АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“21” грудня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Виноградової Л.Є.,
суддів Гайворонського С.П., Кононенко Н.А.,
за участю секретаря Макаркіна А.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Київського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1, апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності, за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_2, третя особа – Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про приведення об’єкту в первісний стан відповідно до проекту забудови та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання привести домоволодіння у первісний стан та стягнення моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
В липні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1, Київської районної адміністрації Одеської міської ради та Інспекції державного архітектурного будівельного контролю про усунення перешкод в здійснені права власності (а.с. 4-5, т. 1).
Посилаючись на те, що він будучі власником буд. АДРЕСА_1 вирішив провести реконструкцію належного йому будинку, він отримав дозвіл на проектування робочого проекту реконструкції цього будинку, але сусідка ОСОБА_1, яка проживає в АДРЕСА_1 відмовила йому в письмовому дозволі, позивач просив суд задовольнити його вимоги про усунення перешкод в здійснені права власності та зобов’язати інспекцію розглянути його питання про реконструкцію його будинку без дозволу ОСОБА_1
28 жовтня 2005 року ОСОБА_2 подав позовну заяву до ОСОБА_1 та Київської районної адміністрації Одеської міської ради, в якій просив зобов’язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому в оформленні прийняття в експлуатацію житлового будинку та визнати за ним право власності на самовільно реконструйоване приміщення (а.с. 39-40, т. 1).
В вересні 2005 року Одеська міська рада пред’явила позов до ОСОБА_2 про приведення об’єкту в первісний стан відповідно до проекту забудови, оскільки відповідач без затвердженої проектної документації здійснює реконструкцію шляхом будівництва другого поверху (а.с. 49-51, т. 1).
_____________________________________________________________________________________________
Справа №22ц-18714/2010 р.
Головуючий у першій інстанції – Сватаненко В.І.
Доповідач – Виноградова Л.Є.
3 березня 2008 року ОСОБА_2 пред’явив позов до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання не чинним п. 13 рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси № 1016 від 3 вересня 1993 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1 (а.с. 165-166, т. 1).
В лютому 2009 року ОСОБА_1 пред’явила зустрічний позов к ОСОБА_2 про зобов’язання привести домоволодіння у первісний стан та стягнення моральної шкоди, тому що її будівля в зв’язку з будовою другого поверху будівлі ОСОБА_2 руйнується від підвищеної вологості (а.с. 226, т. 1).
В жовтні 2008 року ОСОБА_2 пред’явив позов до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_1 про визнання не чинним п. 13 рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси № 1016 від 3 вересня 1993 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_4, оскільки згоди на реконструкцію АДРЕСА_1 власник буд. АДРЕСА_1 не давав (а.с. 1-2, т. 2).
Ухвалою суду від 27 жовтня 2009 року заборонено ОСОБА_2 відчужувати буд. АДРЕСА_1 (а.с. 66, т. 2).
В червні 2010 року ОСОБА_2 змінив свої вимоги, пред’явивши позов до ОСОБА_1 про визнання права власності, оскільки йому видано державний акт на земельну ділянку на підставі рішення Одеської міської ради від 21 квітня 2005 року (а.с. 126-131, т. 2).
В липні 2010 року ОСОБА_2 подав заяву про залишення без розгляду його позову до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа -ОСОБА_1, про визнання не чинним п. 13 рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси № 1016 від 3 вересня 1993 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_4 (а.с. 223, т. 2).
Рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на буд. АДРЕСА_1 який складається: з житлового будинку літ. «А» загальною площею 294,8 кв.м., житловою – 119,9 кв.м., гараж, літ. «Б», огорожа 1-3, мостіння «1». Позови Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_2, третя особа - Київської районної адміністрації Одеської міської ради про приведення об’єкту в первісний стан відповідно до проекту забудови та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання привести домоволодіння у первісний стан та стягнення моральної шкоди залишено судом без задоволення.
В апеляційній скарзі прокурор Київського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, так як судом визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно з істотним відхиленням від проекту, судова технічна експертиза не дала відповіді на ряд питань, ОСОБА_2 не узгодив проект реконструкції зі всіма відповідними державними службами, не отримав дозволу державної інспекції архітектурно-будівельного контролю на початок будівельних робіт.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі Одеської міської ради просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в позові, оскільки інспекція державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на виконання будівельних робіт не видавала.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга прокурора Київського району м. Одеси в
інтересах ОСОБА_1 та апеляційна скарга Одеської міської ради підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які
суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Ухвалюючи рішення про визнання права власності на самочинно реконструйований будинок, суд першої інстанції виходив із того, що реконструкція будинку, хоча й здійснена позивачем самочинно, однак відповідає будівельним, санітарним і протипожежним нормам, здійснена на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, та не порушує законних прав і інтересів інших осіб.
Проте погодитись із наведеним висновком суду не можливо з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом установлено, що позивач самочинно здійснив реконструкцію належного йому будинку АДРЕСА_1 – будівництво другого поверху з мансардою, оскільки не отримав дозвіл на будівництво, крім того, реконструкція здійснена без належно затвердженого проекту.
Спірний жилий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0592 га, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 20 грудня 2005 року й передана йому для обслуговування будинку та господарських будівель (а. с. 150, т. 2).
Обґрунтовуючи свій висновок про визнання права власності на самочинно реконструйований будинок, суд виходив з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2015/2016 від 14 лютого 2007 року.
Між тим, з висновку судової будівельно-технічної експертизи (а.с. 91-99, т. 1) вбачається, що в процесі реконструкції виконана до житлового будинку добудова в направлені до правої бокової межі в зв’язку з чим розмір житлового будинку складає 15,84х9,69 м., а раніше складав 9,05х6,0 м., виконано будівництво 2 поверху та мансарди, висота будинку стала 8,9 м, а була 3,7 м., відстань від бокової стіни житлового будинку до розділового паркану з ділянкою № 26 склало 0, 73 м., що не відповідає п. 3.25 ДБН 360-92, оскільки відстань до сусідньої межи ділянки повинна бути більш ніж 1 м., крім того, відстань від стіни будинку 26 до стіни будинку 26-А складає 1, 56 м., що не відповідає п. 2.10 ДБН 79-92 та п. 3.25 ДБН 360-92, а повинна обов’язково бути не менш 8,0 м.
Доводи суду про те, що вина в зменшені протипожежного розриву була і попереднього власника будинку АДРЕСА_1 не може бути прийнята судовою колегією до уваги, оскільки правовстановлюючі документи на будинок АДРЕСА_1 не ким не скасовані, з ними погодився як попередній власник будинку АДРЕСА_1 так і ОСОБА_2
До того ж, придбаваючи будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 бачив відстань між будинками, яка не відповідала нормам ДБН і його це влаштовувало, тому він й купив його.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Таким чином, за загальним правилом особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).
Визнаючи право власності на самочинне будівництво, суд посилався на те, що права інших осіб ніяк не порушуються, однак погодження суміжних землекористувачів на реконструкцію спірного будинку, які передбачені ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», до суду позивачем надані не були.
ОСОБА_1, обґрунтовуючи свій зустрічний позов стверджувала, що збудований позивачем другий поверх з мансардою будинку АДРЕСА_1 порушує її права, оскільки з цього будинку внаслідок неорганізованого стоку дощової води, її будівля потерпає від підвищеної вологості та почала руйнуватися (а.с. 226, т. 1), внаслідок близької відстані від будинку ОСОБА_2 відсутній належний повітрообмін у димоході та у вентиляційному каналі.
Ці доводи ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2015/2016 від 14 лютого 2007 року, де вказано, що негативним фактором для житлового будинку 26 – А є зависання краю покрівлі житлового будинку 26 в безпосередній близькості з загальним роздільним парканом, дах будинку 26 не забезпечений пристроями необхідних технічних заходів, які перешкоджали би стоку атмосферних осадків на територію суміжних ділянок, що не відповідає вимогам п. 3.25 ДБН 360-92 (а.с. 96 зв., т. 1).
До того ж, ОСОБА_1 надала акт № 134 від 8 серпня 2010 року в підтвердження своїх доводів (а.с. 327-334, т. 2).
Судова колегія приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки, не виключаючи наявність спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, вважає, що приведення домоволодіння у первісний стан само по собі являє собою достатньо справедливе задоволення, тобто становитиме справедливу сатисфакцію для ОСОБА_1
У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України питання щодо порушення чи непорушення прав та законних інтересів власників (користувачів) земельних ділянок і будинків, що оточують місце будівництва, судом першої інстанції взагалі не розглядалось.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій» забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
З огляду на наведене, будівельні роботи з реконструкції спірного будинку проводились без належного дозволу та без належно затвердженого проекту зі всіма відповідними державними службами, не отримавши дозволу державної інспекції з архітектурно – будівельного контролю на початок будівельних робіт, а суд помилково взяв до уваги робочій проект реконструкції жилого будинку, який не дає право забудовнику розпочати будь-які роботи з будівництва (реконструкції).
Таким чином, згідно з вимогами ст. ст. 212-214 ЦПК України та у зв'язку з наведеними вище нормами матеріального права, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній,
встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об'єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав та законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про планування та забудову територій» - дозвіл на виконання будівельних робіт надається Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.
Проте в порушення цього закону та ч. 3 ст. 45 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу без участі в справі Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю.
Визнаючи за позивачем право власності на реконструйований будинок, суд залишив поза увагою й ту обставину, що відповідно до частини 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення.
На підставі наведеного, керуючись п. 2 ч.1 ст. 307, п. 3 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, апеляційну скаргу прокурора Київського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Одеської міської ради – задовольнити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2010 року скасувати, постановити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності відмовити.
Позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_2, третя особа – Київська районна адміністрація Одеської міської ради про приведення об’єкту в первісний стан відповідно до проекту забудови задовольнити.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання привести домоволодіння у первісний стан задовольнити, в частині стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції
Головуючий суддя ПІДПИС Л.Є. Виноградова
Судді колегії ПІДПИС С.П. Гайворонський
ПІДПИС Н.А. Кононенко
«З оригіналом згідно»,
Суддя апеляційного суду
Одеської області Л.Є. Виноградова