АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„27” липня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Виноградової Л.Є.,
суддів Сегеди С.М., Суворова В.О.,
за участю секретаря Макаркіна А.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м. Одеси, КП ОМБТІ та РОН, про усунення перешкод в користуванні правом власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, вселенню, виселенню, стягнення відшкодування завданої моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності ,-
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2006 року позивач пред’явила вищезазначений позов до ОСОБА_1
Позивачка вказувала, що вона та її неповнолітня дочка ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 червня 2001 року є власниками квартири АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 перешкоджає їй та дочці в користуванні вказаною квартирою, просила суд виселити відповідача зі спірної квартири без надання іншого житла, вселити її та дочку в квартиру, а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
14 березня 2007 року ОСОБА_2 доповнила свої позовні вимоги позовом про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі ст. 116 ЖК України.
ОСОБА_1 пред’явив зустрічний позов про визнання договору дарування недійсним і визнання права власності, в якому зазначив, що 2 березня 1999 року ним була придбана квартира АДРЕСА_1, 5 січня 2001 року для потреб сім’ї він взяв у борг під заставу цієї квартири 10 000 доларів США, з метою збереження квартири й приховання житла від кредиторів 22 червня 2001 року він уклав із дружиною і донькою договір дарування цієї квартири.
Вказуючи, що після повернення боргу в січні 2004 року ОСОБА_2 змінила до ОСОБА_1 своє ставлення, розірвала шлюб і відмовилася переоформити спірну квартиру на відповідача, ОСОБА_1 просив суд поновити йому строк позовної давності, визнати договір дарування квартири від 22 червня 2001 року як фіктивний недійсним, а також визнати за ним право власності на Ѕ частку спірної квартири.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 липня 2008 року в зустрічному позові відмовлено, первісний позов задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 визнано його таким, що втратив право користування цією квартирою та виселено з квартири, вселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 до спірної квартири, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки 5 000 грн. компенсації моральної шкоди, 300 грн. витрат на правову допомогу та вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в позові ОСОБА_2, а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, оскільки судом були порушені норми матеріального та процесуального права .
Справа розглядалася неодноразово апеляційним судом Одеської області та Верховним Судом України, останньою ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 2010 року справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 317, ч. 3 ст. 386 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник, права якого порушенні, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Розглядаючи позов, суд обґрунтовано виходив з того, що позивачка та дочка сторін є власниками квартири АДРЕСА_1, де вони зареєстровани, тому ОСОБА_1 не вправі перешкоджати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в проживанні в цій квартирі, оскільки вони є власниками цієї квартири на підставі договору дарування нерухомого майна від 22 червня 2001 року (а.с. 7).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_1 посилався на фіктивність цього договору, тобто договір дарування був укладений без наміру передати право власності, а з метою сховати майно від кредиторів.
Між тим, ці доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і в матеріалах справи, оскільки ОСОБА_1 не доказав, що 5 січня 2001 року він брав у борг 10 000 доларів США і заставою була його квартира, а також договір дарування був фіктивним.
За таких підстав, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_1 та в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні правом власності та стягнення моральної шкоди.
Що стосується рішення в частині виселення ОСОБА_1 та визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, то судова колегія вважає, що суд не повно з’ясував обставини справи, що мають значення для справи, в матеріалах справи відсутні обставини підтверджуючи, що ОСОБА_1 систематично руйнував чи псував жиле приміщення, використовував його не за призначенням або систематично порушував правила співжиття, робив неможливим проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, що ОСОБА_1 був без поважних причин відсутній на спірній жилплощі понад шести місяців чи виїхав на інше постійне проживання до іншого жилого приміщення.
ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду пояснив і ці обставини не заперечувалися представником ОСОБА_2, що після вселення на спірну жилу площу, замки та двері не міняв.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд не врахував положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ч. 3 ст.23 ЦК України та не в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 5 000 грн., суд вищезазначене в повному обсязі не врахував.
Колегія суддів вважає, що зважаючи на характер та обсяг моральних страждань, які зазнала ОСОБА_2, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості їй слід визначити моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
На підставі наведеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 307, п. п. 1,2 ч.1 ст. 309, ст..ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 липня 2008 року змінити, в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м. Одеси, КП ОМБТІ та РОН, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення відмовити, зменшити розмір моральної шкоди стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 до 1 000 (однієї тисячі) гривень .
У решті – рішення суду залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двох місяців безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Л.Є. Виноградова
Судді колегії підпис С.М. Сегеда
підпис В.О. Суворов
«З оригіналом згідно»,
Суддя апеляційного суду
Одеської області Л.Є. Виноградова