№ 2а-455/11
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі
головуючого - судді Слєзко Т.В.,
при секретарі – Алексєєнко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про зобов’язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
09.12.2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про зобов’язання вчинити певні дії.
У позові позивач зазначив, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а відтак, з 01.01.2006 року його щомісячна пенсія, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (далі Закон) №2195-IV від 18.11.2004 року повинна збільшитись на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а його звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, позивач просив зобов’язати відповідача підвищити щомісячну пенсію на 30 % мінімальної пенсії за віком починаючи з 09.06.2010 року по 09.12.2010 року та стягнути заборговані виплати.
Представник відповідача до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечення на адміністративний позов не надав.
Вивчивши доводи позову, проаналізувавши усі наявні по справі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та Законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необхідним визначити, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування та їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта (а.с. 5), станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, і вона є особою, яка віднесена до категорії дітей війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року в редакції, яка діяла з 01.01.2006 року, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., була встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, так як згідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Законом України від 28.12.2007 р. № 107-V1 «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» був викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Вказані зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-V1, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-пр/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а відповідно, вони втратили чинність з моменту ухвалення рішення, тому з цього часу бездіяльність відповідача є протиправною.
Розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі діючій у період з 01 січня 2007 р. по 01.10.2010 р. редакції статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, але ж, фактично, виплачувалося спірне підвищення у заниженому розмірі.
З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у період з 09.06.2010 р. по 09.12.2010 року (включно).
Статтею 52 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» встановлений у 2010 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня - 723 гривень, з 1 грудня - 734 гривень.
При цьому, розмір щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб по зазначеним періодам.
Управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсії, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.
Оскільки нарахування та перерахунок пенсії здійснюється виключно Управлінням, тому суд вважає зайвим визначати конкретну суму до виплат, оскільки це не відноситься до компетенції або повноважень суду.
Таким чином, зазначену державну соціальну допомогу повинен нараховувати і виплачувати саме відповідач з урахуванням вже фактично здійснених виплат.
Відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги.
Відповідно до статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати у майбутньому щомісячну соціальну допомогу, не підлягають задоволенню. Приймаючи до уваги, що порядок та підстави нарахування допомоги можуть бути змінені законодавством, суд не може застосувати такий спосіб захисту прав на майбутнє, як визначення обов'язку суб'єкта владних повноважень здійснювати виплати лише у конкретному розмірі.
Встановивши, порушення відповідачем норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає такі дії відповідача незаконними, та зобов’язує його провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені судом, то понесені нею судові витрати у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам – 1, 70 грн. підлягають стягненню на її користь з Державного бюджету України відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 99, 100, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати з урахуванням фактично виплачених сум за період з 09.06.2010 року по 09.12.2010 року (включно).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1(однієї) грн.. 70 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Судове рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 КАС України.
Суддя
2а-455/2011
У Х В А Л А
24 січня 2011 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі
головуючого - судді Слєзко Т.В.,
при секретарі – Алексєєнко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про зобов’язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про зобов’язання вчинити певні дії.
Згідно ст. 99, ст. 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особо дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав свобод чи інтересів. Позов, поданий після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Позивач звернувся до суду 09.12.2010 року, причини пропуску строку, вказані в позові, суд визнає неповажними.
У зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2010 року по 08.06.2010 року повинні бути залишені без розгляду.
Згідно зі ст.ст. 99, 100, 165, 186 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про поновлення строку звернення до суду, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2010 року по 08.06.2010 року залишити без розгляду, у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Судове рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 КАС України.
Суддя