ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
13.01.2011Справа №2-15/6031-2010
За позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Нижньогірський елеватор» (97100, АР Крим, смт. Ніжньогірський, вул. Перемоги, 17; ЄДРПОУ 00951927)
До відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97100, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
Про стягнення 12 040,30 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – Сидоренко Т.В., представник, довіреність №14 від 11.01.2011
Від відповідача – Белобородько В.Г.
Обставини справи: Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Нижньогірський елеватор» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 12 040,30 грн. заборгованості.
Позивач позовні вимоги підтримав, мотивуючи їх тим, що відповідач належним чином не виконав умови щодо оплати за товар по договору купівлі-продажу муки №30 від 13.02.2009, у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 12 040,30 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.
У судовому засіданні сторони представили суду акт звірки взаємних розрахунків від 11.01.2011 підписаний обома сторонами, відповідно до якого, заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 040,30 грн.
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд
ВСТАНОВИВ:
13.02.2009 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Нижньогірський елеватор» (Продавець) укладено|ув'язнений| договір купівлі-продажу мики №30 (далі – Договір), (а.с.8).
Згідно пункту 1.1 Договору, Продавець зобов’язується передати у власність покупця належну продавцю товарну продукцію – Муку пшеничну вищого та першого сортів, а Покупець зобов’язується прийняти дану продукцію та своєчасно оплатити її.
Відповідно до пункту 2.3 Договору, оплата продукції здійснюється в день її отримання шляхом внесення грошових коштів в касу продавця. За згодою сторін можлива оплата продукції на протязі трьох днів з моменту отримання муки та рахунку від продавця шляхом перечислення грошових коштів покупцем на розрахункових рахунок продавця.
Позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 26 508,00 грн., що підтверджується накладними:
· №768 від 26.08.2009;
· №772 від 14.09.2009;
· №561 від 30.10.2009;
· №578 від 10.11.2009 (а.с.11-14).
Однак, відповідач сплатив позивачу лише 14 467,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку та платіжними дорученнями.
Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №58 від 17.02.2010 про сплату боргу за поставлену продукцію (а.с.15). Відповідач своєю відповіддю від 28.02.2010 на вказану претензію визнав заборгованість та клопотав про реструктуризацію погашення заборгованості, гарантував оплату суми боргу до 01.06.2010 (а.с.16).
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків підписаного представниками обох сторін, станом на 11.01.2011 заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 040,30 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар у розмірі 12 040,30 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу борошна №30 від 13.02.2009 щодо оплати вартості поставленої продукції на суму 12 040,30 грн., а отже сума заборгованості у розмірі 12 040,30 грн. повинна бути стягнута з відповідача.
Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.
Крім того, відповідачем була визнана сума заборгованості шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В|розв'язав|:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (97100, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Нижньогірський елеватор» (97100, АР Крим, смт. Ніжньогірський, вул. Перемоги, 17; ЄДРПОУ 00951927) 12 040,30 грн. заборгованості, 120,40 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.
Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 14.01.2011.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.