Справа №22Ц-3296/2006 р. Головуючий у 1 інстанції Якутюк В.С..
Категорія 1,5 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10 грудня 2007 року м. Київ
складі:
Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у
головуючого судді: Яворського М.А.
суддів Корзаченко І.Ф.. Червінко К.С.
при секретарі Бобку О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 08 серпня 2007 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна та про визнання права власності на майно,
встановила:
У лютому 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із цивільним позовом до ОСОБА_3 та просили суд визнати за ними право власності по 1/3 частині кожного на житловий будинок АДРЕСА_1, провести поділ вказаного будинку в натурі, стягнути з відповідача по справі понесеш ними судові витрати та витрати на правову допомогу.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що позивачка ОСОБА_1 з 1994 року по 2006 рік проживала з відповідачем по справі у незареєстрованому шлюбі і за цей час домовилися щодо будівництва житлового будинку в с. Москаленки, Богуславського району. З цією метою Москаленківська сільська рада виділила їй (ОСОБА_1) за рахунок земель ОСОБА_4 0.10 га. земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку. В подальшому вони за рахунок спільних коштів, а в основному за їх, - позивачів кошти закупили будівельні матеріали та власними силами та силами найманих працівників побудували житловий будинок з господарськими приміщеннями. В жовтні 2006 року позивачка ОСОБА_1 припинила стосунки із ОСОБА_3 спірний житловий будинок, який побудований самовільно на 95% не зареєстрований ні на кого, але фактично використовуються відповідачем по справі у власних потребах, просили вирішити спір та задовольнити їх позовні вимоги.
Рішенням Богуславського районного суду від 08 серпня 2007 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/6 частині за кожним жилого будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 4/6 частини цього ж жилого будинку.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 250 грн. Кожному витрат на оплату правової допомоги та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі по справі ОСОБА_1. та ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідач по справі ОСОБА_3також подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом першої інстанції процесуального законодавства, невідповідністю висновків суду встановленим обставинам тому просить рішення суду скасувати а справу повернути на новий розгляд до того ж суду для розгляду в іншому складі.
Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних обставин.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи вказаний спір, та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 355, 357 ЦК України та роз'ясненнями викладеними в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4 жовтня 1991 рої відповідними змінами "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" згідно до яких, за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Однак погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не може виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів вказаної цивільної справи, зокрема з технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1, виданого Білоцерківським ММБТІ 09 січня 2007 року даний житловий будинок під літерою «А», сарай -гараж «Б», прибудова «а», баня «В», та сарай «Г», є самовільними побудовами, (ас. 12-14), що підтверджується також і довідкою Білоцерківського ММБТІ від 09.01.07р. (а.с. 16).
Право власності на вказаний житловий будинок в Білоцерківському ММБТІ ні за ким не зареєстровано, що підтверджується відповіддю начальника Білоцерківського БТІ від 22.01.07р. (ас. 15).
Крім того із висновку будівельно-технічної експертизи проведеної в травні 2007 року експертом інженером ОСОБА_5, вбачається, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 незавершений будівництвом . Ступінь готовності становить 90 %. (а.с. 78-87).
Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір не врахував, що предметом спору є не тільки не завершений будівництвом житловий будинок, але й самочинно збудований, а тому застосування до нього положень ст. 355,357 ЦК України є недопустимим.
Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З матеріалів вказаної цивільної справи вбачається, що відповідно до рішення Москаленківської сільської ради Богуславського району Київської області №41-06-У від 04 серпня 2006 року саме відповідачу по справі ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу в приватну власність площею 0.12 га. АДРЕСА_1 під існуючий житловий будинок. (а.с. 67), разом з тим сторонами по справі до суду не подано доказів про отримання сторонами по справі Державного акту на право приватної власності на вказану земельну ділянку.
Таким чином колегія суддів вважає, що позивачі по справі, не будучи власниками земельної ділянки на якій самочинно побудований житловий будинок та господарські споруди не можуть бути визнанні власниками вказаного житла згідно до ст. 376 ч.2 ЦК України. Посилання позивачів та висновок суду першої інстанції про те, що вказаний житловий будинок побудований на виділеній ОСОБА_1 земельній ділянці згідно до рішення Москаленківської сільської ради від 23 грудня 1994 року площею 0.10 га. є необгрунтованим, оскільки позивачі не подавали, а суд не досліджував докази того, що вказана земельна ділянка була відведена в натурі на місцевості у відповідності до вимог ст. 22 ЗК України (в редакції 1990р.) (та саме у місці де на даний час побудований житловий будинок) та про це видавався відповідний акт.
Відповідач по справі, якому рішенням Москаленківської сільської ради Богуславського району Київської області №41-06-У від 04 серпня 2006 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу в приватну власність площею 0.12 га. АДРЕСА_1 під існуючий житловий будинок з відповідним позовом до суду не звертався, тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, ст. 376 ЦК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 08 серпня 2007 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна та про визнання права власності на майно.
Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом 2 місяців.
Головуючий Судді