Справа №2-17541/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м.Харків
Московський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого – судді Короткого І.П.
при секретарі Бондар І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНВЕСТБУД» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНВЕСТБУД» про визнання добросовісним набувачем, заборону вчиняти дії,
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «ФІНВЕСТБУД» звернулося до суду з позовом в якому зазначило, що згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010, що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_2, реєстр.№ 4473 на користь ОСОБА_1 продано нерухоме майно по АДРЕСА_1. Згаданий договір позивач вважає недійсним, як такий, що укладено під впливом помилки та на вкрай невигідних умовах, а вартість за яку було продано об’єкт нерухомості була значно заниженою. Позивач зазначає, що оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним на підставах ст. 203 ЦК України, якою встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 229 ЦК України згідно якої якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, ст.ст. 215, 216, 233 ЦК України зокрема як такий, що вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому зазначив, що оскаржуваний договір відповідає вимогам закону, зокрема щодо форми, змісту тощо, був виконаний та зареєстрований у органах БТІ та Державному реєстрі правочинів. Наголошує, що є за змістом ст. 388 ЦК України добросовісним набувачем права власності, оскільки фактично на час оформлення спірного договору підприємство мало всі передбачені законом права та повноваження на відчуження об’єкту нерухомості на умовах договору, а право встановлювані документи на нерухомість не викликали жодних сумнівів в правомірності та законності набуття позивачем права власності та права на відчуження об’єкту. ОСОБА_1 просить суд визнати його добросовісним набувачем, від якого набуте у законний спосіб нерухоме майно по АДРЕСА_1 витребуванню не підлягає та захистити право власності на нежитлову будівлю шляхом заборони ТОВ «ФІНВЕСТБУД» чинити будь-які перешкоди у його здійсненні.
В судовому засіданні представник ТОВ «ФІНВЕСТБУД» позов підтримав, просив його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував з тих підстав, що існують встановлені ст. ст. 203, 215, 216, 229, 233 ЦК України підстави визнання правочину недійсним та відповідно застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення сторін у первісний стан. З цих підстав вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими та просить у їх задоволенні відмовити, з урахуванням зокрема маючої місце помилки та невідповідності вартості майна, за якою відбулося відчуження дійсній ринковій, тобто укладення договору на вкрай невигідних умовах.
Представник ОСОБА_1 проти первісного позову заперечував, а свій позов підтримав, наполягаючи на його задоволенні. Ґрунтуючи свою позицію зазначив, що у даному випадку нерухоме майно придбане за відплатним договором від особи, яка мала право його відчужувати, про якісь обставини невигідності чи інші, з якими пов’язана недійсність правочину, відповідач не знав і не міг знати. Тому відповідач, з урахуванням доводів, висловлених у зустрічному позові просить визнати себе добросовісним набувачем, у якого спірне майно витребуване бути не може.
Дослідивши докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, зустрічний позов задовольнити частково, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 15 грудня 2010року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «З-4», загальною площею 5655,3 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчений нотаріально, зареєстрований в реєстрі під № 3106, в Державному реєстрі правочинів № 9386387 та КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що підтверджено витягом № 28380954 від 16.12.2010 року, реєстраційний номер 32346275 , номер запису 1623 в книзі 1.
Статтею 204 ЦК України регламентується презумпція правомірності правочину, тобто будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підстави для визнання недійсним правочину повинні існувати саме в момент його вчинення. Спірні правовідносини та аналіз змісту оскаржуваного правочину — договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем свідчить про відсутність жодних правових підстав для визнання його недійсним. Позивач посилається на вчинення ним договору під впливом помилки та на вкрай невигідних обставинах, що не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Відповідно до ст. 229 ЦК правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено внаслідок помилки, яка має істотне значення, такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту та предмета правочину. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Натомість доказів щодо того, яка саме помилка мала місце і яких саме істотних обставин вона стосується, чим це підтверджується, суду не надано. Судом також не встановлено підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК за змістом якої необхідною умовою визнання угоди недійсною є наявність одночасно тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину, яких судовим розглядом справи не встановлено. Суд не вбачає підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору і з інших підстав, передбачених законом.
У частині зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «ФІНВЕСТБУД» набув право власності на нежитлову будівлю літ. «З-4», площею 5655,3 кв.АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого у встановленому законом порядку нотаріально: приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 14.12.2010р. зареєстрованого в реєстрі під № 2574, договір у встановленому законом порядку був зареєстрований в Реєстрі прав власності на нерухоме майно згідно витягу КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та Державному реєстрі правочинів. Жодних пороків волі сторін договору при укладенні правочинів, чи недоліків форми договорів та невідповідності їх вимогам ст. 203 ЦК України матеріали справи не містять і судовим розглядом справи не встановлено.
Статтею 41 Конституції України закріплено право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Частина перша статті 13 Конституції України передбачає рівність суб’єктів права власності перед законом. Так, правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Різновидами способів зміни форми власності є зокрема укладення правочинів. Порядок укладення правочинів з відчуження нерухомого майна регламентується ЦК України, відповідно до ст. 328 якого право власності набувається на підставах, що не заборонені законом,зокрема із правочинів.
Дослідивши оскаржуваний договір купівлі-продажу нерухомого майна, вислухавши представників сторін, суд встановив, що останній укладений у відповідності до вимог норм матеріального права, і зокрема ст. ст. 655- 657 ЦК України, а право власності за таким договором ОСОБА_1 набуто добросовісно, у встановлений законом спосіб та порядку, тобто на законних підставах та правомірно. Згідно ст. 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. За ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено правомірність набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності та відповідність договору купівлі-продажу згаданим вище вимогам цивільного законодавства України, зокрема досягнення згоди сторонами спірного договору стосовно всіх його істотних умов, що визначені Главою 54 ЦК України. У статті 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право захисту свої прав навіть від порушень не пов’язаних із позбавленням права володіння, а за ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Судовим розглядом справи встановлено, що на момент оформлення спірного договору та передачі нерухомого майна: нежитлової будівлі літ. «З-4», площею 5655,3 кв.м. по АДРЕСА_1 у власність позивача за зустрічним позовом жодних передбачених законом підстав для ствердження про його недобросовісність не існувало. Згідно вимог ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Судом встановлено відсутність визначених даною нормою матеріального права підстав для витребування майна у ОСОБА_1
В силу обов’язкових приписів, викладених у статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
З урахуванням встановлених під час розгляду справи по суті істотних обставин правомірності оформлення та фактичної передачі нерухомості у власність, встановленого факту дотримання вимог законності набуття ОСОБА_1 права власності, суд визнає позивача за зустрічним позовом добросовісним набувачем права власності на нежитлову будівлю літ. «З-4», загальною площею 5655,3 кв.м. по АДРЕСА_1. До такого висновку суд дійшов з урахуванням правомірності володіння спірним нерухомим майном ТОВ «ФІНВЕСТБУД» в момент вчинення правочину, дотримання обов’язкової форми передачі нерухомості у власність; володіння спірним нерухомим майном відповідачем на підставі відплатного договору купівлі-продажу, оформленого з дотриманням обов’язкової нотаріальної форми його посвідчення; відсутності будь-яких спорів з приводу нерухомого майна станом на момент укладання спірного договору та переходу власності на нього; встановленого факту виконання договору тощо.
З урахуванням наведеного,суд вважає зустрічний позов у частині визнання ОСОБА_1 добросовісним набувачем, від якого набуте у законний спосіб нерухоме майно а саме: нежитлова будівля літ-З-4, загальною площею 5655,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 витребуванню не підлягає, таким, що ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.
У частині зустрічних позовних вимог про заборону відповідачу ТОВ «ФІНВЕСТБУД» чинити будь-які перешкоди у здійсненні права власності, суд не знаходить підстав для їх задоволення оскільки судовим розглядом справи встановлено і матеріалами справи підтверджено відсутність порушень права на користування та розпорядження ОСОБА_1 набутим у встановлений законом спосіб нерухомим майном.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 10, 11, 60, 88, 214, 215 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНВЕСТБУД» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНВЕСТБУД» про визнання добросовісним набувачем, заборону вчиняти дії задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем, від якого набуте у законний спосіб нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля літ.№3-4, загальною площею 5655,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 витребуванню не підлягає.
В іншій частині в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНВЕСТБУД» про заборону вчиняти дії відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНВЕСТБУД» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 102 (сто дві) гривні 50 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя