Справа № 22ц-1243/2011р. Головуючий в 1 інстанції: Луганський В.І.
Категорія_________ Доповідач: Коротенко Є.В.
У Х В А Л А
Іменем України
25 січня 2011 року
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого – судді Коротенка Є.В.
суддів - Гаврилюка В.К., Околот Г.М.
при секретарі – Баюрчак Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Вищий навчальний заклад „Університет сучасних знань” на рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 10.12.2010 року за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Вищий навчальний заклад „Університет сучасних знань” про визнання дій неправомірними, визнання наказу про відрахування недійсним, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної шкоди,
встановила:
Позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обгрунтуванні якого зазначила, що 23 серпня 2002 року між нею та відповідачем був укладений контракт на навчання в університеті, згідно умов якого вона зобов'язалась оплачувати навчання за спеціальністю «правознавство» за заочною формою навчання та освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», а університет зобов'язався забезпечити її підготовку за умови виконання відповідних обов'язків. Вона виконала умови контракту в повному обсязі. Разом з тим, відповідач, в порушення визначених контрактом зобов'язань, видав наказ № 45/3-н від 24.11.2003 року про відрахування її з числа студентів Університету у зв’язку з неоплатою навчання та, відповідно, не видав їй диплом бакалавра. Просила суд (з урахуванням доповнених позовних вимог) визнати наказ № 45/3-н від 24.11.2003 року недійсним; визнати неправомірною відмову відповідача у видачі їй диплому державного зразка за спеціальністю «правознавство» кваліфікацією «юрист» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»; зобов'язати відповідача видати їй вищезазначений диплом; на відшкодування матеріальної шкоди стягнути з відповідача 30000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м.Луганська від 10.12.2010 року зазначений позов ОСОБА_1 був задоволений частково. Суд визнав недійсним наказ № 45/3-н від 24.11.2003 року товариства з обмеженою відповідальністю Вищий навчальний заклад „Університет сучасних знань” в частині відрахування ОСОБА_1 з числа студентів. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 суд відмовив.
Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся з апеляційною скаргою на нього, вважає його в цій частині незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог щодо визнання наказу про відрахування недійсним та відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
При апеляційному розгляді справи судова колегія приймає до уваги положення ч.1 ст.303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Так, відповідно до Розділу 3 Контракту від 23.08.2002 року на навчання ОСОБА_1 в Луганській філії Університету сучасних знань вартість навчання складає 1200 грн. за семестр. Плата за навчання може вноситись Студентом готівкою або безготівково. Згідно із п.2.2 Контракту Університет має право відрахувати Студента за академічну заборгованість та несплату за навчання. Термін дії Контракту встановлюється з 01 листопада 2002 року до повного виконання Сторонами умов цього Контракту(а.с.9).
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 у повній відповідності до вказаних умов Контракту своечасно та у повному обсязі готівкою вносила плату за своє навчання, що у повній мірі підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера (а.с.17-18), будь-яких претензій з цього приводу ТОВ ВНЗ „Університет сучасних знань” особисто ОСОБА_1 не заявляло, повідомлень щодо зміни порядку або строків внесення плати за навчання їй не направляло.
Але, недивлячись на це, ТОВ ВНЗ „Університет сучасних знань” 14 листопада 2003 року видало наказ № 45/3-н щодо відрахування з 14.11.2003 року ОСОБА_1 з числа студентів Університету (а.с.89). При цьому підставою такого відрахування у наказі зазначено відповідне подання. Але судова колегія зауважує, що подання, про яке йдеться у зазначеному наказі, і яке стало підставою відрахування з 14.11.2003 року ОСОБА_1 з числа студентів Університету було виготовлено лише 30 листопада 2003 року (а.с.88), тобто вже після видання вказаного наказу.
Відповідно до ст.161 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), що діяв на час існування спірних правовідносин, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
При цьому стаття 162 ЦК України (в редакції 1963 року) встановлювала, що одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
При таких обставинах суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним наказу № 45/3-н від 24.11.2003 року ТОВ ВНЗ „Університет сучасних знань” в частині відрахування ОСОБА_1 з числа студентів.
Посилання апелянта на сплив позовної давності не є обгрунтованим, оскільки, відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Такої заяви від сторін до винесення судового рішення не робилось. Крім того, згідно із ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.304, п.1 ст.307, 308, 314-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Вищий навчальний заклад „Університет сучасних знань” на рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 10.12.2010 року за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Вищий навчальний заклад „Університет сучасних знань” про визнання дій неправомірними, визнання наказу про відрахування недійсним, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної шкоди відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 10.12.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: