№22-ц -520\ 11.                                                                               Головуючий 1 інстанції –

Категорія: визнання договору дарування                                     Шуліка Ю.В.

недійсним                                                                                         Доповідач-Гальянова І.Г.

УХВАЛА  

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ  

      19 січня 2011 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді:       Гальянової І.Г.

суддів:                             Міненкової Н.О.

Ларенка В.І.

при секретарі:                Григоренко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_4, ОСОБА_5 на  рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова  від  2  листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи у справі : приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації » про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:  

  19 червня 2008 року ОСОБА_8 звернулась у суд з позовом до ОСОБА_6 , в якому на підставі ст.ст. 203, 229 ЦК України, просила визнати недійсним  договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між нею та ОСОБА_6 08 червня 2005 року та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вказана квартира належала їй та її чоловіку ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності.  ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловік помер та після його смерті вона , оформила право власності на 1\2 частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом.

Пізніше вона дала згоду на реєстрацію відповідача в спірній квартирі. З 2000 року  вона страждає прогресуючим склерозом та на час укладання вказаного договору вважала, що дає згоду на реєстрацію відповідача, а не укладала договір дарування ( а.с.3-4).

03 серпня 2008 року ОСОБА_5 звернулась у суд з зустрічним позовом, в якому на підставі ст.ст. 203, 226 та п. 63 « Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадкування за законом в 1\3 його частині , виданого 1 ХДНК 07.06.1996 року та визнати за нею право власності на 1\6 частину зазначеної вище квартири в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року . Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1\6 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька та визнати недійсним  зазначений вище договір дарування спірної квартири ( а.с.27-29).

10 жовтня 2008 року ОСОБА_4. звернулась у суд з аналогічним зустрічним позовом ( а.с.80-82, 112-113).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 померла ( а.с.151).

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2009 року до участі у справі в якості позивачів правонаступників ОСОБА_8 були залучені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ( а. с . 165-166).

20 жовтня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як правонаступники померлого позивача ОСОБА_8, уточнили свої позовні вимоги та на підставі ст.ст. 203, 215, 638 ЦК України , п.7.6., 7.9  Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, просили визнати недійсним  договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 08 червня 2005 року та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7.

Свої уточненні позовні вимоги обґрунтовували  тим, що предметом договору дарування є зазначена вище квартира, яка  згідно до технічного паспорту складається із однієї жилої кімнати житловою площею 23, 7 кв.м та загальною площею 44, 1 кв.м.. Між тим, в результаті проведених переобладнань, які були здійсненні більше 40 років назад, вказана квартира має 2 жилі кімнати з жилою площею 29, 4 кв.м.. Позивачі зазначають, що на час укладання оспорюваного договору дарування , технічна документація квартири не відповідала дійсності, не були внесені та узаконені переобладнання,  у зв»язку з чим вважають, що предмет договору не відповідав фактичному стану речей,що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

          В судовому засіданні суду першої інстанції позивачі та їх представники підтримали вказані уточненні позовні вимоги з зазначених вище підстав.

Відповідач та його представник в судовому засіданні суду першої інстанції позовні вимоги позивачів не визнали. Свої заперечення проти позову обгрунтовували тим, що ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року доводилась відповідачу  рідною бабусею , яка постійно про нього турбувалась. 05.03.1996 року вона склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповідала йому, а у 2002 році вона прописала його в спірну квартиру. В 2005 році бабуся висловила бажання подарувати йому вказану квартиру та договір був складено у нотаріальній конторі та посвідчений нотаріусом. Він прийняв подаровану квартиру, почав робити в ній ремонт , підтримувати технічний стан. Факт переобладнання квартири не заперечують, однак вважають ,що це не має істотного значення, так як предметом договору була саме квартира.

Рішенням  Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_5, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі  просять скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Наводять ті ж доводи, що і в суді першої інстанції .  

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В ч.1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду  справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення  суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,заявлених у суді першої інстанції.  

Як вбачається із позовних вимог померлого позивача ОСОБА_8 та  позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4, підставою для визнання зазначеного вище правочину недійсним, вони вважали , вчинення його ОСОБА_8 під впливом помилки та відсутність предмету договору дарування як істотної  його умови ( а.с.3-4 ,240-241).

Згідно до вимог  ч.1 ст. 229 ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину  не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В правових позиціях, які містяться в п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  зазначено, що обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце , а також що вона має істотне значення.

Як свідчать матеріали справи та цей факт сторони не заперечують, що відповідач у справі є рідним онуком померлої ОСОБА_8, сином позивача ОСОБА_5 та племінником позивача ОСОБА_4 .

При цьому судом встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та позивачами не спростовано, що відповідно до договору дарування № 1858 від 08 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_6 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Текст вказаного договору був прочитаний дарувальником про що є відповідні відмітки та відповідно до його тексту вказаний договір відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

Про намір померлої ОСОБА_8 залишити відповідачу, у випадку її смерті,  все своє майно, до якого на той час також входила  і 1\2 частина спірної квартири, також свідчить складений нею 05 березня 1996 року заповіт,  посвідчений державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори ( а.с. 189).

Таким чином, тест договору дарування , реєстрація відповідача у спірній квартирі, а також  вказаний заповіт померлої ОСОБА_8  підтверджує її  бажання  подарувати відповідачу спірну квартиру та  свідчить про відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним ,  у розумінні ч.1 ст. 229 ЦК України,  тобто вчинення ОСОБА_8 вказаного правочину під впливом помилки.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та позивачами не заперечується той факт, що  відповідачем 15.02.2007 року зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентарізації» право власності на спірну квартиру, тобто на час звернення позивачів у суд з зазначеними позовами , відповідач набув право власності на спірну квартиру, а тому їх доводи щодо неприйняття ним  в дар спірної квартири, є безпідставними.

В ч.1 ст. 382 ЦК України встановлено, що квартирою, як об»єктом права власності , є ізольоване помешкання в житловому будинку призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Згідно до вимог ч.2 ст. 383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

За змістом вказаних норм ЦК зміни у квартирі не позбавляють його власника права власності на вказану квартиру .

Відповідно до  договору дарування спірної квартири, предметом договору дарування є саме ізольована квартира АДРЕСА_1

Зміни у квартирі, які  за твердженнями позивачів, були здійсненні  ще до набуття права власності на неї померлими ОСОБА_8 та ОСОБА_9, не змінили її цільового призначення як об»єкта права власності.  Більш того, набуття права власності  ОСОБА_8 на вказану квартиру, позивачами не оспорюється,  а тому їх посилання  на відсутність предмета договору дарування як істотної умови такого  договору, у зв»язку з проведеними у квартирі змінами та  збільшення її житлової площі, є безпідставними.

За таких обставин, судова колегія  приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачам у задоволенні вказаних позовних вимог.

Доводи, викладені позивачами в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення, оскільки у відповідності до ч.2 ст. 308 ЦК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст.303, 304, 308, 313, 315, 319, 218 ЦПК України  судова колегія ,-  

  УХВАЛИЛА :  

 апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, відхилити.  

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова  від  29 листопада 2010 року,  залишити без змін.  

Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення  та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

  Головуючий, суддя:  

  Судді :