Справа № 2-а-117/11   

П О С Т А Н О В А
  І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 26.01.2011   року                                                                                м. Тульчин

       в складі: головуючого судді                   Карнауха А.П.

                                         при секретарі                            Нечипорук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України ( далі –ПФУ України ) у Тульчинському районі Вінницької області про визнання його дій неправомірними та зобов”язання здійснити перерахунок пенсії,

                                                                     ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області про визнання його дій неправомірними, зобов”язання здійснити перерахунок пенсії, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, і у відповідності зі ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV є дитиною війни. Ст. 6 даного Закону   передбачено, що дітям війни пенсії, або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач звертався в управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області з заявою про виплату даних сум. Проте, управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області дало відповідь, щодо виплати йому щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни. Позивач вважає, що така відповідь суперечить вимогам законодавства та порушує встановлені законом права та інтереси громадян. Крім того, в абзаці другому даного листа сказано, що позивачу встановлена група інвалідності, але позивач ніколи не був інвалідом, про що свідчить його пенсійне посвідчення, де вказано, що він отримує пенсію за віком.

      Статтями 77 та 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” і пунктом 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” з урахуванням ст. 111, було зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та на 2007 рік, дітям війни встановлені виплати у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком.

       Проте Конституційний Суд України своїм рішенням №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63, 65 Закону України „Про Конституційний Суд України” визнав неконституційним положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” пункт 12 ст. 71, яким зупинено дію статті Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV та п.3 положення статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” №489-5 від 19.12.2006 року. Пункт 5 Рішення Конституційного Суду  в цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв”язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. П. 6 Рішення Конституційного Суду є обов”язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

        Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, з дня прийняття Конституційним Судом України даного рішення почали діяти положення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV і було поновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

        Крім того, пп. 2 п. 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” було внесено зміни до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV, у зв”язку з чим ця стаття отримала нову редакцію: дітям війни (крім тих, на кого поширюється дія Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

         Зміни внесені пп. 2 п. 41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнані такими що не відповідають Конституції України. Тобто знову почала діяти попередня редакція ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV.

          Законами України „Про Державний бюджет    України на 2010 рік” положення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV не зупинялось та відсутні положення щодо обмежень у виплаті державної соціальної підтримки дітям війни, а отже допомога в 2009 році та в 2010 році мала нараховуватись у визначених Законом України „Про соціальний захист дітей війни” розмірах.

         Таким чином, позивач вважає, що відповідач мав нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по даний час у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, але останній виплачував позивачу таку допомогу у зазначений період лише у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком. Невиплата відповідачем позивачу соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” є протиправною і такою, що суперечить Конституції України.

         Крім того, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, має посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) і є непрацюючим пенсіонером. Тому він також звернувся до управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області з листом про здійснення йому перерахунку пенсії відповідно до Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. У листі-відповіді відповідача позивачу було роз”яснено, що підвищення до пенсії, як особі що проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю він отримує відповідно до Постанов Кабміну №530 від 28.05.2008 року та №836 від 26.07.1996 року. Вважає, що дії відповідача по нарахуванню позивачу додаткової пенсії як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи є незаконними, оскільки, відповідно до преамбули Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров”я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються у розмірах встановлених ч. 1 даної статті, а саме в розмірі однієї мінімальної заробітньої плати. Згідно ст. 51 даного Закону особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров”ю, призначається у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком.

        Згідно п. 9 п. 28 розділу ІІ „Внесення змін до деяких  законодавчих актів України”, Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ч. 1, 2 статті 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ замінено однією частиною такого змісту: „громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України”.

        Відповідно до пп. 13 п. 28 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України”, Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ч. 3 ст. 51 викладено в такій редакції: особам віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров”ю, призначається у розмірі 5% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

          Всупереч ст. 22 Конституції України, якою передбачено, що при  прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод п. 28 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року положення статей 39, 51 Закону  було викладено в новій редакції, яка значно звузила права на отримання додаткової пенсії.

          Рішенням Конституційного суду України №10-рп-2008  від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення п. 28 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України”, Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального  захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Частиною 20 ст. 1 Бюджетного Кодексу України визначено, що Закон про Державний бюджет України –це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

           В рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2008 року, зокрема в п. 5.4. було встановлено, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об”єктивних причин це створює суперечності у законодавстві, і як наслідок –скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

           Попри те, що Конституція України, як закон прямої дії, має вищу юридичну силу, а Рішення Конституційного Суду є обов”язковим до виконання та території України, остаточним і не може бути оскаржено, відповідач порушив право позивача, гарантоване Конституцією України та ст. 39, 51 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” .

        Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом.

        Позивач просить суд визнати дії управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови у нарахуванні йому щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV. Зобов”язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області здійснити нарахування та виплатити їй щомісячну державну соціальну 30-відсоткову доплату до пенсії, як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV. Визнати неправомірними дії управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови виплатити йому додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров”ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії відповідно до ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, виходячи із прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, та підвищення за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ у розмірі однієї мінімальної заробітньої плати. Зобов”язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області провести йому перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров”ю, передбачену ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ в розмірі 15% мінімального розміру пенсії за віком, що становить 15% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначених в Законах про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум. Зобов”язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області провести йому перерахунок та виплату підвищення до пенсії згідно ст. 39 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, встановивши її на рівні мінімальної заробітньої плати щомісячно у розмірах, визначених в Законах „Про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням виплачених сум.

        Позивач в судовому засіданні свої позовні вимоги змінив. Від вимоги зобов»язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії згідно ст..39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи «за проживання на території зони радіологічного контролю відмовився.На задоволенні решти позовних вимог наполягав.

        Представник відповідача в судове засідання не з»явився, подавши письмову заяву про розгляд справи у його відсутність.

          Відповідно до п.4 ст.128 КАСУ суд вважає можливим вирішення справи на підставі наявних у ній доказів.

        Ознайомившись з позовною заявою, вивчивши додані до позовної заяви письмові докази, вважаю, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

        Позивач –ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить його паспорт громадянина України НОМЕР_1, виданий 16.10.1996 року Тульчинським РВ УМВС України” у Вінницькій області. Згідно пенсійного посвідчення, виданого 07.06.1993 року, позивач пенсію отримує за віком з 10.10.1992 року. В його пенсійному посвідченні зроблена відмітка про те, що він має статус дитини війни.

           Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.   

          Позивач стверджує, що дані виплати йому проводились не в повному обсязі.

         Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року №489-V”, було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” 18.11.2004 року №2195-IV.

          Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 Закону України ”Про Державний бюджет України на 2007 рік” з урахуванням ст.111 цього Закону, визначено таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

           Відповідно до п. 41 розділу ІІ „Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” і дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни –10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Згідно рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року Положення п. 41 розділу ІІ „Про Державний бюджет України на 2008 року” та внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані такими, що не відповідають Конституції України.

         Вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України, зокрема в п. 4.4. було встнановлено, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об”єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

         Крім того, згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно ст. 64 конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

        Відповідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

       Таким чином, з моменту ухвалення зазначених вище рішень Конституційним Судом України відмова відповідача у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії є протиправною.

       Позивач, згідно посвідчення НОМЕР_2, виданого 19.01.1998 року Вінницькою облдержадміністрацією, є також громадянином, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, категорія 4. Згідно даного посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”  для  осіб, які постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю (щільність забруднення  грунту цезієм –137 від 1 до 5 кі (км-2).

       Згідно ст. 49 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, позивач, як особа віднесена до категорії 4, має право на державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров”ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

      Згідно ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров”ю, особам віднесеним до категорії 4 призначається у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком.  

Позивач стверджує, що додаткова пенсія  йому виплачувалась в менших розмірах, ніж передбачено цією вимогою закону. В той час, відповідно до ст. 71 Закону України „Про статус...” дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

         Крім того, згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно ст. 64 конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

        22.05.2008 року рішенням Конституційного суду України №10-рп/2008 було визнано неконституційними положення підпунктів 1-6 пункту 19 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року №107-VI, якими з 01.01.2008 року були внесені зміни зокрема до ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.

         Вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України, зокрема в п. 4.4. було встановлено, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об”єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

         За таких обставин, виплата додаткової пенсії позивачу в розмірах, менших, ніж визначено ст. 51 цього Закону на підставі постанов Кабінету Міністрів України, що обмежували пенсійні виплати, суперечить вимогам ст. ст.  51 та ст. 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і її слід визнати протиправною.

         Відповідно до ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк звернення громадянина до адміністративного суду за захистом своїх прав чи свобод. А тому, позовні вимоги позивача можуть бути задоволення лише в межах цього шестимісячного строку з часу звернення позивача до суду.

           На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 99, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 183-2 КАС України, суд, -

                                                          ПОСТАНОВИВ:

           Позов задоволити частково.

           Визнати дії управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV протиправними.

        Визнати дії управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткову пенсію відповідно до ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ та підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до ст. 39 цього ж Закону протиправними.

            Зобов”язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV та виплачувати її щомісячно, починаючи з 22.05.2010 року, виплативши заборгованість за період з 22.05.2010 року по 22.11.2010 року.

            Зобов”язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області нарахувати ОСОБА_1 додаткову пенсію відповідно до ст. 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ та виплачувати її щомісячно, починаючи з 22.05.2010 року, виплативши заборгованість за період з 22.05.2010 року по 22.11.2010 року.

            В решті позовних вимог відмовити.

            У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанова суду підлягає до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

            Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

           Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя: