К о п і я
Справа № 2 – А – 2768/10
П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и
24 грудня 2010 року м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Шепітко І.Г.
при секретарі Кранга М.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду № 22 в місті Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду Суворовського району м.Одеси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -
В С Т А Н О В И В :
Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Суворовському районі Одеської області мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни і має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, просила визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за 2009-2010 роки.
У зв’язку з пропуском позивачкою строку позовної давності та відсутністю підстав для його поновлення, адміністративний позов щодо позовних вимог за попередній період по 31.05.2010 року ухвалою суду був залишений без розгляду.
Позивачка в судове засідання не з’явилась, виклавши прохання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач у судове засідання не з’явився, на адресу суду надіслав листа, згідно якого просить розглядати зазначену категорію справ без участі їх представника .
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги, щодо яких відкрито провадження у справі, підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, у судовому засіданні встановлено, що позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.В.Трояни Ульянівського району Кіровоградської області, є громадянкою України, пенсіонеркою, дитиною війни, що підтверджується її паспортом, пенсійним посвідченням.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”. На підставі ст.6 цього Закону дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” №1058 від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Пунктом 41 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів” до ст.6 Закону №2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус “діти війни” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст.14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни - 10%.
Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів” Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.
Виходячи з того, що редакція ст.6 Закону №2195-ІV від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з
22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч.2 ст.152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивача, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі
30% мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст.6 Закону №2195-ІV діє і до цього часу.
Статтею 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі: з 1 січня - 695 грн., з 1 квітня - 706 грн., з 1 липня -
709 грн., з 1 жовтня - 723 грн., з 1 грудня - 734 грн. Отже розмір належного позивачеві підвищення, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” мав складати: з 1 січня – 208 грн.
50 коп.; з 1 квітня – 211 грн. 80 коп.; з 1 липня – 215 грн. 70 коп.; з 01 жовтня – 216 грн. 90 коп.; з 01 грудня розмір підвищення має складати 220 грн. 20 коп.
Судом же встановлено, що впродовж 2010 року належне позивачеві підвищення до пенсії виплачувалось у розмірі 49 грн.80 коп., що не відповідає розміру підвищення, встановленому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Таким чином, в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачці підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом – постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, яка суттєво звужує право позивачки щодо розміру належного підвищення.
Отже, виплачене позивачці підвищення за 2010 рік підлягає перерахуванню та виплаті виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, визначених на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст.7-9, 11, 71, 94, 158, 160, 162, 163, 256 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 01 червня 2010 року по грудень місяць 2010 року з урахуванням фактично виплачених та отриманих позивачкою сум.
Допустити негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 03 гривень 40 копійок.
Копію постанови направити сторонам у справі.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Суворовського районного суду м.Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: /підпис/
Згідно:
Суддя: Секретар: