Справа № 22-ц-3660/2010 р. Головуючий 1 інст. – Якименко Л.О.
Категорія:спадщина Суддя-доповідач – Борова С.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2010 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді: Кругової С.С.,
ів: Суддів Борової С.А., Бурлака І.В.
при секретарях Варюшичевої А.С., Остапович Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 лютого 2010 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами в порядку спадкування за законом,-
в с т а н о в и л а :
У липні 2009 року до суду звернулися з позовом про визнання права власності на частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 та батька ОСОБА_5
В обґрунтування своїх позовних вимог вказують на те, що житловий будинок з надвірними спорудами розташований за вказаною адресою належав їх матері ОСОБА_4 та батькові ОСОБА_5 Мати померла у 1975 році, вони втрьох прийняли спадщину та стали власниками: ОСОБА_1 1/6 частини, її сестра ОСОБА_61/6 частини, батько (1/6 + Ѕ) 4/6 часток. Після померлої у 1993 році ОСОБА_6 її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стали власниками належної матері частки. Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, оскільки проживали у цьому будинку на день смерті матері та користувалися ним, ОСОБА_1 була неповнолітньою. Після смерті ОСОБА_6 прийняли спадщину її діти ОСОБА_7 та ОСОБА_3, оскільки на день її смерті були зареєстровані та разом мешкали з матір’ю, були на той час неповнолітні.
Таким чином, спадщину вони прийняли, але у встановленому законом порядку до цього часу не оформили своє право власності в порядку спадкування за законом.
У 2008 році помер їх батько ОСОБА_5, на його частку 4/6 спадкоємцями є ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_8, тобто 4/6 : 3 ( частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією)= по 4/18 кожному.
Таким чином частка ОСОБА_1 становить 1/6+ 1/18 =2/9, ОСОБА_2 по 1/9 кожному . Після смерті батька, дідуся вони прийняли спадщину, подавши заяву у нотаріальну контору.
У судовому засіданні позивачі свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Відповідачка та її представник проти позову заперечували з тих підстав, що будинок у 2005 році зареєстрований на ім’я ОСОБА_5, який є одноособовим власником його, на ім’я ОСОБА_8. є заповіт, тому позивачі позбавлені права на спадщину.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 лютого 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та справу направити на новий розгляд. При цьому посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважають, що суд першої інстанції не взяв до уваги матеріали справи, які свідчать, що будинок придбався та був добудований їх матір’ю та батьком, тільки прийнятий в експлуатацію у 2005 році, що не є підставою для позбавлення їх права на спадщину.
Судова колегія, заслухавши пояснення осіб, які з’явилися , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у їх прийнятті.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 214 ЦПК України передбачає, що при вирішенні справи суд повинен: встановити наявність обставин ( фактів), якими були обгрунтовані вимоги і заперечення, та підтвердити доказами, визначитися щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що будинок був прийнятий в експлуатацію у листопаді 2005 року та 21 грудня 2005 року видано свідоцтво на право власності на ОСОБА_5 Тобто ОСОБА_5 набув право власності у 2005 році та є єдиним власником нерухомого майна.
ОСОБА_5 залишив заповіт, згідно з яким своє майно заповідав дружині ОСОБА_8, яка є єдиним спадкоємцем.
При цьому суд керувався нормами ЦК України 2003 р. , чинними з 1 січня 2004 р., які регулюють виникнення права власності та спадкові правовідносини станом з 2004 року та не взяв до уваги, що фактичні обставини справи та правовідносини виникли при дії норм попередніх ЦК України.
На порушення вимог ст. 212, 213, 214 ЦПК України суд належним чином доводів сторін не перевірив, не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони регулюються, не дав належної правової оцінки зібраним доказам, не мотивув у рішенні, чому він приймає одні доказі , а інші не приймає.
Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
До такого висновку судова колегія прийшла виходячи з наступного.
ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 23 жовтня 1955 р. ( а.с.89)
Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі- продажу від 01 лютого 1956 року ОСОБА_5 купив у ОСОБА_9 недобудований будинок АДРЕСА_1.
У 1975 році ОСОБА_4 померла.
На час її смерті будинок був побудований та в ньому проживала сім'я ОСОБА_5 ( ОСОБА_5, ОСОБА_4- дружина, ОСОБА_8 ), ОСОБА_6.
Обставини щодо закінчення будівництва при житті ОСОБА_4 визнані у судовому засіданні апеляційного суду представником ОСОБА_8.- ОСОБА_10., який пояснив , що коли мати прийшла жити до ОСОБА_5 , будинок вже був побудований . Шлюб їх зареєстрований у 1989 році. Згідно зі ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Також визнання цих обставин відповідачкою виходить з того, що вона не оспорює факт, що вона не є власницею буть- якої частки будинку. Подала заяву про прийняття спадщини післі смерті чоловіка на його майно.
Відповідно до ст. 22 КоБС України, ст. 12 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю передбачено, що майно набуте подружжям у зареєстрованому шлюбі є їх спільним сумісним майном.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що будинок АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Прийняття в експлуатацію добудованого будинку та видача правоустановчого документа – свідоцтва про право власності у 2005 році на ім'я ОСОБА_5 не свідчить про відсутність права власності ОСОБА_4 на даний будинок.
Частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними. Таким чином, на день смерті ОСОБА_4 їй належала Ѕ частина будинку , якою ОСОБА_5 не міг розпорядитися.
На день смерті матері у бцдинку проживали дві доньки - ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_1 була неповнолітньою .Також проживав ОСОБА_5
Згідно зі ст. 529 ЦК України (1963 р.) ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 є спадкомцями першої черги, а відповідно до ст. 549 ЦК України прийняли спадщину, оскільки проживали на день смерті разом з ОСОБА_4 та фактично вступили в володіння , користування спадковим майном.
Виходячи з вищенаведеного, частка кожного складає: Ѕ частина : 3 = 1/6 , частка ОСОБА_5 становить Ѕ + 1/6 = 4/6 частини.
У 1993 році померла ОСОБА_6 На її частку спадкоємцями першої черги були ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які спадщину прийняли, оскільки були неповнолітні та мешкали разом з матір'ю. Суду не надано доказів, що спадщину після смерті доньки прийняв батько ОСОБА_5, також у матеріалах справи відсутні дані про те, що є спадкоємці, які претендують на спадщину після смерті ОСОБА_6
Таким чином, частка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить по 1/12 кожного.
Що стосується визнання права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, то підстав для задоволення позову у цій частині немає, оскільки ОСОБА_5 все своє майно заповідав ОСОБА_8 Таким чином, діти та онуки спадкодавця позбавлені права на спадкування. Вони не мають права також і на обов'язкову частку.
Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_4 не оформила свого права власності при житті на частину будинку, а після її смерті ОСОБА_1 та ОСОБА_6, після смерті якої ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не оформили своє право власності не є підставою для відмови у позові, оскільки закон вказує на прийняття спадщини у 6- місячний строк після смерті спадкодавця , що ними фактично і було зроблено, та не визначає строк для її оформлення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального та процессуального права.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 лютого 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 за ОСОБА_1 на 1/6 частину, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по 1/12 частині за кожним на будинок з надвірними будівлями розташований за адресою : АДРЕСА_1
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді