Справа № 415/227/21

Провадження № 22-ц/810/566/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       21 жовтня 2021 року                                                     місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Стахової Н. В.,

суддів:                       Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,

за участю секретаря

судового засідання: Залюшного О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Другий воєнізований гірничорятувальний загін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційними скаргами Другого воєнізованого гірничорятувального загону та ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Луньової Д. Ю. в приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

                                       в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що 07.05.2019 він звільнився з Другого воєнізованого гірничорятувального загону за ст. 39 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідач в день звільнення не провів з ним розрахунку. Відповідачем було відмовлено у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з тих підстав, що відповідно до п.6.8 Колективного договору на 2016-2020 роки між адміністрацією відповідача та трудовим колективом загону вихідна допомога виплачується за наявністю коштів. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 08.09.2020, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 17.11.2020 було стягнуто з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на його користь вихідну допомогу в сумі 21277 грн 86 коп., але фактичного розрахунку не відбулося. Посилаючись на ст. 117 КЗпП України, просив суд стягнути на свою користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08.05.2019 по 24.12.2020 у розмірі 150549,30 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 50000 грн, з наступним утриманням податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 500 грн.

В апеляційній скарзі Другий воєнізований гірничорятувальний загін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неврахування норм чинного законодавства України та обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, просив рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Другого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що жоден з доводів відповідача судом першої інстанції не врахований.  У мотивувальній частині відсутні посилання на норми закону. Крім того суд першої інстанції у рішенні посилається на норми законодавства України та Постанову Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 « Про практику застосування судам законодавства про оплату праці», які регламентують стягнення середнього заробітку у разі несвоєчасної виплати коштів,  та охоплюються поняттям «заробітна плата». Застосування вищезазначених законодавчих норм стосується «вихідної допомоги», яке охоплюється поняттям «заробітної плати», а не «одноразової грошової допомоги», яка була стягнута з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на користь позивача. Дані поняття мають різний правовий характер, різні шляхи правового захисту та різну відповідальність у разі їх несплати відповідно до чинною законодавства. Також мотивувальна частина оскаржуваного рішення має протилежний суперечливий характер, що полягає в зазначенні у 2 абзац «... стягнуто на його   користь   вихідну допомогу у розмірі....» та у 16 абзаці «Згідно рішення Лисичанського міського суду Луганської   області від 08 вересня 2020року у справі №415/8536/19.........на його користь одноразову допомогу при звільненні у розмірі.....». Скаржник також наголошує на тому, що  мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить посилання на постанову  Верховного Суду України від 16.01.2008, згідно якої  встановлення тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди починається з наступного після проведення виплат заробітної плати незалежно від тривалості затримки розрахунку. Факт підтвердження виплат заробітної плати у день звільнення (наказ про звільнення з зазначенням відповідних виплат та доказ сплати належних сум при звільненні) у судовому засіданні позивачем не заперечувався. Другим воєнізованим гірничорятувальним загоном був здійснений повний розрахунок при звільненні відповідно до ст. 116,117 КЗпП України. Кошти, які були стягнуті на користь позивача рішенням Лисичанського міського суду від 08 вересня 2020 року відносяться до «Додаткових соціальних гарантій» (п. 12.15. Розділу 12 «У сфері соціальних гарантій» Галузевої угоди між міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості. Отже факт затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не підтверджений та не встановлений. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник також посилається на постанови Донецького апеляційного суду у справах № 242/1641/19 та № 237/357/19 Верховного суду від 24.06.2015 р № 6-116цс15.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Другого воєнізованого гірничорятувального загону повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив змінити рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 150549,30 грн за період з 08.05.2019 по 08.03.2021.

Доводами апеляційної скарги є те, що, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 08.09.2020 на його користь було стягнуто вихідну допомогу в повному обсязі у сумі 21277 грн 86 коп., а тому безпідставно зменшив суму середнього заробітку. Скаржник звертає увагу на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15ц, на яку посилається суд, не є аналогічною з даною справою. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву не просив зменшити розмір середнього заробітку та відповідних клопотань не заявляв.

Відзив на апеляційну скаргу до суду від відповідача не надходив.

У судовому засіданні представник скаржника Другого воєнізованого гірничорятувального загону підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнав.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, апеляційну скаргу Другого воєнізованого гірничорятувального загону не визнали, в своїх поясненнях посилалися на доводи викладені в апеляційній скарзі,

Заслухавши доповідача, доводи позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для звільнення відповідача від передбаченого ст. 117 КЗпП України обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та зазначив, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначив розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтованою оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та відповідає фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , позивач був звільнений з Другого воєнізованого гірничорятувального загону з 07.05.2019 у зв`язку з виходом на пенсію на підставі 39 КЗпП України.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 08 вересня 2020 року у справі № 415/5377/19, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 про виплату одноразової допомоги при виході на пенсію було задоволено та стягнуто з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на його користь невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 21 277,86 грн.

Згідно із випискою з карткового  рахунку 01 березня 2021 року на рахунок позивача зараховано 17 128,68 грн, призначення платежу – оплата по постанові Луганського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та по рішенню Лисичанського міського суду Луганської області від 08 вересня 2020 року, одноразова допомога на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Другого воєнізованого гірничорятувального загону № 722 від 02.12.2020 середньогодинна заробітна плата позивача за період з 01.02.2019 по 31.03.2019 складає 45,19 грн, а середньомісячна заробітна плата - 7321,67 грн.

Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні. Розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 08.05.2019 по 01.03.2021, виходячи із середньогодинної заробітної плати 45,19 грн, середньомісячного числа робочих годин позивача, що складає за період з 08.05.2019 по 01.08.2021 – 3527,4 робочих годин. Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 150549,30 грн.

Оцінюючи письмові аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, здійснено відступ від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вказано, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд врахував, неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, врахував висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача до 50000 грн.

Згідно із частиною першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Доводи  апеляційної скарги   про те, що позивачем  пропущений тримісячний строк звернення до суду, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки  остаточний розрахунок   із ОСОБА_2   був проведений 01.03.2021, то строк на звернення до суду розпочався із наступного дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, тобто з 02.03.2021 року, а з позовом до суду позивач звернувся 14.01.2021, у зв`язку з чим тримісячний строк для звернення до суду позивачем не пропущений.

Довід скаржника про те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення одноразової грошової допомоги, тому на спірні правовідносини не поширюється стаття 117 КЗпП України, є безпідставними, оскільки системний аналіз ст. 116, ст. 117 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що при звільненні працівнику проводиться виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації.

Що стосується зазначення судом у рішенні про стягнення вихідної допомоги, то це не призвело до неправильного висновку суду про часткове задоволення позову.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи скаржника ОСОБА_1 щодо безпідставного зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки визначаючи розмір такого відшкодування, суд врахував неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, та висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15ц.

Відтак, ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегією суддів встановлено, що рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду - підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Другого воєнізованого гірничорятувального загону залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складення повного тексту постанови - 09 листопада 2021 року.

Головуючий

Судді: