Справа 2-179/2010 р.
2-413/2009 р.
2-3181/2008 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.12.2010 р. Московський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Оксененко В.А., з участю секретаря-Дмитрієвої Е.О., Городецької Е.Л., адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ сумісно набутого майна подружжя;
за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно,-
установив:
ОСОБА_4 23.04.2008 р. звернувся до суду з позовом до колишній дружини і просив визнати за ним право власності на частину спільно набутого майна подружжя. В ході судового розгляду позивач вточнив свої позовні вимоги, вказавши в обґрунтування наступне.
Він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5; під час шлюбу 26.09.2002 р. ними була придбана квартира АДРЕСА_1. Він зареєструвався у цієї квартири; після чого, ним з дружиною за спільні кошти у квартири зроблено реконструйовання з жилого до нежилого приміщення і влаштована перукарня. В листопаді 2003 р. рішенням Харківської міської ради на квартиру було видане нове свідоцтво про право власності на ім'я відповідачки. У серпні 2006 року шлюб було розірвано, проте домовитися про добровільний поділ майна вони не змогли. Вважає, що йому належить на Ѕ ч. нежилого приміщення 1 поверху №3-1-:3-7 в літ.”А-16”, загальною площею 50,9 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 в порядку спільно набутого майна подружжя, що і просив визнати судом.
ОСОБА_5 проти позову заперечувала, пред ’ явила зустрічний позов і просила суд визнати за нею право власності на спірні приміщення в цілому, посилаючись на те, що вона була придбана хоча і за час шлюбу, але за гроші, які вона позичила у своєї матері ОСОБА_6 Як приватний підприємець вона вирішила купити квартиру на першому поверсі будинку з метою подальшого переведення його в нежиле приміщення- в салон перукарських послуг. Оскільки, коштів для цього в неї і позивача не вистачало, вона звернулася до своєї матері ОСОБА_6 з проханням позичити їй гроші. Остання дала її в борг 70 000 доларів США, і вона зобов ’ язалася повернути їх до 1.01.2006 р. Оскільки, гроші вона не повернула, рішенням суду від 17.08.2006 р. зазначена сума стягнена з неї на користь ОСОБА_6 Тому, квартира №АДРЕСА_1 куплена тільки нею і належить її, не є спільно набутим майном подружжя; згідно із сімейним та цивільним законодавством є майном приватного підприємця.
ОСОБА_4 проти зустрічного позову заперечував і пояснив, що йому не було відомо про договір позики між дружиною та її матір ’ ю; до участі у справі про стягнення грошей він не був залучений, і таких грошей ОСОБА_6 не давала і не мала: теща пенсіонерка й свої гроші витрачала на себе. Квартира купувалася для подальшого життя в ній, і лише потім вони із дружиною вирішили переобладнати її в перукарню; крім того, на час покупки в цінах 2002 р. спірна квартира не коштувала 70000 доларів, бо таких цін на той час не існувало. Розписка відповідачкою про позику грошей була виготовлена нею вже після розірвання шлюбу, з метою заволодіння спільним майном.
Заслухавши сторони, свідка, дослідивши надані письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1987 р. по 1994 р., та з 26 листопада 1999 р. по 15.08.2006 р.
26.09.2002 р. була куплена двокімнатна квартира №АДРЕСА_1, що підтверджується договором купли-продажу. Квартира зареєстрована на ім ’ я ОСОБА_5
В період до листопаду 2003 р. квартира була реконструйована в нежилі приміщення 1-го поверху під №3-1-:3-7 в літ.”А-16”, загальною площею 50,9 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1. Рішенням Харківської міської ради № 53 від 15.01.2003р. на квартиру видано нове свідоцтво про право власності на ім ’ я ОСОБА_5
Згідно із ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку.
Згідно із ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об ’ єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що спірне майно було придбане подружжям під час шлюбу і це було звичайне жиле приміщення, призначене для проживання.
Позивач зареєструвався у квартири, уклав з „Укртелекомом” договор про надання телефонних послуг, що підтверджується довідками ЖЄКу і „Укртелеком”.
За приписом ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов ’ язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, будь-яких доказів того, що подружжям квартиру було куплено саме для ведення бізнесу, тобто для надання перукарських послуг; що квартира була придбана тільки ОСОБА_5 за гроші в сумі 70 000 доларів США, позичені нею у матері - не надано.
Як вбачається з договору купли-продажу спірної квартира, вона була куплена за 15 000 гр.; рішення Московського суду м. Харкова від 17.08.2006 р., на яке посилається ОСОБА_5, факт придбання цієї квартири за гроші, позичені у ОСОБА_6, не встановлює.
В порядку, встановленому законом, позивач від придбаного майна на користь дружини не відмовлявся; окремої угоди щодо належності цього нерухомого майна, порядку користування ним- подружжям не укладалось; позивач звернувся до суду за захистом порушеного права в межах позовної давності.
Тому, посилання ОСОБА_5 на те, що спірні приміщення є її майном, є майном її як приватного підприємця і не підлягають поділу - безпідставні.
З урахуванням викладеного, суд має правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4; в позові ОСОБА_5 суд відмовляє.
Суд приймає до уваги, що присудження грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, тощо, допускається лише за його згодою, а межах даної справи це питання не вирішувалось; тому, сторони у майбутньому не позбавлені права вирішити це питання в порядку самосійного цивільного провадження.
Керуючись ст.212-215 ЦПК України, ст.ст.60, 69, 70 Сімейного кодексу України, суд-
ВИРІШИВ:
Визнати право власності за ОСОБА_4 на Ѕ частини нежилого приміщення 1 поверху №3-1-:3-7 в літ.”А-16”, загальною площею 50,9 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спільно набутого майна подружжя.
В позові ОСОБА_5 про визнання права власності- відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Харківської області через районний суд протягом 10 днів.
СУДДЯ: В.А. ОКСЕНЕНКО.