Справа № 22-ц-30479/2010 р. Головуючий 1-ої інст. – Діденко С.А.
Категорія: договірні Доповідач – Борова С.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2010 року м. Харків
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді - Пшенічної Л.В.,
суддів - Івах А.П., Борової С.А.,
при секретарі - Варюшичевої А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 вересня 2010 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа- восьма Харківська державна нотаріальна контора про розірвання договору довічного утримання та про вселення,-
в с т а н о в и л а :
У грудні 2009 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила розірвати договір довічного утримання, укладеного з ОСОБА_1 , визнати її право власності на квартиру та вселити її у квартиру.
В обґрунтування позову посилається на те, що їй належала на праві власності квартира АДРЕСА_1. До січня 2009 р. вона проживала у квартирі. 28.10. 2008 р. вона під впливом з боку ОСОБА_1 уклала з ним договір довічного утримання, згідно з умова якого той взяв на себе обов’язки повністю її утримувати довічно, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом і необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення визначена у розмірі 400 грн. щомісячно. Також ОСОБА_1 зобов’язаний встановити у квартирі міський телефон, а в подальшому щомісячно оплачувати за його користуванням. Квартира переходить у власність ОСОБА_1, але залищається у користуванні ОСОБА_2 довічно і безкоштовно. З січня по травень 2009 р. вона перебувала у лікарні. Відповідач змінив вхідні двері та ключ їй не дав. Чим позбавив доступу до квартири. Вона вимушена проживати у племінниці. Своїх зобов’язань не виконав.
Відповідач проти позову заперечував. Вважає, що він виконав умови договору і по цей час їх виконує.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 10 вересня 2010 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_2Розірвано договір довічного утримання, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 28.10.2008 р. та був посвідчений нотаріусом 8 ХДНК за реєстровим номером 37-1797.
Повернуто ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру та вселено її до неї.
Ухвалою суду від 04 жовтня 2010 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 10.09. 2010 р. залишена без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Судова колегія, заслухавши пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню .
Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що необхідної допомоги відповідач позивачці не надавав, свої обов’язки по її утриманню не виконував, про що свідчить перебування її тривалий час, протягом неділі, у квартирі поряд з тілом померлого племінника, незадовільний санітарно- гігієнічний стан, виникнення заборгованості по сплаті комунальних послуг. Також обґрунтованими є вимоги щодо вселення ОСОБА_2 в квартиру, оскільки відповідач змінив замки з вхідними дверями і не дав ключі позивачці.
Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у їх прийнятті.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 214 ЦПК України передбачає, що при вирішенні справи суд повинен: встановити наявність обставин ( фактів), якими були обгрунтовані вимоги і заперечення, та підтвердити доказами, визначитися щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Проте на порушення вимог ст.. 212, 213, 214 ЦПК України суд належним чином доводів сторін не перевірив, не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами, наявність обставин, якими були обґрунтовані вимоги і заперечення, норми права, якими вони регулюються, не дав належної правової оцінки зібраним доказам.
До такого висновку судова колегія прийшла виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що по договору довічного утримання від 28.10.2008 р., укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позивачка передала відповідачу у власність належну їй однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 16980 грн. ( а.с. 5)
За цим договором відповідач зобов’язався довічно повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом і необхідною допомогою.
Вартість матеріального забезпечення визначено сторонами у розмірі 400 грн. щомісячно. Також ОСОБА_1 зобов’язаний встановити у квартирі міський телефон, а в подальшому щомісячно платити за користування цим телефоном. Квартира залишається у користуванні ОСОБА_2 довічно, безкоштовно.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, за станом здоров’я та віком потребувала стороннього догляду та допомоги. Тобто в силу ст. 744 ЦК України є суб’єктом договору довічного утримання. Відповідно до вказаної норми закону набувач майна зобов’язаний надавити відчужувачу усі види матеріального забезпечення відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.
Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 виконував свої обов’язки згідно з умовами договору.
Умовами договору передбачено обов’язок відповідача підключити квартиру до міської телефонної мережі та оплачувати надані послуги.
Як вбачається з листа «УКРТЕЛЕКОМУ від 19.03. 2010 р. №26-16/115 у жовтні 2008 р. у кв. АДРЕСА_1 був встановлений телефон. Номер телефону був зареєстрований на ім’я ОСОБА_2 Встановлення телефону проведено 22.10. 2008 р. та підключення 24.10. 2008р. ( а.с. 90)
Встановлення телефону напередодні укладення договору довічного утримання з такими умовами, свідчить про те, що саме відповідач встановив міський телефон у квартирі позивачки. Спростувати зазначене у судовому засіданні представник ОСОБА_2 не зміг.
В подальшому проводилась оплата за послуги телефонного зв’язку, як за час знаходження позивачки вдома- до січня 2009 р. так і під час перебування у лікарні та у родичів ( а.с. 132)
Як на власникові квартири саме на ОСОБА_1 лежала відповідальність про оплату комунальних послуг, а не на ОСОБА_2, також умовами договору передбачено, що ОСОБА_2 користується квартирою безкоштовно.
Відповідач сплачував такі послуги, що підтверджується квитанціями, довідками ( а.с. 44,113, 115, 125,134,)
ОСОБА_1 замінені вхідні двері у квартиру у листопаді 2008 р. ( а.с. 191). На цей час ОСОБА_2 знаходилась у квартирі.
Також ОСОБА_1 був встановлений кондиціонер, холодильник до направлення позивачки у лікарню.
Зазначеними побутовими приладами ОСОБА_2 користувалася, претензій до ОСОБА_1 не мала.
Саме за заявою ОСОБА_1 02 січня 2009 р. ОСОБА_2 оглядалася лікарями. Відповідно до її стану здоров’я направлена на стаціонарне лікування до лікарні ( а.с.21-23, ОСОБА_1 за час знаходження ОСОБА_2 навідував її, обіймався її здоров’ям, дбав про неї- приносив продукти харчування, одяг, їжу.
Про довірительні відносини між позивачкою і відповідачем свідчать довіреності, які та видавала на ім’я ОСОБА_1 на отримання її пенсії ( а.с. 76-88).
Починаючи з червня місяця пенсія виплачувалась ОСОБА_2 по банківській картці.
Оскільки у приміщенні лікарні не можна було зберігати гроші, ключі, особисті документи, платіжні картки, що підтверджується довідкою лікарні, то вони перебували на зберіганні у ОСОБА_1
23 травня 2009 р. ОСОБА_2 з лікарні забрала племінниця ОСОБА_3, яка мешкає у с.м. т. Есхар., але вже 26 травня подала заяву про її госпіталізацію.
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 потребувала за станом здоров’я лікування і ОСОБА_1 обґрунтовано опікувався її станом здоров’я, виконуючи свої обов’язки.
Зазначене підтверджується його зверненням 25.05. 2009 р. до Чугуївського районного відділу міліції.
Як вбачається з документів про проведення перевірок як за заявами ОСОБА_1 так і за заявами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 турбувався щодо стану здоров’я ОСОБА_2, її місцезнаходження, оскільки вона потребувала подальшого лікування, що і підтверджується необхідностю у стаціонарному лікування позивачки вже через 2 дні після того, як її забрала ОСОБА_3 ( а.с.8, 10,30,, 127 193, 196)
Не дивлячись на відсутність особистого спілкування з ОСОБА_2, оскільки вона мешкає у племінниці, ОСОБА_1 і по цей час надає їй матеріальну допомогу, що підтверджується квитанціями про переказ 400 грн. на ім’я ОСОБА_3 ( а.с. 114, 116, 130, 131, 132, 135) і ця допомога позивачкою приймається.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, свідок ОСОБА_6, допитана судом першої інстанції, підтвердили, що відповідач опікувався позивачкою, встановив у квартирі холодильник, кондиціонер, якими та користувалася. Привозив продукти харчування як додому так і в лікарню, купував їй одяг, ліки, крім нього у лікарні ніхто ОСОБА_2 не навідував. Опікувався її станом здоров’я. Скарг від ОСОБА_2 не надходило на ОСОБА_1 Також ці обставини підтверджені довідкою лікарні.( а.с. 113, 188)
Надані апеляційному суду відповідачем докази судовою колегію прийняті, оскільки у суді першої інстанції вони не були надані та досліджені з поважних причин.
Матеріали справи не містять даних про те, що позивачка до січня 2009 р. під час перебування вдома знаходилась у антисанітарних умовах. Наявність у неї педікульозу під час огляду черговим лікарем у лікарні ще не свідчить про її проживання у анті- санітарних умовах з неналежного догляду за нею відповідачем. Тим паче, що договір був укладений 28. 10. 2008 р.
Відсутність ОСОБА_1 у позивачки протягом неділі, коли помер ОСОБА_9, також не дає підстав для висновку про невиконання своїх обов’язків ОСОБА_1
Вищенаведене свідчить про те, що ОСОБА_1 належним чином виконує свої обов’язки згідно з договором довічного утримання.
Позивачкою не надано доказів того, що їй чиняться перешкоди у користуванні квартирою.
Пояснення, допитаних судом першої інстанції, свідків ОСОБА_7 ОСОБА_8 не спростовують висновків апеляційного суду та не свідчать про ухилення ОСОБА_1 від своїх обов’язків. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, відповідно до ст. 309 ЦПК України судова колегія скасовує рішення районного суду, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права, та ухвалює нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовляє.
Керуючись ст.. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319ЦПК України, судова колегія,-
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2010 року скасувати.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ двадцяти днів з дня набрання ішення законної сили.
Головуючий Судді –