Справа № 2-3/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2011 року                                                            Турійський районний суд

Волинської області

в складі: головуючого судді                                                            Воробей І.В.

               при секретарі                                                            Ганюк З.Ю.

з участю: позивача                                                                      ОСОБА_1

                відповідача                                                            ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Турійського районного суду в смт.Турійськ Волинської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 04 червня 2002 року він уклав з ОСОБА_2 усний договір позики, за яким в той самий день передав їй грошові кошти в сумі 1 600.00 доларів США, що згідно з встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти станом на 04 червня 2002 року складало 8 512.00 грн., а вона зобов’язалася їх повернути до червня 2005 року, про що дала розписку. Оскільки ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 викрала дану розписку і у встановлений строк не повернула йому суму позики, то просив суд стягнути її з неї на його користь в розмірі 8 512.00 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, збільшив розмір позовних вимог і просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 32 731.00 грн. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 пояснив суду, що 04 червня 2002 року ОСОБА_2 у своїй власній квартирі лише в його присутності написала розписку про те, що вона позичає у нього 1 600.00 доларів США і зобов’язується їх повернути не пізніше, ніж через 3 місяці, зазначила у ній дату складання, скріпила розписку власним підписом і передала її йому. Після цього 05 червня 2002 року вони удвох приїхали потягом в с.Бобли Турійського району Волинської області, де в приміщенні Боблівської сільської ради Турійського району Волинської області в присутності її секретаря та ОСОБА_2 він особисто передав зазначену у вищевказаній розписці суму власних коштів ОСОБА_5, якому ОСОБА_2 чи її матір були винні гроші за укладеним між ними раніше договором позики. Написану ОСОБА_2 04 червня 2002 року розписку він заховав у одну з книг, що знаходились на столі у найманій ним кімнаті, та поїхав на заробітки до Республіки Польща. Коли він через тиждень повернувся з-за кордону, власник найманої ним кімнати повідомив йому, що туди за його відсутності приходила ОСОБА_2 і щось там шукала. Виявивши відсутність розписки, він розповів про це ОСОБА_3 і та повідомила йому, що ОСОБА_2 приносила до неї додому  й показувала їй розписку про те, що він позичив ОСОБА_2 1 600.00 доларів США в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Оскільки ні при написанні ОСОБА_2 розписки, ні при передачі ним їй грошей ОСОБА_4 і ОСОБА_3 присутні не були, то остання розповіла йому, що принесену ОСОБА_2 розписку вона порвала. Так як ОСОБА_2 на його неодноразові вимоги відмовлялася написати нову розписку або повернути суму позики, він 28 вересня 2008 року звернувся в Турійський РВ УМВС України у Волинській області з заявою про вчинення нею шахрайства. Вважає, що, оскільки з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 06 жовтня 2008 року вбачається, що ОСОБА_2 позичила у нього 1 600.00 доларів США, щоб погасити борг перед третьою особою, то з неї слід стягнути на його користь суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 32 731.00 грн. та понесені ним по справі судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнала та суду пояснила, що станом на 04 червня 2002 року вона проживала однією сім’єю без шлюбу з ОСОБА_1 як у своїй власній квартирі, так і в найманій ним кімнаті в одному з житлових будинків в смт.Турійськ Волинської області і 05 червня 2002 року дійсно з міркувань особистої безпеки їздила разом з ним потягом в с.Бобли Турійського району Волинської області, де в приміщенні Боблівської сільської ради Турійського району Волинської області в присутності її секретаря та ОСОБА_1 особисто передала ОСОБА_5 зазначену в укладеному між ним та її матір’ю договорі позики суму власних коштів в розмірі приблизно 1 000.00 доларів США. Оскільки станом на 04 червня 2002 року вона регулярно одержувала заробітну плату в національній валюті та грошові перекази в іноземній валюті в обсязі, достатньому для погашення боргу її матері перед   ОСОБА_5, то не позичала у ОСОБА_1 вказані ним у позовній заяві грошові кошти, не зобов’язувалася їх йому повернути, не укладала з відповідачем усний договір позики, не давала на підтвердження укладення цього договору та його умов розписку, не викрадала її і дізналася про наявність у ОСОБА_1 майнових претензій до неї лише, коли він 28 вересня 2008 року звернувся в Турійський РВ УМВС України у Волинській області з заявою про вчинення нею шахрайства. Разом з тим, ствердила, що дійсно приходила додому до ОСОБА_3 і пропонувала їй підписати розписку про те, що в її та ОСОБА_4 присутності вона дає ОСОБА_1 7 000.00 доларів США, яку написала без відома відповідача, щоб спонукати його й надалі проживати з нею однією сім’єю. Оскільки на момент цієї пропозиції вказані у розписці кошти ще не були передані нею ОСОБА_1 і, відповідно, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не були присутні при їх передачі, то остання дану розписку порвала. В зв’язку з цим просила суд відмовити ОСОБА_1 у позові за його безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.2 ст.64 ЦПК України, письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 374 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, чинною на час виникнення спірних цивільних відносин, передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним в момент передачі грошей або речей.

Згідно зі ст.375 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, чинною на час виникнення спірних цивільних відносин, договір позики на суму понад п’ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.44 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, чинного на час виникнення спірних цивільних відносин, повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Згідно зі ст.46 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, чинною на час виникнення спірних цивільних відносин, недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Разом з тим, свідок ОСОБА_5 суду показав, що в 2002 році в приміщенні Боблівської сільської ради Турійського району Волинської області він в присутності її на даний час померлого секретаря ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одержав 1 100.00 доларів США на погашення боргу останньої за укладеним між нею та ним за 14 місяців до цього договором позики грошей. Ствердив, що він не пам’ятає, хто саме із зазначених вище осіб передав йому суму позики.

Свідок ОСОБА_3 суду показала, що лише зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що в червні 2002 року ОСОБА_1 погасив борг останньої перед одним з жителів с.Бобли Турійського району Волинської області в сумі 1 600.00 доларів США за укладеним між ними раніше договором позики і до цього ОСОБА_2 не давала ОСОБА_1 розписку про те, що вона позичила у нього вищевказані грошові кошти. Також, ствердила, що невдовзі після цього до неї додому дійсно приходила ОСОБА_2 і показувала їй розписку про те, що позивач позичив відповідачу 7 000.00 доларів США в її та ОСОБА_4 присутності. Оскільки ні при написанні ОСОБА_2 даної розписки, ні при передачі ОСОБА_1 останній вказаної у ній суми грошей вона і ОСОБА_4 присутні не були, то принесену ОСОБА_2 розписку вона порвала.

Як вбачається з відмовного матеріалу № 957/2008, 28 вересня 2008 року ОСОБА_1 звертався в Турійський РВ УМВС України у Волинській області з заявою про вчинення ОСОБА_2 шахрайства і за наслідками перевірки цієї заяви 06 жовтня 2008 року на підставі п.2 ст.6 КПК України було відмовлено у порушенні відносно останньої кримінальної справи через відсутність в її діях складу даного злочину.

Незважаючи на те, що перевірка заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2008 року проводилася шляхом відібрання письмових пояснень лише від ОСОБА_1, який підтвердив наведені у ній факти, та від ОСОБА_2, яка їх категорично заперечила, у вказаній вище постанові зазначено, що в ході проведення цієї перевірки було встановлено, що ОСОБА_2, перебуваючи у дружніх стосунках з ОСОБА_1, позичила у нього гроші в сумі 1 600.00 доларів США і обіцяла їх йому повернути впродовж року.

З вказаного вище відмовного матеріалу також видно, що всупереч вимогам ч.1 ст.99 КПК України ОСОБА_2 не була повідомлена про таку відмову в порушенні щодо неї кримінальної справи.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 визначив суму позики грошових коштів на момент їх передачі у розмірі 8 512.00 грн., що перевищує п’ятдесят карбованців, однак не представив суду укладений між ним та ОСОБА_2 у письмовій формі відповідний договір позики або письмову розписку відповідача на підтвердження укладання цього договору і його умов, то суд відхиляє докази, джерелом яких були показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_3, згідно зі ст.46 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року та ч.2 ст.59 ЦПК України як неналежні й недопустимі.

При цьому суд виходить також і з того, що оскільки викрадення позичальником розписки, наданої ним позикодавцю на підтвердження укладення між ними договору позики, є одним зі способів заволодіння чужим майном шляхом обману або ж – шахрайства і згідно з ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду, то показання свідка ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 показувала їй іншу, ніж ту, на яку вказує у своїй позовній заяві та поясненнях ОСОБА_1, розписку,  не дають підстав вважати, що відповідач дійсно давала позивачу розписку про те, що вона позичила у нього1 600.00 доларів США, і після цього протиправно заволоділа останньою, а тому ще й з цих підстав відхиляє як неналежний та недопустимий доказ, джерелом якого були показання свідка ОСОБА_3

Разом з тим, суд вважає, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 06 жовтня 2008 року не є документом, який посвідчує передання ОСОБА_1 ОСОБА_2 1 600.00 доларів США, оскільки зазначений у ній відповідний висновок про це ґрунтується лише на поясненнях позивача, який підтвердив факт такого передання, та відповідача, котра його категорично заперечила, і жодним іншим чином всупереч вимогам ч.4 ст.97 КПК України не підтверджений, що свідчить про те, що даний доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а тому суд відхиляє його як недопустимий.

Таким чином, з огляду на те, що наявні у справі докази не дають підстав для висновку про укладення ОСОБА_1 договору позики грошових коштів в сумі 1 600.00 доларів США з ОСОБА_2, суд вважає, що позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому йому слід повністю відмовити в позові.

Керуючись ч.1 ст.62 Конституції України, п.3 ч.1 ст.44, ст.ст.46, 374, 375 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, ст.ст.10, 11, ч.2 ст.59, ч.ч.1, 2 ст.60, ч.2 ст.64, ч.1 ст.88, ст.ст.212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: