Справа № 22-ц-30125/2010 р. Головуючий:1 інстанції
Плетньов В.В.
Категорія: трудова Доповідач: Яцина В.Б.
РІШЕННЯ
іменем України
22 грудня 2010 року м. Харків.
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :
Головуючого - судді – Карімової Л.В.,
суддів - Ізмайлової Г.Н., Яцини В.Б.,
при секретарі : Коршун І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2010 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика «Варіант»» про стягнення заробітної плати, остаточного розрахунку при звільненні, компенсацій, визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, –
ВСТАНОВИЛА:
23 грудня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому після його уточнення та доповнення просив визнати неправомірними та скасувати накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності № ОК від 30.11.2009 року, № 800-аВК від 04.12.2009 року, № 802-ВК від 04.12.2009 року, стягнути з відповідача на його користь: зарплату за листопад 2009 року у розмірі 500 грн.; компенсацію за невикористану відпустку за 2009 рік в сумі 800 грн.; відпускні за 2004-2008 роки - 8500 грн.; компенсацію за затримку остаточного розрахунку з 21.11.2009 року по 16.12.2009 року – 2200 грн.; компенсацію при звільненні за 3 місяці – 6500 грн.; необґрунтовані відрахування із зарплати за брак за період з серпня 2005 по жовтень 2009 року – 2500 грн.; за роботу по сумісництву професій з 01.10.2004р. по 10.10.2009р. – 18 000 грн.; компенсацію за затримку видачі трудової книжки з 04.12.2009р. по 16.12.2009р. – 1000 грн.; компенсацію за затримку розрахунку з 17.12.2009 року по 26.01.2010 року – 3000 грн.; компенсацію за час вимушеного прогулу – з 21.11.2009 року по 08.09.2010 року, відшкодування моральної шкоди – 500 000 грн.
На обґрунтування позову послався на те, що з 18.02.2004 року добросовісно працював у відповідача спочатку підсобним робітником, а з 01.10.2004 року – різьбярем по металу, однак останнім часом у нього не склалися відносини з начальником цеху ОСОБА_3, який з метою помститися позивачу за його правозахисну діяльність неодноразово порушуючи норми КЗпП України, створював умови для його звільнення. Так, 18.11.2009р., 19.11.2009р. та 20.11.2009р. позивач був безпідставно відсторонений начальником цеха ОСОБА_3 від роботи, що змусило позивача 21.11.2009 року написати заяву про звільнення за власним бажанням, яке було зареєстровано лише 23.11.2009 року, після чого по 28.11.2009 року щоденно, а також 30.11.2009 року позивач з’являвся на роботу за розрахунком, якого з ним не було проведено. 01.12.2009 року його перепустка до підприємства була заблокована, він намагався з’ясувати коли з ним буде проведений розрахунок, для чого 03.12.2009 року звертався до юриста та начальника відділу кадрів, 08.12.2009 року він письмово звернувся з цих мотивів до керівництва підприємства і лише 16.12.2009 року був ознайомлений з наказом № 802-вк від 04.12.2009 року про своє звільнення по ст. 38 КЗпП України.
Оскільки він був начальником цеха безпідставно відсторонений від роботи, після чого його безпідставно звинуватили у прогулах, позивач також вважав неправомірними накази № ОК від 30.11.2009 року, № 800-ВК від 04.12.2009 року, № 802-ВК від 04.12.2009 року і тому відповідно до ст. 235 КЗпП України він повинний бути поновлений на роботі для зміни причини звільнення. При цьому позивач вказав, що відповідач при його звільненні не провів повного розрахунку та на порушення ст. 49 КзПп України не видав довідку про середній заробіток та про зарплату за весь час роботи. Обґрунтовуючи завдану йому моральну шкоду позивач послався на те, що після неповної виплати відпускних він був позбавлений можливості повноцінного відпочинку, внаслідок чого та з причини необґрунтованих відрахувань за брак та примусу його до звільнення, він переніс тяжкі моральні страждання, що призвело до втрати життєвих зв’язків. Крім того, безпідставними звинуваченнями у прогулах була порушена його ділова репутація, честь та гідність, він знаходився у стресі, чим також йому було завдано моральної шкоди.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, його представник пояснив, що з позивачем був проведений повний розрахунок, заборгованості перед ним немає. До дисциплінарної відповідальності за прогули він був притягнутий обґрунтовано, звільнений на законних підставах та відповідно до поданої ним заяви.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2010 року позов ОСОБА_2 був задоволений частково. Визнаний неправомірним наказ Генерального директора ТОВ «Фабрика «Варіант»» № ОК від 30 листопада 2009 року у частині посилання на відсутність ОСОБА_2 на робочому місці без поважних причин 19,20 та 21 листопада 2009 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за ці дні у сумі 118,32 грн., та – відшкодована моральна шкода в сумі 300 грн. В іншій частині у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у стягненні заробітної плати і моральної шкоди та ухвалити рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що: суд не повно з’ясував обставини, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; з порушенням норм матеріального права.
При цьому вказав, що суд не зважив на доводи позивача, безпідставно не з’ясував факт заборгованості по зарплаті за листопад 2009 року в розмірі 500 грн. та компенсації за невикористану відпустку, що підтверджується результатами наявної у справі перевірки відповідача інспекцією праці Харківської області від 20.01.2010р. (а.с. 53), суд також безпідставно не витребував у відповідача розрахункові листи і копії розрахункових відомостей виплати зарплати для з’ясування заборгованості по сплаті компенсацій за відпустку за період з 2004 по 2005 рік у розмірі 8500 грн. Суд також не надав належної оцінки тому факту, що внаслідок затримки остаточного розрахунку по сплаті зазначеної компенсації за невикористані 12 днів відпустки за 2009 рік, відповідач відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України зобов’язаний сплатити йому компенсацію за таку затримку з 17.12.2009р. по 26.01.2010 року за 30 робочих днів – 3000 грн., суд не надав належної оцінки таму факту, що оскільки згідно повідомлення відповідача гроші для виплати йому розрахунку при звільненні були отримані також із затримкою, 09.12.2009 року, а не в день звільнення, 04.12.2009р. (а.с. 151), тому позивачу з цих підстав та відповідно до ст.. 117 КЗпП України також належить виплатити компенсацію за затримку розрахунку, яка за період з 23.11.2009 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції, 20.09.2010 року, за 246 робочих днів повинна складати 24600 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом правильно встановлено, що позивач працював у відповідача з 18.02.2004р. по 04.12.2009 р., звільнений за власним бажанням наказом № 802-ВК від 04.12.2009р. на підставі власної заяви. Звільненню передувала його відсутність на робочому місці без поважних причин, при цьому суд першої інстанції за недоведеністю не визнав прогулами 19, 20 та 21.11.2009 року. За розрахунком ОСОБА_2 з’явився до відповідача 16.12.2009 року і йому була виплачена заробітна плата за відпрацьовані дні листопада 2009 року і невикористану відпустку.
Оскільки доводи позовної заяви про стягнення компенсації при звільненні за 3 місяці, заборгованості по зарплаті за листопад 2009 року, окрім за вказані три дні, відпускні за 2004-2008 роки – не знайшли свого об’єктивного підтвердження суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність цих вимог.
В цій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Однак, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, пов’язану з повною невиплатою позивачу компенсації за невикористану у 2009 році відпустку, ухвалено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушенні та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п. 1,2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення в цій частині та ухвалення нового.
Такі, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (у даному випадку – в день звільнення), при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Апеляційним розглядом справи встановлено, що на день звільнення ОСОБА_2 не працював, 08.12.2009 року ОСОБА_2 письмово звернувся за отриманням розрахунку, для видачі якого 09.12.2009 року відповідач отримав в банку відповідні кошти, однак в той день ОСОБА_2 відмовився від їх отримання. 14 грудня 2009 року 529,71 грн. відповідач відніс вказану суму на депозит в банку, а 16.12.2009 року ОСОБА_2 їх отримав. Територіальною інспекцією праці у Харківській області за актом № 20-01-331/0050 від 18.01.2010 року було виявлено, що на порушення вимог ст. 6 закону України «Про відпустки», яка передбачає надання щорічної основної відпустки працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, ОСОБА_2 при звільненні відповідачем не здійснено нарахування компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 6 календарних днів (а.с. 53). Як визнав позивач, вказана компенсація за невикористану відпустку в сумі 331 грн. 80 коп. була йому виплачена 26.01.2010 року, тобто із затримкою 30 днів.
Таким чином, оскільки відповідач при звільненні ОСОБА_2 вчасно сплатив безспірну суму розрахунку в розмірі 529,71 грн., а повний розрахунок в спірній сумі 331 грн. 80 коп. відбувся із затримкою 30 робочих днів, то відповідно до наведених норм права розмір відшкодування за час затримки судова колегія визначає з урахуванням середньомісячної зарплати позивача, 900,40 грн. (а.с. 150), та пропорційно до невиплаченої суми остаточного розрахунку, що складає 333,15 грн.
Виходячи з наведених обставин та правового обґрунтування рішення суду першої інстанції піддягає відповідній зміні, а скарга – частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія –
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2010 року змінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика «Варіант»» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 333,15 грн.
В іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :