі у справі в якості іншого відповідача залучене Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство.
Ухвалою суду від 12.12.2005р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача залучений Ізмаїльський районний відділ земельних ресурсів.
09.03.2006 р. господарським судом Одеської області винесено ухвалу про розгляд справи за правилами та в порядку адміністративного судочинства з одночасним присвоєнням справі №9/322-05-8840А
Постановою господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р. (суддя Бакланова Н. В.) у задоволенні позову в/ч1474 відмовлено повністю.
Постанова суду вмотивована наступним:
- наданий позивачем в підтвердження правомірності свого користування земельною ділянкою Державний акт, виданий Відділенню морської інженерної служби 1993 виконавчим комітетом Ізмаїльської районної ради народних депутатів, датований 1991 роком, номер бланку Б №033059, не відповідає за формою вимогам ані Постанови ВР УРСР „Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок” №889-ХІІвід 27.03.1991р., ані Постанови ВРУ №2201-ХІІ від 13.03.1992 р. „Про форми державних актів на право власності і право постійного користування землею”;
- ст. 23 Земельного кодексу України 1990 року ( в редакції 13.03.1992 р.) та ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлюють нерозривний зв’язок між виникненням права власності і права постійного користування та обов’язковим одержанням документа, що посвідчує право власності на землю чи право постійного користування земельною ділянкою, і його реєстрацією; згідно ст.126 ЗК України право власності і право постійного користування посвідчуються державним актами;
- інформація щодо реєстрації вищенаведеного акту в Книзі записів державних актів на право користування землею відсутня;
- позивачем не надано рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, що підтверджує його право користування земельною ділянкою (ст.116 ЗК України);
- до одержання акта про право користування земельною ділянкою та його реєстрації у порядку встановленому законодавством відсутні підстави вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, її звільнення, тощо;
- позивачем не надано належних доказів того, що він є власником майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.
З цих мотивів суд дійшов висновку про відсутність порушень діючого законодавства при прийнятті оскаржуваних розпорядження та рішення і укладенні на їх підставі договорів оренди.
Військова частина 1474 Державної прикордонної служби України, не погодившись з зазначеною постановою, звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вимагаючи скасування постанови господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р. та прийняття нової постанови про визнання протиправними та скасування розпорядження державної районної адміністрації від 25.09.2003 р. №691/А, договору оренди земельної ділянки від 29.10.2003 р. №08-121, рішення Кислицької сільської ради від 25.10.2001 р. №320.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, а саме:
- судом в постанові не наведено правового обґрунтування, з огляду на яке ним не взяті до уваги надані позивачем докази, чим порушено ст. 86 КАС України;
- у липні 1946 р. складено акт про відвід в натурі земельної ділянки в с.Кислиці на площі 34,25 га для першої черги спецбудівництва Дунайської флотилії та затверджено акт по відводу земельної ділянки для спецбудівництва першої черги Краснопрапорної Дунайської флотилії, 04.12.1991 р. розроблено план меж користування №12-170-35, на підставі розробленої документації виконавчий комітет Ізмаїльської районної ради затвердив Державний акт на право безстрокового та безоплатного користування ВІМС 83, 2 га землі (у т. ч. військового містечка №1 на земельній ділянці площею 31,1 га), отже у Відділення морської інженерної служби 1993 (в/ч 90727) виникло право користування даною земельною ділянкою;
- спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони, згідно зі ст. 20 ЗК України сільські ради та місцеві державні адміністрації не мають повноважень змінювати цільове призначення земельної ділянки, на якій розташоване військове містечко №1, у інші категорії та відносити їх до земель запасу;
- відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок громадянам (юридичним особам) та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
- на підтвердження того, що будівлі, які знаходяться на земельній ділянці військового містечка №1, відносяться до майна Державної прикордонної служби України позивач послався на розпорядження КМУ від 13.12.2001 р. №573-р та надав до суду індивідуальні картки обліку споруд на кожну будівлю, тоді як ані Ізмаїльська райдержадміністрація, ані Кислицька сільська рада не надали доказів щодо права власності на дані будівлі;
- в порушення вимог ч. 1 ст. 107 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України 09.03.2006 р. суд виніс ухвалу про розгляд справи за правилами КАС України, тобто фактично до проголошення постанови справа розглядалась за правилами ГПК України;
- викладення в постанові доводів та доказів лише однієї сторони порушує вимоги ст. 10 КАС України щодо рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство у запереченнях на апеляційну скаргу зазначає наступне:
- позивачем не надані належним чином оформлені правоустановчі документи щодо набуття ним права користування земельною ділянкою та набуття права власності на будівлі та споруди, що знаходяться на ній, відтак, не може йти мова про порушення його прав та законних інтересів;
- згідно ч. 1 ст.182 ЦК України, ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” речові права на нерухоме майно підлягають обов’язковій державній реєстрації;
- наданий позивачем Державний акт не містить дати його видачі і номеру реєстрації в Книзі записів державних актів на право користування землею, тому він не має законної сили;
- сумнівною є обґрунтованість та законність видачі у 1991 р. Державного акту, на який посилається позивач у підтвердження свого права, оскільки технічна документація та держакти на право користування землею ВМІС-1993 для їх підпису та реєстрації було направлено до Ізмаїльської районної ради народних депутатів тільки в 1992 році;
- Військовою частиною 1474 суду не надані відомості щодо її відношення до Відділення морської інженерної служби 1993, котрій видано згадуваний Акт, в зв’язку з чим неможливо зробити висновок про її правонаступництво відносно ВМІС 1993;
- докази знаходження на балансі Військової частини 1474 будівель і споруд не є належними доказами права власності на них, оскільки знаходження майна на балансі не є безспірною ознакою права власності;
- згідно довідки Ізмаїльського райвідділу земельних ресурсів від 06.12.2005 р. жодного акту на право власності або право постійного користування на земельну ділянку під об’єктом „Військове містечко №1” надано не було ані військовій частині 9799, ані військовій частині 1474, ані будь-кому іншому, а відповідно до п. 2 ст. 19 ЗК України земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам, перебувають у запасі;
- після введення в дію ЗК України 2001 р. Ізмаїльська райдержадміністрація зобов’язала Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство переукласти договір оренди, укладений між ним та Кислицькою сільрадою, з цього приводу Ізмаїльською РДА було прийнято відповідне розпорядження №691/А від 25.09.2003р., на підставі якого були підготовлені необхідні документи та укладено договір оренди земельної ділянки №08-121 від 29.10.2003 р., зазначене розпорядження та договір є законними і не підлягають скасуванню;
- немотивованим є посилання скаржника на неповне з’ясування судом обставин справи, оскільки безліч наданих ним до суду документів, не можуть бути визнані як основоположні в частині визнання права власності, володіння або користування спірною земельною ділянкою;
- посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права при переході до ведення процесу за правилами КАС України є безпідставним, оскільки загальні принципи щодо верховенства права, законності, рівності усіх учасників перед законом і судом, змагальності сторін, гласності і відкритості процесу, тощо є однаковими в КАС України та ГПК України.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Ізмаїльська районна державна адміністрація зазначає наступне:
- в Державному акті, на який посилається позивач відсутній номер реєстрації в Книзі записів державних актів на право користування землею, який є обов’язковим для того, щоб цей акт мав законну силу;відсутня дата і місце складання;
- у вказаному акті зазначено, що він виданий Відділенню морської інженерної служби 1993, але відомості про те, яке відношення до зазначеної особи має Військова частина 1474 суду не надані;
- відповідно до ст. 27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою припиняється з ліквідацією підприємства, установи, організації, що і відбулось;
- Кислицька сільська рада рішенням №40 від 03.04.1997 р. затвердила акти інвентаризації земель запасу Кислицької сільської ради від 20.03.1997 р. і віднесла спірну ділянку до земель запасу; фактично з 1997 р. ці землі не використовувались і ніким не оспорювались, що зумовило їх надання в оренду Ізмаїльському районному козацькому товариству; після введення в дію ЗК України 2001 р. Ізмаїльська райдержадміністрація зобов’язала Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство переукласти договір оренди, укладений між ним та Кислицькою сільрадою.
На запит Одеського апеляційного господарського суду №484 від 21.07.2006р. листом Ізмаїльського районного відділу земельних ресурсів повідомлено, що: на території Ізмаїльського району Державні акти на право постійного користування землею військова частина 90727 (ВМІС 1993) не отримувала, Одеська обласна рада такого рішення не приймала; після ліквідації вищезгаданої військової частини відповідно до п. 5 ст. 27 ЗК України 1990 р. земельна ділянка була вилучена Кислицькою сільською радою до земель запасу на підставі рішення №40 від 03.04.1997 р., про що внесені зміни до земельно-кадастрової документації району; військова частина 1474 до 01.01.2002р. не зверталась з клопотанням про надання земельної ділянки в постійне користування, тому земельна ділянка їй не передавалась; Ізмаїльська райдержадміністрація прийняла розпорядження про надання земельної ділянки в оренду ПІРКТ на підставі п. 3 перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001р., оскільки раніше було прийнято рішення Кислицької сільської ради про надання земельної ділянки в оренду вищезгаданому Товариству.
Ізмаїльський районний відділ земельних ресурсів вважає, що підстави для скасування розпорядження Ізмаїльської райдержадміністрації №691/А-2003 від 25.09.2003 р. та скасування договору оренди земельної ділянки відсутні.
Кислицька сільська рада не скористалась своїм правом прийняти участь в засіданнях суду апеляційної інстанції; відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного провадження наступне.
01.02.2002 р. між Кислицькою сільською радою Ізмаїльського району Одеської області (надалі –Рада) та Придунайським Ізмаїльським районним козацьким товариством (надалі - Товариство) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 100 га, що належить до земель запасу, строком на 49 років, на підставі рішення Ради від 25.10.2001 р. №320. Договір був нотаріально посвідчений 01.02.2002 р. за реєстр. № 3-412, зареєстрований в Книзі державної реєстрації договорів оренди землі (запис №08-58 від 11.02.2002 р. (а.с. 5-7).
Рішенням Ради №320 від 25.10.2001 р. (а.с. 139) постановлено виділити земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 100 га у тимчасове користування Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства на 49 років для виконання статутних завдань Товариства.
У зв’язку з введенням в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. відповідно до п. 12 Перехідних положень цього Кодексу Ізмаїльська районна державна адміністрація (надалі –РДА) видала розпорядження від 25.09.2003 р. №691/А-2003 „Про надання Придунайському Ізмаїльському районному козацькому товариству земельної ділянки площею 29,412 га земель сільськогосподарського призначення та водного фонду, що віднесені до земель запасу (за межами населеного пункту) на території Кислицької сільської ради”, яким передало в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди на 47 років вказану земельну ділянку Товариству і вирішила підписати договір оренди з останнім (а.с. 9).
На підставі розпорядження №691/А-2003 від 25.09.2003 р. між РДА та Товариством 27.10.2003 р. був укладений договір оренди земельної ділянки площею 29,412 га з визначенням мети використання землі –для господарського використання Товариством терміном - на 49 років (а.с. 10-12). Договір оренди був нотаріально засвідчений 27.10.2003 р., реєстр. № 18-60, зареєстрований в Ізмаїльському районному відділі земельних ресурсів за реєстр. №08-121 29.10.2003р.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що рішенням №40 від 03.04.1997 р. Кислицької сільської ради затверджені акти інвентаризації земель запасу від 20.03.1997 р. площею 688,4 га, котрим землі, на яких знаходилось військове містечко №1 (з об’єктами, що належать за ствердженням позивача в/ч 1474) віднесені до земель запасу (рішення з актами інвентаризації, експлікацією земель надані з відзивом Ізмаїльської райдержадміністрації суду апеляційної інстанції на його вимогу і залучені до матеріалів справи відповідно до приписів ч. 2 ст. 195 КАС України)).
Рішення Кислицької сільради №40 від 03.04.1997р. є чинним, не оскаржувалось і в судовому порядку недійсним не визнавалось.
Військова частина 1474 Державної прикордонної служби України вимагає визнання в судовому порядку недійсними вказаних рішення, розпорядження та договорів оренди, укладених на їх підставі, посилаючись на наявність порушення своїх прав як особи, що здійснює оперативне управління майном військового містечка №1, незаконну передачу майна і земельної ділянки з державної власності в оренду Товариству, приналежність спірної земельної ділянки (29,412 га) до земель оборони, та положення ст. ст. 48, 57 ЗУ „Про власність”, ст. ст. 391, 393 ЦК України.
Місцевим господарським судом надана належна правова оцінка Державному акту Б№033059, датованому 1991 роком (без точної дати), виданому Відділенню морської інженерної служби 1993 в тому, що за останнім закріплюється в безстрокове і безплатне користування 83, 2 га землі для державних потреб згідно з планом землекористування, і цілком обґрунтовано зазначено, що цей акт не відповідає за формою вимогам як Постанови Верховної Ради УРСР №889-ХІІ від 27.03.1991р., чинної на рік оформлення цього акту, так і Постанови Верховної Ради України №2201-ХІІ від 13.03.1992 р., якою були затверджені форми державних актів, зокрема, на право постійного користування землею, і визнана такою, що втратила чинність, попередня постанова Верховної Ради УРСР від 27.03.1991 р.
Доводам позивача і наданим ним доказам в підтвердження його правової позиції приділена належна увага в оскаржуваній постанові, що відповідає приписам процесуального закону, які містяться у ст. ст. 10, 86 КАС України.
Судова колегія вважає, що підставним є висновок суду відносно відсутності доказів наявності у позивача статусу законного землекористувача спірною земельною ділянкою: адже, окрім невідповідності Державного акту вимогам законодавства, матеріалами справи підтверджено, що державний акт на землю військових містечок №1, №4 у с. Кислиця не видавався (відповідь начальника райвідділу земельних ресурсів –а.с. 68); з даних державного земельного кадастру Ізмаїльського району, книг реєстрації Державних актів на право власності, право постійного користування земельними ділянками по Кислицькій сільраді таких землевласників або землекористувачів як в/ч 1474, в/ч 9799 не рахується (а.с. 69)(в/ч 9799 у грудні 2000 р. передала майно в/ч 1474 за актом приймання-передачі –а.с. 98).
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтями 125, 126 цього Кодексу встановлюється, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Аналогічні за змістом положення містив і Земельний кодекс України 1990 р. (ст. ст. 17, 19, 22, 23).
Суд першої інстанції, навівши ці норми матеріального права, правильно застосував їх до спірних правовідносин і зробив обґрунтований висновок про відсутність доказів правомірного користування в/ч 1474 спірною земельною ділянкою і неможливість прийняття судом наданих позивачем доказів здійснення землевпорядними організаціями дій з оформлення технічної документації в якості допустимих доказів, що підтверджують його право постійного користування землею.
Ствердження позивача відносно переходу прав на спірну земельну ділянку разом з будівлями і спорудами (майном), що на ній розташовані, в порядку послідовного правонаступництва від ВМІС 1993 до КЕЧ-2 (рішення Кислицької сільської ради від 20.09.1998р. №105, акт інвентаризації земель МО України на території Кислицької сільради від 04.04.1998 р., зведена відомість від 06.05.1998р. (а.с. 87-91), від КЕЧ-2 –військовій частині 9799 (акт приймання-передачі від 30.05.2000р. –а.с. 92), від в/ч 9799 –в/ч 1474 (ліквідаційний акт від „__” грудня 2000 р., акт приймання-передачі від грудня 2000р. (а.с. 98) правомірно не прийняті до уваги місцевим господарським судом, оскільки в порушення ст. 71 КАС України в/ч 1474 не надала суду належних доказів свого правонаступництва відносно ВМІС 1993 або будь-якої з перелічених військових частин. Більш того, згідно довідки №17/03 з ЄДРПОУ в/ч 1474 як юридична особа зареєстрована 01.08.2003 р. (а.с. 34), в той час, як в/ч 9799 Прикордонних військ України було ліквідовано з 15.12.2000р. (ліквідаційний акт –а.с. 94).
У будь-якому випадку, згідно п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗК України 1990 р. у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації право користування земельною ділянкою припиняється, а право постійного користування землею у іншої особи виникає за умов, визначених ст. ст. 22, 23 ЗК України від 18.12.1990 р. (ст. ст. 125, 126 ЗК України від 25.10.2001 р.)
Знаходження нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, на балансі позивача, не є свідченням приналежності йому права власності на це майно, відтак, з врахуванням відсутності у в/ч 1474 правовстановлюючих документів на це майно суд першої інстанції правомірно не погодився з правовою позицією позивача і відхилив його доводи в цій частині.
Теза позивача про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (переведення з земель оборони в землі запасу) не підтверджується матеріалами справи і є припущенням: адже відповідне рішення обласної ради з питання надання землі для потреб оборони, яке було б прийняте у відповідності з ч. 4 ст. 19 ЗК України від 18.12.1990р., суду не представлено, жодне військове формування Державний акт на право постійного користування землею (або право власності) встановленої форми не отримувало.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 ЗК України 1990 р. до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території віднесена передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Згідно п. 12 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 р. до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. За нормами ЗУ „Про місцеві державні адміністрації” у даному випадку таким органом є районні державні адміністрації.
Отже, Кислицька сільська рада Ізмаїльського району Одеської області і Ізмаїльська районна державна адміністрація при прийнятті оскаржуваних рішення та розпорядження діяли на підставі , у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 3 розділу Х „Перехідні положення” ЗК України 2001 р. у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.
Отже після введення в дію ЗК України 2001 р., з 01.01.2002 р. надання земельних ділянок в оренду здійснюють органи, зазначені у п. 12 Перехідних положень, зокрема, за межами населених пунктів –відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України (від 25.10.2001р.) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частина 3 ст. 152 ЗК України встановлює способи захисту прав на земельні ділянки, вказуючи, зокрема, на можливість визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Військова частина 1474 не є власником спірної земельної ділянки або землекористувачем, тому вимоги усунути порушення неіснуючих у позивача прав на спірну ділянку не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції дійшов наведеного висновку з урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності, на підставі повного та об’єктивного дослідження наданих сторонами доказів та спираючись на положення законодавства України і правомірно відмовив у задоволенні позову Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України зважаючи на приписи ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність порушення прав позивача оскаржуваними актами.
Приймаючи до уваги імперативні приписи ч. 2 ст. 11 КАС України, цілком обґрунтованою є і відмова у позові в/ч 1474 про визнання недійсними укладених на підставі оскаржених актів договорів оренди: адже позивач не вказує на інші, ніж незаконність оскаржених ним актів органу місцевого самоврядування та органу виконавчої влади, підстави вимог про визнання угод недійсними, а суд першої інстанції не повинен був виходити за межі позовних вимог.
Ствердження скаржника про розгляд справи в порядку господарського судочинства до проголошення постанови, яку постановлено згідно ухвали суду першої інстанції за правилами КАС України, суперечить змісту протоколу судового засідання 09.03.2006 р. (а.с.202), з якого вбачається, що суд ухвалив розглядати справу в порядку адміністративного судочинства з наступним дотриманням усіх процесуальних дій, передбачених ст. ст. 122-154 КАС України і ухваленням постанови відповідно зі ст. ст. 160, 167 КАС України.
Судова колегія зауважує, що будь-яке порушення норм процесуального права відповідно до ст. 202 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення тільки у разі, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Між тим, скаржник не наводить жодних доводів стосовно впливу начебто допущених судом порушень п. 6 розділу 7 КАС України на правильність вирішення справи або будь-якого питання, що постало при її розгляді.
Згідно імперативних приписів ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Наведена процесуальна норма дозволяє суду апеляційної інстанції обмежити правовий аналіз законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р. спростуванням доводів апеляційної скарги, які з наведених вище мотивів судовою колегією відхилені, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови по справі № 9/322-05-8840А від 09.03.2006 р. –без змін.
Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 167 ч. 4, 185, 195, 196, 198, 200, 205 ч.1 п. 1,
206, п.п. 6, 7 розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення”
Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, постанову господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р. –без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України з моменту проголошення.
Право, порядок та строк касаційного оскарження визначаються згідно зі ст. ст. 13, 211, 212 КАС України.
Ухвала у повному обсязі складена 13.09.2006 р.
Головуючий суддя: Мишкіна М. А.
Судді: Таценко Н. Б.
Сидоренко М. В.