АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

26       січня  2011   року                                                                                  м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

          головуючого Міцней  В.  Ф.   

суддів: Яремка В.В., Половінкіної Н.Ю.

секретаря: Сторожук У.Є.

за участю: представника ПАТ „Укрсіббанк” – Ксеннікова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства „Укрсіббанк” (далі –ПАТ „Укрсіббанк”), треті особи на стороні позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,  про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 листопада 2010 року, -

     В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ПАТ „Укрсіббанк” про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними. Вказував на те, що 22 серпня 2006 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, за яким він отримав у формі поновлювальної кредитної лінії 60000 доларів США зі сплатою 14,00 % річних за користування кредитом. У забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором в той же день між ним, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з однієї сторони та відповідачем з іншої сторони було укладено договір іпотеки, за яким вони передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, а також було укладено договори поруки між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і відповідачем. 30 липня 2007 року між ним та відповідачем було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої ліміт кредитної лінії збільшився до 89000 доларів США.

---------------------------------------------------------------------------------------------------

Справа 22ц - 374/11                                                                      Головуючий у 1-й інстанції

категорія 19/27                                                                                          Марчук В.Т.

                                                                                                       Суддя-доповідач Міцней В.Ф.

Вважав, що кредитний договір не відповідає вимогам ст.524 ЦК України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”, оскільки відповідач, не отримавши від Національного банку України індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, видав кредит в іноземній валюті, а ним проводилися розрахунки за кредитним договором в іноземній валюті.

Посилаючись  на  ці  обставини,  просив  визнати кредитний договір та пов’язані з ним договори іпотеки і поруки недійсними.  

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Вважає, що умови кредитного договору не відповідають вимогам ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів”, оскільки в цьому договорі відсутня інформація про сукупну вартість кредиту.

Окрім того, на думку апелянта, відповідач без індивідуальної ліцензії не мав права виконувати грошові зобов’язання  за кредитним договором в іноземній валюті.

В судовому засіданні представник ПАТ „Укрсіббанк” апеляційну скаргу не визнав, вважає, що рішення суду є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду –залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та  ПАТ „Укрсіббанк” було укладено кредитний договір № 11031453, предметом якого є грошові кошти в іноземній валюті в сумі 60000 доларів США, а 30 липня 2007 року між ними було укладено додаткову угоду до цього договору, відповідно до якої ліміт кредитної лінії збільшився до 89000 доларів США (а.с.6-15, 27).

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором в той же день між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з однієї сторони та ПАТ „Укрсіббанк” з іншої сторони було укладено договір іпотеки, за яким вони передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, а також було укладено договори поруки між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ПАТ „Укрсіббанк” (а.с.16-26).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1).

Особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Волевиявлення позивача на укладення спірних договорів було вільним і під час їх підписання він був ознайомлений з їх умовами та наслідками.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання зазначених договорів недійсними.

Доводи апелянта про те, що умови кредитного договору не відповідають вимогам ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів”, є безпідставними, оскільки ним не надано доказів на підтвердження факту ненадання йому відповідачем інформації, зазначеної у ч.2 цієї статті.

Окрім того, ненадання такої інформації не є підставою для визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, а є підставою для притягнення особи, яка повинна її надати, до відповідальності, встановленої статтями 15 і 23 цього Закону   

Не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” не містить такої заборони.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що відповідач без індивідуальної ліцензії не мав права виконувати грошові зобов’язання  за кредитним договором в іноземній валюті.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ „Укрсіббанк” мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій (а.с.100-104).

Пунктом 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляції не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України , колегія суддів ,-

                                              У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 19 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в  касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

          Головуючий:

          Судді: