Апеляційний суд Запорізької області
Судова палата з цивільних справ
Україна, 69000, м.Запоріжжя, пр.Леніна,162
Суддя 1-ї інстанції Скользнєва Н.Г. Суддя доповідач Бондар М.С .
17 січня 2011 року Справа № 22-178/11
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючий - суддя : Бондар М.С., судді: Дзярук М.П., Дашковська Л.В.
секретар - Черненко А.В.
при участі: прокурора - адвоката -
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за
апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22.10.2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Наш Город плюс", ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання відомостей як такими, що не відповідають дійсності, захисту гідності, честі та відшкодування збитків, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2004 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Наш Город плюс" (далі-Товариство, Газета), ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання відомостей як такими, що не відповідають дійсності, захисту гідності, честі та відшкодування моральної шкоди.
В заяві зазначала, що 01 липня 2004 року газета "Субота плюс" опублікувала статтю на російській мові "Матвеевские страсти", автором якої є відповідач ОСОБА_5. Викладені в статті оціночні судження автора про те, що вона (позивач) заважала ОСОБА_6 у наданні необхідної допомоги щодо розірвання несправедливого договору, переконала ОСОБА_8, що буде займатися по її дорученню цією справою й ОСОБА_8 була змушена звертатися з цього приводу до ОСОБА_6, а в розділах публікації "А тепер снимим побои" та "Да здравствует наш суд" оціночні висновки автора "...висловлювалась нецензурно...", "...пошкрябала обличчя...", "...в усьому винна ОСОБА_3", "...при ремонті квартири ОСОБА_6 впала...", "слова ОСОБА_6: "Это ужас, которий я пережила...., ...добиваясь справедливого решения суда...", висловлювання про "бізнесменську хатинку", принижують її честь та гідність. Тому просила спростувати їх, визнати як такими, що не відповідають дійсності та принижують честь і гідність й одночасно поставила питання про компенсацію моральних збитків на суму 10 000 грн..
Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22.10.2010 року позовні вимоги задоволені частково. Суд визнав всі відомості надруковані в статті газети "Субота плюс" від 01.07.2004 року під заголовком "Матвеевские страсти" як такими що не відповідають дійсності, принижують честь та гідність ОСОБА_3. Зобов'язав газету "Субота плюс" та ОСОБА_1 опублікувати на тій же шпальті газети і тим самим шрифтом спростування не пізніше місяця з дня набрання сили рішення суду. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь позивача 8000 грн. на відшкодування моральних втрат.
У скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позову, оскільки на її думку суд дав не правильну оцінку фактам наведеним в газеті та неправильно застосував норми матеріального права.
Представник позивача у своїй скарзі не згоден з визначеним судом розміром моральної шкоди стверджуючи, що суд не врахував всі обставини з цього питання.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а скарга позивача відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст.307,309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення у разі неправильного встановлення обставин справи, порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності поширення Газетою та автором статті недостовірної й негативної інформації відносно позивача, що порушує його особисті немайнові права.
Проте такого висновку суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Позивач, заявляючи позов, посилався на такі норми матеріального права, як ст.16,23,1167,1172 ЦК та Закон України "Про інформацію".
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.
Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч.2 ст.10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.
Аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.
За правилами ст.ст.297,299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації.
Право фізичної особи на особисті немайнові права може бути порушено шляхом поширення про неї недостовірної інформації.
Частиною 4 ст.32 Конституції України гарантується право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації.
З цього випливає, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, районний суд повинен був визначати характер такої інформації та з’ясовувати, вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.
У свою чергу частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відомості та інформація, спростувати які позивач намагався в суді: оціночні судження автора щодо того, що вона (позивач) заважала ОСОБА_6 у наданні необхідної допомоги щодо розірвання несправедливого договору, умовила ОСОБА_8, що буде займатися по її дорученню цією справою, ОСОБА_8 була змушена звертатися з цього питання до ОСОБА_6. В розділах публікації "А тепер снимим побои" та "Да здравствует наш суд" оціночні висновки автора "...висловлювалась нецензурно...", "...пошкрябала обличчя...", "...в усьому винна ОСОБА_3", "...при ремонті квартири ОСОБА_6 впала...", "слова ОСОБА_6: "Это ужас, которий я пережила...., "...добиваясь справедливого решения суда" не є інформацією в розумінні Закону України "Про інформацію" та ст. 277 ЦК України, на яку посилався районний суд, а є суб'єктивною думкою, оцінкою поведінки та манер позивача, а тому така інформація не підлягає спростуванню на підставі ст. 277 ЦК України, ст. 47 1 Закону України "Про інформацію".
Окрім того, в мотивах позовної заяви йдеться про думки та погляди самих позивачів на статтю та які враження ця стаття могла збудити у читачів думку про привласнення нею (позивачем) грошей, яка погана та несправедлива ОСОБА_3.
Той факт, що в друкуванні згадується "... бізнесменська хатинка...", також не є підставою для ухвалення рішення про спростування цієї інформації, оскільки позивач тільки припускається допущень про наявність у неї дорогого житла.
Важливим є і те, що в своїй позовній заяві ОСОБА_7 зауважує і не заперечує на тому, що у друкуванні автор зробив особисту оцінку оголошених подій, а його переконання й судження є вираженням суб'єктивної думки і поглядів. Проте вона не поділяє поглядів автора щодо витлумаченої вибраної ним теми (т-2 а.с.9-16).
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.
Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів автора статті, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності.
Оскільки в статті відсутня недостовірна інформація, а за висловлювання оціночних суджень Газета не може бути притягнута до відповідальності, то у суду не було підстав для задоволення позовних вимог, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.307,309,313,314,316,317 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22.10.2010 року у цій справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволені всіх заявлених позовних вимог.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: Судді: