Справа № 22-ц-4038/2010р.                         Головуючий 1 інст. – Манич В.П.

Категорія: житлове                                                     Доповідач – Борова С.А.

                                          Р І Ш Е Н Н Я

                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

        головуючого – судді:     Кругової С.С.

        суддів:                     Борової С.А., Коростійової В.І.,

        при секретарі                     ВарюшичевоїА.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дергачівського  районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Первомайського професійного ліцею в інтересах підопічної неповнолітньої ОСОБА_5, виконавчого комітету Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, Дергачівського районного відділу ГУ МВС України в Харківській області ( сектор ВГІРФО Солоницівського ВМ) про визнання  недійсним рішення виконкому, розірвання договору найму жилого приміщення, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні будинком і спонукання до реєстрації,-

                            ВСТАНОВИЛА:

        У січні  2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до  ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Виконавчого комітету  Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа Дергачівський районний відділ міліції  ГУ МВС України в Харківській області та просив визнати недійсним і скасувати рішення № 55 від 13.03. 2001 р. виконкому Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, розірвати договір найму приміщень у будинку АДРЕСА_1, з ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 , виселити ОСОБА_2. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1, зобов’язати виконавчий комітет Пересічанської селищної ради та Дергачівський районний відділ міліції не чинити перешкод у здійсненні права власності на будинок і зареєструвати його у цьому будинку.

   В подальшому позивач неодноразово змінював та уточнював позовну заяву.  

   У лютому  2009 року просив суд залучити до участі у справі законного представника неповнолітньої  ОСОБА_5 - Первомайський професійний ліцей, де вона знаходиться. Та в уточненій позовній заяві  від 27.03. 2009 р. (а.с.  112) вказав у якості відповідача вказану установу.

 У листопаді 2009 року позивач знов  уточнює  позовну заяву, та заявляє позов до  ОСОБА_5, оскільки на цей час вона вже була повнолітньою та п. 3 позовної заяви замість виселення відповідачів, просить скасувати їх реєстрацію  у будинку.

    В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1вказує на те, що згідно з рішенням суду від 21.06. 2007 р., яке є чинним, він  став власником буд. АДРЕСА_1. Його право власності зареєстровано у Дергачівському міжрайонному бюро технічної інвентаризації.

 У грудні 2007 р. він звернувся з заявою про реєстрацію у будинку та йому  було відмовлено в усній формі, з тих підстав, що рішенням виконкому Пересічанської селищної № 55 від 13.03.2001 року згідно з  п.2 ст. 71 ЖК України житлова площа  у будинку закріплена за неповнолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на час їх перебування в державних закладах для дітей, які залишилися без батьківського піклування. Така ж відмова була зі сторони  виконкому Пересічанської селищної ради.

 Вважає, що вказане рішення є незаконним, оскільки норма права, на яку посилається виконком у рішенні  регулює відношення  у будинках державного та громадського фонду, а  не у приватному секторі. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ніякого відношення  до цієї нерухомості не мають

      Відповідачі ОСОБА_2 зареєстровані у вказаному будинку. Власник вправі вимагати розірвання договору найму жилого приміщення .

     Правовий акт органу державного влади або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за  позовом  власника майна визнається незаконним та скасовується.

      З урахуванням того, що реєстрація відповідачів порушує його права власника, просить скасувати її.

   Відповідачі позов не визнали, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснили, що вони проживали та були зареєстровані у спірному будинку ще за життя попередніх власників- матері  та вітчима ОСОБА_3 Діти були направлені до дитячого учбового закладу після  позбавлення батьків батьківських прав, після повернення  їм проживати та  перереєструватися нікуди.

   Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

    У визнанні недійсним та скасуванні  рішення № 55 від 13.03.2001 року виконкому Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області відмовлено.

   Розірвано договір найму жилих приміщень у будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 і ОСОБА_3

   Зобов’язано виконавчий комітет Пересічанської селищної ради  Дергачівського району Харківської області та  Дергачівський  районний відділ міліції ГУ МВС України в Харківській області (сектор ВГІРФО Солоницівського ВМ) не чинити  перешкод позивачу ОСОБА_1 у здійсненні права  власності на будинок АДРЕСА_1 і зареєструвати його в цьому будинку.

    В іншій частині позову – відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити. Скасувати рішення у частині відмови йому у задоволенні позовних вимог та повністю задовольнити позов. Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

     Наводить тіж доводи,що і в позовній заяві.

     Судова колегія, вислухавши пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

    Рішення  суду першої інстанції підлягає зміні з відмовою позивачу у задоволенні позову у   частині розірвання договору найму жилих приміщень з ОСОБА_2 та ОСОБА_3  у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права  та порушенням норм у цій частині процесуального права.

Згідно  ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

 Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у їх прийнятті.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 214 ЦПК України передбачає, що при вирішенні справи суд повинен: встановити наявність обставин ( фактів), якими були обгрунтовані вимоги і заперечення, та підтвердити доказами, визначитися щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 у частині розірвання договору житлового найму суд виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в даному будинку не проживають, жилим приміщенням за призначенням тривалий час  не користуються, ремонтні роботи не проводили, комунальні послуги не сплачували, тому договір найму підлягає розірванню відповідно з вимогами  ст. 168, 170 ЖК України.

Проте, на порушення вимог ст. 212, 213, 214 ЦПК України суд належним чином доводів сторін не перевірив, не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони регулюються у частині  розірвання договору найму. У зв’язку з чим згідно зі ст. 309 ЦПК України рішення підлягає зміні.

 Матеріалами справи встановлено, що  будинок АДРЕСА_1 належав матері ОСОБА_3- ОСОБА_7, яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 р.  Після смерті ОСОБА_7 на підставі рішення Дергачівського районного суду від 08 червня 2007 року власником будинку став вітчим  ОСОБА_3- ОСОБА_8, а на підставі рішення  того ж суду від 21 червня 2007 року  право власності на будинок визнано за ОСОБА_1 Вказані рішення набрали законної сили та є чинними .

 ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мешкали у даному будинку та були зареєстровані.

Як вбачається з вищенаведеного правовий статус ОСОБА_2- колишні члени сім’ї власника будинку.  Наймачами житлового приміщення вони ніколи не були.

  Як на суб’єктів колишніх членів сім’ї власника на них розповсюджується вимоги ст. 156 ЖК України, згідно з якою члени сім’ї власника житлового будинку, які  мешкають разом з ним в належному йому  будинку, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої домовленості про порядок користування цим приміщенням.  Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

 Таким чином, зміна власника будинку не позбавляє права  ОСОБА_2 користуватися житловим приміщенням.

 Договір найму ніколи ОСОБА_2 ні з одним із власників будинку ( ОСОБА_7. ОСОБА_8, ОСОБА_1 ) не укладався.

 Згідно зі ст.  158 ЖК УРСР договір найму житлового приміщення укладається у письмовій  формі між власником будинку та наймачем та реєструється у виконкомі місцевих органів самоврядування.

 ОСОБА_1 не надав суду доказів, що такий договір був укладений та відповідно при певних умовах може бути розірваний.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона  зобов’язана довести ті обставини, на  які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Відповідно до  ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

 Згідно зі ст.  309 ЦПК України підставами для скасування судового рішення або його зміни є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

  Суд першої інстанції застосував неправильно матеріальний закон- ст. 168, 170 ЖК України, який на  дані правовідноси не розповсюджується, а закон, яким врегульовані фактичні обставини справи не застосував.

 Таким чином, судова колегія приходить до висновку про зміну на підставі вищевикладеного, рішення суду першої інстанції.

 Інші особи, у тому числі і ОСОБА_5, яка була на час ухвалення судового рішення  судом першої інстанції  вже  повнолітньою, рішення суду не оскаржили.

 Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України  «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» не може бути підставою для застосування  п. 3  ч. 1  ст. 311 ЦПК України розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення суду. Про розгляд справи в апеляційному суді  сторони, у тому числі і відповідачі ОСОБА_2 належним чином повідомлені, про що свідчать їх розписки.

 У  частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог рішення суду  ухвалене без порушень норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не свідчать про їх порушення, які привели або могли привести до неправильного вирішення  справи.

 Так,  невірне посилання у рішенні виконкому на норму матеріального закону не є підставою для визнання його недійсним, оскільки воно стосувалося житлових прав неповнолітніх осіб позбавлених батьківства  і переданих під опіку  дитячому закладу.

 З огляду на вищезазначені обставини  не може бути розірваний договір найму з ОСОБА_4 та ОСОБА_5

 Що стосується реєстрації  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 то суд також вірно відмовив у задоволенні позову  у цій частині, оскільки реєстрація є адміністративним актом і її наявність або відсутність залежить від права на користування житловим приміщенням.

 У частині задоволення позову  ОСОБА_1 про  поновлення його права власника та зобов’язання  виконавчий комітет та районний відділ міліції зареєструвати у належному йому будинку рішення суду  в апеляційному порядку не переглядалось, оскільки не  оскаржується у цій частині.

                     Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія,-

                                                             В и р і ш и л а :

           Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області  від 01 березня 2010 року змінити. У частині розірвання договору найму жилих приміщень у будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_2,  і ОСОБА_3 ОСОБА_1 у позові відмовити.

 В решті рішення Дергачівського районного суду Харківської області залишити без змін.

      Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

     Головуючий                                                                                     Судді