РІШЕННЯ

іменем України

Справа № 2-871/2010

    10 грудня 2010 року Славутицький міський суд Київської області у складі судді Орла А.С., при секретарі Носенко І.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Осіпової С.В., Миргородової Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Славутичі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства «Фонд комунального майна», третя особа – ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

УСТАНОВИВ:

    У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просила поновити її на роботі в комунальному підприємстві «Фонд комунального майна» на посаді спеціаліста з документації, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2010 року по день винесення судом рішення, стягнути на відшкодування моральної шкоди 10000 гривень. Зазначала, що відповідач незаконно звільнив її з роботи у період тимчасової непрацездатності за наявності переважного права на залишення на роботі і цим заподіяв моральної шкоди.

    Відповідач подав письмові заперечення проти позову з посиланням на звільнення з додержанням законодавства про працю за відсутності підтвердження тимчасової непрацездатності позивач на день звільнення.

    У судовому засіданні позивачка просила позов задовольнити, пославшись на зазначені у позовній заяві обставини.

    Представники відповідача просили позовні вимоги залишити без задоволення як необгрунтовані.

    Третя особа у судове засідання не з’явилась, подавши клопотання про розгляд справи за її відсутності.

    Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    Встановлено з матеріалів справи, що згідно наказу комунального підприємства «Фонд комунального майна» (далі КП «ФКМ») № 1 від 04.02.2003 р. ОСОБА_5, яка пізніше змінила прізвище ОСОБА_5, а потім на ОСОБА_1, була прийнята на роботу на посаду спеціаліста з договірної діяльності та тендерної документації з 4 лютого 2003 року.

    Наказом підприємства  № 10  від 07.05.2003 р. вона була переведена на посаду спеціаліста з документації з 1 червня 2003 року.

    Згідно наказу КП «ФКМ» від 19.10.2010 р. № 54-К ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 19 жовтня 2010 року у зв’язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

    Як вбачається з наданих суду листка непрацездатності серії АБТ № 151953, виданого 28 жовтня 2010 року лікувальним закладом ДП «СМСЧ-5» м. Славутича та виписного епікризу з карти стаціонарного хворого № 3230, копії яких долучені до справи, ОСОБА_1 з 18 жовтня 2010 року по 28 жовтня 2010 року перебувала на стаціонарному лікуванні.

    Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За правилом частини другої цієї статті звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Частиною третьою цієї статті встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

    Оскільки позивачка була звільнена з роботи 19 жовтня 2010 року у період її тимчасової непрацездатності, що підтверджено належними доказами, то звільнення не може вважатися законним.

    Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За правилом частини другої цієї статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

    Розмір середнього заробітку позивача згідно наданої суду довідки становить 1150 гривень, середньоденного заробітку – 55 грн. 65 коп..

    Тривалість вимушеного прогулу з дня звільнення, – 19 жовтня 2010 року, по день вирішення судом справи, – 10 грудня 2010 року, становить один місяць і 20 днів.

    Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивачки, ставитиме 2 263 гривні, виходячи з наступного розрахунку: 1150 + (20х55,65) = 2263 грн., де: 1150 – середньомісячний заробіток позивачки на час звільнення за один повний місяць вимушеного прогулу; 20 – кількість днів за неповний місяць вимушеного прогулу; 55,65 – середньоденний заробіток позивачки на час звільнення.

    В іншій частині позовні вимоги є необгрунтованими і не доведеними.

Так, згідно ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Однак посилання позивачки на наявність переважного права перед ОСОБА_4 на залишення на роботі внаслідок вищої кваліфікації доказами не підтверджені.

За правилом ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Наявності причинного зв’язку між захворюванням та звільненням з роботи з порушенням чинного законодавства позивачка не довела, переконливих доказів цього суду не надала.

Заперечення відповідача в тій частині, що на час звільнення йому не було відомо про тимчасову непрацездатність позивачки, оскільки вона не повідомила про неї, коли одержувала трудову книжку, не можуть бути підставою для відмови у позові, виходячи з наступного.

Обов’язки застрахованої особи, викладені у ч. 2 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням», є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Згідно цієї норми застраховані особи зобов’язані: 1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону; 2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (зміни стану непрацездатності, складу сім’ї, звільнення з роботи, виїзд за межі держави тощо) протягом десяти днів з моменту їх виникнення; 3) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності; 4) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 цього Закону підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

З долученої до справи копії листка непрацездатності видно, що він виданий 28 жовтня 2010 року, тому не міг бути наданий підприємству – страхувальнику застрахованою особою, - позивачем у справі,  у день звільнення, проведеного 19 жовтня 2010 року.

На момент одержання трудової книжки звільнення позивачки було проведено і тому повідомлення позивачкою відомостей про її тимчасову непрацездатність, не підтверджену листком непрацездатності,  не мало юридичного значення. Крім того, такий обов’язок на працівника ч. 2 ст. 29 зазначеного Закону не покладений.

Після одержання у процесі розгляду справи документально підтверджених відомостей про тимчасову непрацездатність позивачки в день її  звільнення, відповідач мав можливість змінити дату звільнення позивачки до винесення судового рішення, однак цього не зробив.

За правилом ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача підлягають судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, від сплати яких позивачка звільнена на підставі п. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» та ст. 81 ЦПК України.

    Керуючись ст. 209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

    Позов задовольнити частково.

    Поновити ОСОБА_1 на роботі в комунальному підприємстві «Фонд комунального майна» на посаді спеціаліста з документації.

    Стягнути з комунального підприємства «Фонд комунального майна» на користь ОСОБА_1 1168 гривень 65 копійок на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

    У задоволенні іншої частини позову відмовити.

    Стягнути з відповідача 51 гривню судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

    Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський  суд. Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя